Право Интеллектуальной собственности (Украина) (WinWord (на укр. языке))
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
В°СФться, а тому СФ безтитульним. РечСЦ, за загальним правилом, знаходяться у володСЦннСЦ тих, хто маСФ те або СЦнше право на володСЦння ними. Зазначена обставина дозволяСФ при розглядСЦ суперечок СЦз приводу речСЦ виходити з презумпцСЦi законностСЦ фактичного володСЦння. РЖншими словами, той, у кого рСЦч знаходиться, передбачаСФться маючим право на володСЦння нею, поки не доведене зворотнСФ.
НезаконнСЦ власники у свою чергу пСЦдроздСЦляються на добросовСЦсних СЦ недобросовСЦсних. "асник добросовСЦсний, якщо вСЦн не знав СЦ не повинний був знати про незаконнСЦсть свого володСЦння. "асник недобросовСЦсний, якщо вСЦн про це знав або повинний був знати. ВСЦдповСЦдно до загальноi презумпцСЦi сумлСЦнностСЦ учасникСЦв цивСЦльних прав СЦ обовязкСЦв, варто виходити з припущення про добросовСЦснСЦсть власника.
РозподСЦл незаконних власникСЦв на добросовСЦсних СЦ недобросовСЦсних маСФ значення при розрахунках мСЦж пСЦдприСФмцем СЦ власником по прибутках СЦ витратах, коли власник поставить вимогу про витребування своСФi речСЦ за допомогою виндикацСЦйного позову, а також при вирСЦшеннСЦ питання, чи може власник набути право власностСЦ по давнинСЦ володСЦння, чи нСЦ.
ПРАВОМОЧНРЖСТЬ КОРИСТУВАННЯ - це юридично забезпечена можливСЦсть
використання корисних властивостей речСЦ у процесСЦ ii особистого або виробничого споживання або у виробничих цСЦлях. Так, швейну машину можна використовувати для пошиття одягу не тСЦльки своiй сСЦмi, але СЦ за за якусь плату комусь СЦще. ПравомочнСЦсть користування звичайно спираСФться на правомочнСЦсть володСЦння. Але СЦнодСЦ можна користуватися рСЦччю, СЦ не володСЦючи нею. Наприклад, ательСФ по прокатСЦ музичних СЦнструментСЦв здаСФ iх напрокат СЦз тим, що користування СЦнструментом вСЦдбуваСФться в помешканнСЦ ательСФ, скажемо, у певнСЦ годинни СЦ днСЦ.
ПРАВОМОЧНРЖСТЬ РОЗПОРЯДЖЕННЯ - це юридично забезпечена можливСЦсть визначити долю речСЦ шляхом вчинення юридичних актСЦв по вСЦдношенню до цСЦСФi речСЦ. Не викликаСФ сумнСЦвСЦв, що в тих випадках, коли власник продаСФ свою рСЦч, здаСФ ii у найм, в заставу, передаСФ у виглядСЦ внеску в господарське товариство або спСЦлку або як пожертвування в доброчинний фонд, вСЦн здСЦйснюСФ розпорядження рСЦччю. Значно складнСЦше юридично квалСЦфСЦкувати дСЦi власника у вСЦдношеннСЦ речСЦ, коли вСЦн знищуСФ рСЦч, що стала йому непотрСЦбна, або викидаСФ ii коли рСЦч за своiми властивостями розрахована на використання лише в однСЦм актСЦ виробництва або споживання. Якщо власник знищуСФ рСЦч або викидаСФ ii, то вСЦн розпоряджаСФться рСЦччю шляхом вчинення односторонньоi угоди, оскСЦльки воля власника спрямована на вСЦдмову вСЦд права власностСЦ. Але якщо право власностСЦ припиняСФться в результатСЦ однократного використання речСЦ (наприклад, Ви зiдаСФте яблуко або спалюСФте дрова в камСЦнСЦ), то воля власника спрямована зовсСЦм не на те, щоб припинити право власностСЦ, а на те, щоб використати кориснСЦ властивостСЦ речСЦ. Тому в зазначеному випадку маСФ мСЦсце здСЦйснення тСЦльки права користування рСЦччю, але не права розпорядження нею.
НинСЦ чинне цивСЦльне законодавство, як СЦ те, що
йому передувало, обмежуСФться перерахуванням приналежних власнику правомочностей (СЦнодСЦ засобСЦв iх здСЦйснення), не визначаючи жодне з них. А це негативно позначаСФться не тСЦльки на розкриттСЦ змСЦсту права власностСЦ, але СЦ на практику застосування законодавства. Важко, зокрема, вСЦдповСЦсти на запитання, який змСЦст вкладаСФ законодавство в поняття права володСЦння СЦ кого можна вважати власником речСЦ. У цьому питаннСЦ можна було б пСЦти шляхом або римського права СЦ розмежувати поняття володСЦння СЦ уримання, або шляхом законодавств германськоi групи СЦ закрСЦпити СЦнститут подвСЦйного володСЦння з видСЦленням фСЦгури слуги, що володСЦСФ. На жаль, жодного з цих варСЦантСЦв законодавець не обрав. Важко тому вСЦдповСЦсти на запитання чи продовжуСФ власник залишатися власником речСЦ при здачСЦ ii у найм або власником речСЦ на перСЦод наймання визнаСФться тСЦльки наймач.
Розкриття змСЦсту права власностСЦ ще не завершуСФться визначенням приналежних власнику правомочностей. Справа в тому, що однойменнСЦ правомочностСЦ можуть належати не тСЦльки власнику, але й СЦншСЦй особСЦ, у тому числСЦ носСЦю права господарського ведення або права довСЦчного (що успадковуСФться) володСЦння. НеобхСЦдно тому виявити специфСЦчну ознаку, що притаманна зазначеним правомочностям саме як правомочностям власника. ВСЦн полягаСФ в тому, що власник приналежнСЦ йому правомочностСЦ здСЦйснюСФ за своiм розсудом. ВСЦдносно права власностСЦ, здСЦйснення права за розсудом, у тому числСЦ СЦ розпорядження iм означаСФ, що влада (воля) власника спираСФться безпосередньо на закон СЦ СЦснуСФ незалежно вСЦд влади всСЦх СЦнших осСЦб у вСЦдношеннСЦ до тСЦСФi ж речСЦ. "ада ж всСЦх СЦнших осСЦб не тСЦльки спираСФться на закон, але СЦ залежить вСЦд влади власника, обумовлена нею.
Правда, у новСЦтньому цивСЦльному законодавствСЦ ця ознака у певнСЦй мСЦрСЦ размита, оскСЦльки особи, яким належать цивСЦльнСЦ права, всСЦ цСЦ права (а не тСЦльки право власностСЦ) здСЦйснюють за своiм розсудом (див. п. 2 СЦ п. 1 ст.9 ЦК). ВважаСФмо, проте, що оскСЦльки зазначена ознака у вСЦдношеннСЦ права власностСЦ закрСЦплена спецСЦально, завдання полягаСФ в тому,щоб виявити властивий iй змСЦст вСЦдносно права власностСЦ, що СЦ було зроблено. "асник вправСЦ за своiм розсудом чинити у вСЦдношеннСЦ приналежного йому майна будь-якСЦ дСЦi, що не суперечать закону й СЦншим правовим актам СЦ не порушують права СЦ СЦнтереси СЦнших осСЦб, що охороняються законом у тому числСЦ вСЦдчужувати своСФ майно у власнСЦсть СЦншим особам, передавати iм, залишаюч