Право власності в англо-американській правовій системі
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
?ки) звичайно вкрай складно, якщо взагалі можливо, через величезну далекість у часі від наших днів перших юридично значимих дій із приводу даного обєкта нерухомості.
Історично право власності на землю в Англії звязується з поняттям володіння (seizin), що відповідало безумовному праву власності й звязувалося з "закріпленням" феодала за землею. Відповідно до точки зору вчених, володіння є більшою мірою соціальним фактом, відношенням навколишніх до прав індивіда стосовно речі. [2; c. 23] Фактичним підтвердженням права володіння річчю відповідно до історичної традиції є титул, що характеризує обсяг прав індивіда на дану річ. Титульні права можуть зазнати порівняльної характеристики: у будь-якій суперечці із приводу речі досить, як правило, довести наявність "кращого титулу". При зясуванні суперечки абсолютний характер титулу виявляється рідко, оскільки це не викликається практичною необхідністю, але й у випадку визначення абсолютного характеру титулу подібний висновок у значній мірі відносний. Проте визначення абсолютного характеру титулу має практичне значення - цьому поняттю в англо-американському праві відповідає поняття "права власності" у звичному для континентального права значенні цього терміна (ownership), яке характеризується як сукупність прав на річ, достатня для того, щоб навколишні мали підстави (і необхідність) вважати, що дана річ належить конкретному індивідові, і яке в системі правових титулів стосовно нерухомості буде виражатися в "безумовному необмеженому праві власності" (tee simple absolute). [3; c. 320]
Треба підкреслити основну відмінність між поняттями інституту права власності на нерухомість, що розвилися на основі двох головних правових систем Заходу загального права й цивільного римського права (на базі останнього сформувалося континентальне право Європи). Для цивільного права характерне розуміння права власності як "домініума", абсолютного права власності. Хоча їм передбачаються й інші права із приводу землі, ідея "домініума" тією чи іншою мірою є присутньою у всіх правових інститутах, повязаних з відносинами власності. Напроти, загальне право пішло шляхом створення системи речовинно-правових титулів (estates) на нерухомість. Ця система історично була дітищем феодального ладу, коли верховний володар і власник усіх земель у державі монарх наділяв земельними ділянками васалів, що передавали свої права на землю в тому або іншому обсязі іншим, нижчестоящим феодалам; таким чином, ланцюг власників (користувачів) земельної ділянки міг бути досить великим. При цьому кожний власник (користувач) мав не право власності на землю, а лише той або інший речовинно-правовий титул. Для англійського загального права став властивим цілий ряд специфічних прав на нерухомість, таких, як вичікувальна власність (remainder), реверсія й інші, здійснення яких звязувалося з певними умовами. [3; c. 321]
В історичному нарисі системи речовинно-правових титулів, ця система історично склалася як визнана сприяти реалізації інтересів абсолютної монархії й феодального суспільства. На чолі сходів субєктів речовинно-правових титулів стояв король як верховний феодал: наступним розташовувався "головний власник" (tenant in capite), тобто феодал, якому монарх безпосередньо передав у володіння землю: далі - "проміжні" власники лорди: на останньому й нижчому щаблі сходів - власник, що використовував землю в сільськогосподарських цілях як засіб виробництва, тобто по її прямім призначенню (Tenant in demesne). [11; c. 118]
У феодальному суспільстві існувало вільне й невільне володіння землею: перше носило аристократичний характер, його субєктами були феодали, що розташовувалися на різних щаблях названих вище сходів речовинно-правових титулів. Залежно від характеру діяльності феодала підстави придбання вільного володіння розділялися на чотири основні види, звязані: 1) з лицарською службою в королівському війську. 2) зі службою при дворі, 3) з духовною службою й 4) з використанням землі як засобу виробництва, тобто для забезпечення державного апарата засобами існування. [11; c. 118]
Крім основних прав і обовязків власника землі на правах вільного володіння у феодальному суспільстві існував комплекс додаткових прав і обовязків. До першої їхньої категорії можна віднести ті, які виникали й існували при житті власника (такими були обовязки зберігати вірність вищому феодалові, приносити йому присягу, а також робити певні виплати на його користь у відповідних випадках); другу категорію становили правовідносини, що виникали після смерті власника землі. Умовно їх можна назвати феодальними відносинами спадкування. У випадку смерті власника землі, що не залишив спадкоємців, земельний наділ переходив до вищого лорда, що дав титул на володіння: подібний перехід у загальному праві іменувався як escheat і нині має свій аналог в інституті виморочного майна. Аналогічним образом титул вертався до лорда, що дав його, у випадку здійснення феодалом - власником земельного наділу - певного злочину. При спадкуванні речовинно-правового титулу на земельний наділ у відповідності з традицією, що склалася у феодальному праві, спадкоємцем виплачувалася лордові певна сума (releif) як відступне за те, що лорд дозволяє успадкувати титул, а не передає його іншій особі. У цьому звичаї вбачається не прообраз, то фактор, що виявив вплив на виникнення сучасних податкових виплат, повязаних зі спадкуванням майна. Нарешті, у випадку спадкування титулу неповнолітнім спадкоємцем у в?/p>