Право і мораль
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
?ствах беззаперечно наявна єдина морально-правова свідомість людини як безумовно цілісно-сполучна одиниця, і лише антично-еллінський духовний світ, напевне, вторував тернистий шлях до авторитетного публічного права, а точніше-права виключно державної влади. По суті, наголосимо, різницю між мораллю та правом вперше з очевидною визначеністю починає закріплювати християнство, яке посилює цей вплив на моральні процеси в V-VI сторіччях і, звісна річ, у період раннього середньовіччя.[2;92]
Проте, зауважимо, не все так просто, як інколи здається. Візьмемо, наприклад, сучасний єврейський народ, політична ідеологія якого базується і на моралі, і на праві. Їх бачать, і не бачать... Спостерігаючи лише тоді, коли застосовують карні санкції проти злісних порушників чинного законодавства. Не бачать у тих випадках або ситуаціях, за яких раптом призабувають, що будь-яке покарання-це державне посягання на свідому мораль. А суспільна моральність, як добре відоме, буває досить різною. Подекуди вона стикується з державним правом, а за інших обставин - зовсім навпаки, тобто майже ні. Іншими словами, громадсько-суспільна мораль це північно-південний полюс інтелектуальних орієнтацій (цінностей). Одними з них можуть бути державні захоплення, паралельні, але не за усіх випадків, громадсько-суспільні інтереси, очікування, сподівання.
Виникнення писемності та утворення стародавніх держав сприяло процесу відокремлення моралі від права. Так зявилися, наприклад, закони царя Хамураппі, або, нарешті, нормативні акти римського права. Вони, ці державні закони, вмістили у собі частку особистісної колективної свідомості, проте саме такої, що обмежувала можливості гуманістичної моральності в інтересах та потребах держави: органів влади та управління. Таким чином, виникло дві форми моральної свідомості суто моральна та правова (зазначимо, що існують і інші світоглядні форми морально-правового бачення). Проте право, як і мораль, завжди мало і матиме, ймовірно, багато чого істинного та повноцінного, наближеного до оптимальної досконалості. Це саме можна сказати про будь-які значення, оскільки в них, як і в руді, „уламок каміння приховує у собі лише небагато унцій золота”.
Існує чимало наукових теорій, які прагнуть як найусебічніше пояснити спільності та розбіжності між мораллю та правом. Одна з них вказує на те, що моральність слід визнавати механізмом однобічних відносин, власне саме таких, за яких особистість інтуїтивно вирішує, з яким вона повинна бути або як має діяти у сфері безобовязкових соціальних вчинків. Про державне право ця теорія стверджує, зокрема, що воно будується на засадах двобічних особистісних відносин. Це означає, що меті певних моральних обовязків відповідає сфера особливих правових консенсусів або спонукань.
Зазвичай моральність інколи буває схильною до антидержавних виступів та адміністративно-правових порушень, а тому її подекуди карає закон. Це і має рацію, і ні, оскільки загроза покарання буде моральним явищем „лише з вигляду, ніж у дійсності, тому що, по суті, воно побудоване на егоїзмі, і в кінцевому підсумку тут вирішальне значення має більша чи менша готовність, з якою одна людина порівняно з іншою здатна вірити без достатніх обгрунтувань”.
А.Шопенгауер, зробивши цей пізнавальний висновок, оминув своєю увагою той беззаперечний факт, що нормативно-правові санкції взагалі містять у собі норми обовязкової забороненої та рекомендованої поведінки. Водночас, згідно з П.Сорокіним, аморальність в одному соціальному довкіллі є визнаною моральністю в іншому. У одних народів, наприклад, існує явище гетеризму (право гостя спати з жінкою або ж з дочкою господаря впродовж цілої ночі) як вияв поваги до гостя, а в інших державах цей вчинок суворо карає чинний закон.
З констатованого вище мотиву можна зробити гіпотетичне припущення, шо аморальність і моральність слід визнавати амбівалентними соціальними феноменами, безпосередньо причетними до моральної та правової свідомості, процесів виховання і сприйняття, явищ наслідування та успадкування. І якщо національне право копіює ту інородно-зманливу мораль, яку внаслідок звичаїв, традицій і національних смаків відчужує громадське суспільство, то цим самим воно, тобто право, свідомо чи ні, все одно породжує дисидентський ідеологічний рух і започатковує юридичну базу для соціального протистояння або, з іншого боку, для вікритої чи прихованої конфліктогенності. За таких критичних обставин моральна совість і гуманістичність права як атрибутів державної та громадянської свідомості, раптом зіткнувшись, зазнають процесів анігіляції чи етапів протестанства.
У суспільстві найімовірніше існує раціональна проблема морально-правової відносності. Як у теорії А.Енштейна, так і в галузі морально- правової логіки враховують систему ноосферних координат світобачення. Державно-суспільна влада над індивідом безпосередньо виявляє себе у вигляді держави, політичного устрою суспільства, в ролі цілепокладальної системи моральних та правових обмежень, які задають критерії морально-правових вчинків і діянь. Інше, на чому слід, ймовірно, зупинити дослідницьку увагу це те, що при вивченні проблеми співвідношення моралі та права, права та свідомості актуалізуються якнайменше два діалектичних питання:
1) Про діалектично творчий характер усвідомлення моральних уявлень та прагнення людської свідомості, яка якомога оптимальніше намагається втілити гуманістичну моральність у нормативно-правове буття;
2) Про зво