Право і мораль
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
?атоманітність взаємовідносин суспільства в цілому та держави, громадянами та організаціями. Чим більше меж дозволеного та можливого, тим менше стандартизований і драматизований управлінський процес прийняття і виконання рішень, тим ширше поле для виявлення особистісного, індивідуального, присутнє лише для конкретної особи. Навіть неохоплену юридичними нормами сферу професіональної діяльності державних службовців визначають соціальні норми загальноприйняті норми моралі та моральності, управлінської етики, допустимої поведінки, загальної та ділової культури. І дотримання цих норм являється досить важливим фактором. Їх соціальна значимість в державному управлінні посилює роль моральних та етичних обмежувачів та регуляторів громадської, службової діяльності та поведінки.
Мораль як і право, регулює відносини між особистістю та особистістю, особистістю та суспільством, державою та громадянами, але регулює лише в межах діючого офіційно правового поля коли є відповідні даній ситуації закони, нормативні документи. Один з вітчизняних філософів А.А. Гусейнов так визначає особливості моралі:
а) мораль характеризує здатність людини жити у звзку і представляє собою форму відносин між людьми;
б) мораль не підпорядкована принципу причинності та корисності;
в) моральний закон не допускає розходження субєкта і обєкта дії, тобто прокламувати мораль і практикувати її самому це нерозривний процес;
г) мораль це важкий тягар, котрий людина добровільно несе на собі. Мораль це ніби гра, де людина ставить на кін саму себе. Сократ був вимушений випити отруту, Іісус Христос був розіпятий, Джордано Бруно був спалений, Ганді був вбитий. Такі ставки у цій грі.
Як бачимо, з правом як феноменом культури тут багато спільного. Відмінність в тому, що моральний закон виконується добровільно, людина сама приєднує його до себе. Закон правовий, юридичний примусовий, обовязковий, навіть за умови його сприянням людиною, незалежно від відношення до нього окремих людей.
Мораль і право не співпадають повністю, але між ними багато схожого, і вони виконують всезагальну соціальну функцію: регулюють поведінку людей. І мораль, і право являють собою сукупність відносно стійких форм (правил і приписів), що відображають загальне уявлення про справедливе та правильне. Ці норми мають всезагальний характер. Але за рідким виключенням, ці норми носять фіксований характер, тобто офіційно проголошуються державою. А норми моралі в основному живуть у свідомості. Не менш важливою відмінністю між ними є те, яким способом вони регулюють поведінку людей. Виконання норм права забезпечується при необхідності мірами примусу (адміністративними, кримінальними, економічними санкціями) за допомогою спеціального апарату правосуддя, котре виконується посадовими особами. Вимоги ж моралі підтримуються силою загальноприйнятих звичаїв, громадської думки або ж власного переконання індивіда. Виникаюча іноді невідповідність між вимогами закону та моральності у більшості випадків повязані не з відмінностями моралі і права як такими, а з протиріччями, що існують всередині форм контроля (між законодавством та його практичним здійсненням, між вимогами суспільства і власної совісті). Процес зближення і, у кінцевому підсумку, злиття моралі і права у форму свідомості, котра буде регулювати поведінку людей і громадський порядок, носить довготривалий та складний характер. І сприяти цьому процесу у вирішальній мірі мусить кодифікація моральних принципів та їх виконання як самого незаперечного закону. [3;40]
По-перше, слід нагадати відомий вираз видатного українського соціолога Микити Шаповалова про те, що „право це не лише закон”. Вірність цієї тези підтверджується дедалі більше саме у тому сенсі, що право ширше і глибше за закон. Право в сенсі моралі це комплексне явище, до складу якого входить і є на першому місці сам дух закону. Коли ж ідеться про приватні відносини, то можна говорити про існування договірного права. У систему права входить і рішення і Європейського суду, і Конституційного суду України. Хоч одразу розмежувати систему права і систему правового регулювання, оскільки, з точки зору моральності це різні речі.
По-друге не кожен закон є правом. Закон, прийнятий Верховною Радою, що набрав чинності може бути правом тоді, коли відповідає моральним засадам суспільства. Проблема моральності закону, зокрема моральності цивільного закону, була започаткована у ст. 5 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року. У ній йдеться про моральні цінності суспільства яке будує комунізм. На сьогодні ж, якщо, наприклад, за чинним Цивільним кодексом не передбачено можливості позбавлення права на спадщину чоловіка, дружина якого є недієздатною, а він знущається над нею, то ми кажемо, що цей закон є аморальним. Хоча комунізм вже не будують, але норма так і залишилася. До речі, Цивільний і Житлові кодекси єдині кодекси назву яких Верховна Рада так і не змінила й досі. Мені здається, що закон є правом тоді, коли він є розумним, справедливим, утверджує порядність у відносинах між людьми. І ці три фундаментальні засади, що визначають моральність нашого закону, закріплені у нових Сімейному і Цивільному кодексах України. Отже, можна сказати, що на сьогодні держава, яка формує свою правову систему, взяла на озброєння моральність як базову, фундаментальну категорію.[1;2]
Про моральні засади у чинній системі нашого законодавства говориться у законі „Про власність”, де спеціальна стаття формулює те, що здійс