Постмодернізм, постструктуралізм і психологічні новації
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
надію на відкриття більш точних корелятів поведінки, оживляючи ідею редукціонізму. Молярні аспекти людської поведінки, "плани", "структури", ставлення до соціального оточення, унікальність мотивації, самоідснтифі-кація ось деякі з проблем, які не можуть бути зрозумілими вказівкою лише на відповідні поляу нервовій системі.
Вудвортс (обабіч груп серединної дороги дослідження) зазначає математичну орієнтацію теоретиків-психологів. ЗО 50-ті роки період виникнення логічного позитивізму та гіпотстично-дсдукгивного методу, яким властиві "малорухомі формули" для розвитку дійсної психологічної теорії.
Разом зі швидким технологічним поступом у другій половині XX століття у суспільстві постав відчутний запит на використання психологів у сферах індустрії та урядового керівництва. Як пише Вудвортс, у цей же період зростання життєвих стресів висунуло питання: що психологія могла б зробити для збільшення толерантності у стосунках між людьми, поліпшення їхнього психологічного здоровя? Дисбаланс між академічною і спрямованою до конкретних життєвих потреб психологією вже позначився загрозою для серйозного наукового поступу.
Ставало очевидним, що наукові дослідження мають бути більше зверненими до свого джерела звичайних ситуацій реального життя. Лише за цієї умови можна говорити про вирішення проблеми "людського фактора" своєрідна термінологія, що її вже в наступний час використовували по обидва боки ідеологічного барєру. Головна мета досліджень людського фактора звести до мінімуму сферу людських помилок. А може, вказати на дійсне значення людини як центру Всесвіту? Та це залишалося поки що ріа desideria для психології та її істориків.
Вудвортс вказує на провінціалізм психології США, яка так чи інакше ігнорує досягнення інших важливих центрів світової психологічної думки. Правда, він зазначає і певні зрушення в цьому плані. Справа не в наповненні бібліотек відповідною літературою, адже її вдосталь. Справа у ставленні до іншомовної літератури, у можливості осягти її справжні здобутки, включити у світовий обіг оригінальні психологічні ідеї різних регіонів земної кулі.
Момент ігнорування досягнень у психології інших народів можна побачити майже в усіх країнах у звязку з різними ідеологічними настановами. Мова йде не тільки про зарозумілість свідому, а й про певну трудність осягти психологію іншої культури, інше психологічне мислення в кількісному і якісному сенсі. Існують певні барєри відчуження між психологами. Хоча всесвітні конгреси ставлять своєю метою взаємо-обізнаність і взаєморозуміння, проте виголошення таких гасел ще не означає творчого їх використання іншими фахівцями у своїй праці.
У звязку з такою ситуацією Вудвортс зауважує: Думка про те, що історія психології може стати базою для взаєморозуміння між психологами різних поколінь, епох, країн, культур, має бути визнана апріорно". Мова йде не стільки про взаємну обізнаність, скільки про творче використання "чужих" ідей. Тоді саме особливості національні, регіональні, індивідуальні, а також особливості різних шкіл є належною підставою для здійснення загального світового руху психологічної думки у своєрідних її вираженнях.
У цьому й полягає головний сенс співставлення пошукових досягнень психології різних народів, які зі свого боку будуть збагачуватися за рахунок світової "бісоціації" ідей.