Правове регулювання інституту відводу в ході кримінального судочинства
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
?і судді, прокурора, слідчого та інших учасників процесу вони одночасно не можуть бути у одній справі потерпілими, свідками, експертами, захисниками, родичами учасників із самостійними процесуальними інтересами, вони або їхні родичі не повинні бути зацікавленими в результатах справи тощо (ст. 54, 58, 60 КПК) Такого роду обставини є вищою мірою толерантними, етичними, зрозумілими і такими, що оберігають наш процес у разі прийняття на їх основі відповідних юридичних рішень від упередженості й зловживань.
Можливість заявити відвід суду повинна забезпечити надійний захист процесу від імовірного негативного впливу з боку упередженого суду. Законодавство спрямоване на те, щоб у всіх випадках була забезпечена участь у вирішенні всіх кримінальних справ тільки таких суддів, повна неупередженість і незалежність яких не викликає жодних сумнівів. Але іноді відвід можна застосувати як спосіб затягування процесу, оскільки після задоволення заяви про відвід справа підлягає розгляду новим складом суду, на що потрібен час. Також влада судді щодо вирішення питання про відвід самого себе не є виправданою, оскільки не враховується субєктивний фактор.
Одна з гарантій встановлення обєктивної істини у справі забезпечення справжньої процесуальної самостійності слідчого. Проте, начальник слідчого підрозділу має адміністративну владу (вирішує питання премій, розміру зарплати, присвоєння звання і просування слідчого по службі, звільнення його роботи) і наділений правом процесуального контролю за розслідуванням кримінальних справ, що може тягти негативні наслідки. Слід принципово розмежувати адміністративну владу і процесуальну діяльність, спрямовану на забезпечення судочинства.
Прокурор це субєкт кримінально-процесуального права, який виконує функцію кримінального переслідування осіб, обвинувачених у вчиненні злочину, шляхом давання на досудовому провадженні вказівок органам дізнання та досудового слідства щодо викриття винних і підтримання у суді державного обвинувачення. Тому належне виконання прокурором процесуальних обовязків, направлених на вирішення завдань кримінального судочинства, несумісне з наявністю у нього особистої (прямої чи опосередкованої) зацікавленості у справі.
Представництво як інститут кримінально-процесуального права має на меті належним чином забезпечити захист прав і законних інтересів учасників процесу потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача. Але чомусь, коли мова заходить про обставини, що виключають участь у справі захисника, крім аналогічних трафаретних і обґрунтованих специфічних для адвокатської професії обставин (наприклад, зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю), в законі зявляються додаткові обставини, а саме: захисником не може бути особа, щодо якої порушено кримінальну справу, та особа, визнана недієздатною чи обмежено дієздатною (ст. 61 КПК) Мало того, що захисники, особливо, звичайно, адвокати протидіють розслідуванню і досягненню істини в кримінальному судочинстві, вони ще й бувають, всупереч принципу презумпції невинуватості, злочинними типами або недієздатними особами, яким, звичайно, не можна довіряти захист обвинувачених і надання правової допомоги лише таким мотивом можна пояснити появу в законі зазначених двох обставин.
Чинним законодавством передбачено не тільки відвід перекладача, та й його заміну. Поняття заміни перекладача у кримінальному процесі не розкривається, але на практиці випадки заміни перекладача трапляються досить часто. Заміна перекладача може бути пов`язана з некомпетентністю, низькою кваліфікацією перекладача, а також з непередбаченою хворобою та з іншими обставинами, які роблять не можливим виконання покладених на перекладача функцій. В цих випадках питання про заміну перекладача повинно вирішуватися не тільки за клопотанням обвинуваченого, його захисника та інших учасників процесу, та й з ініціативи органів слідства та суду. Перекладач повинен заявити самовідвід у випадку, коли він може бути особисто, тим чи іншим варіантом, зацікавлений у конкретній справі. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що регламентацію підстав для відводу або заміни перекладача недостатньо врегульовані у чинному законодавстві.
Повнота, правильність, обґрунтованість та правдивість висновку експерта, а також його незалежність та збереження конфіденційності забезпечуються цілим рядом процесуальних норм та так званою клятвою експерта попередженням про те, що він несе кримінальну відповідальність за дачу за відомо неправдивого висновку і відмовлення без поважних причин від виконання покладених на нього обовязків, а також можливістю призначення повторної судової експертизи.
Процесуальне становище секретаря судового засідання в КПК майже не врегульоване. Його правам і обовязкам треба було б присвятити окрему статтю, в якій, зокрема, вказати, що в разі розбіжностей з головуючим з приводу змісту протоколу секретар має право додати до протоколу свої зауваження, які підлягають розгляду складом суду в порядку ст. 88 КПК. Доцільно було б також передбачити в законі, що секретар судового засідання, вступаючи на свою посаду, приносить у присутності суддів відповідного суду присягу про те, що він завжди сумлінно і з почуттям високої відповідальності виконуватиме покладені на нього обовязки.
Законодавець не встановив чітких підстав для відводу усіх учасників процесу, що подекуди призводить до виникнення спірних ?/p>