Порядок визначення підсудності цивільних справ
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
ї підсудності, так як виконання договору про встановлення підсудності для сторін є обовязковим. [2]
Встановлення договірної підсудності спрямоване на забезпечення сторонам можливості самим визначити суд, де з максимальною зручністю може бути розглянута їх справа. Однак, коли судом буде встановлено, що договірна підсудність порушує інтереси одної із сторін або третіх осіб, такий договір визнається недійсним і тоді застосовуються загальні вимоги підсудності [6, с.45].
Виключною підсудністю називається встановлена законом підсудність окремих категорій справ одному строго визначеному суду, виключаючи можливість її розгляду будь-яким іншим судом. Стаття 114 Цивільного процесуального кодексу України встановлює чотири випадки виняткової підсудності[2]:
1) позови, що виникають з приводу нерухомого майна, предявляються за місцезнаходженням майна або основної його частини;
2) позови про виключення майна з опису предявляються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини;
3) позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, предявляються за місцезнаходженням спадкового майна або основної його частини;
4) позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, предявляються за місцезнаходженням перевізника.
За правилами виняткової підсудності розглядається ряд непозовних справ. Підсудність за звязком справ встановлюється для кількох повязаних між собою справ, які підсудні різним судам однієї ланки судової системи. Доцільність цього виду територіальної підсудності диктується можливістю зекономити час та більш повно зясувати дійсні обставини справи в результаті зосередження фактичного і доказового матеріалу в одному суді. За звязком справ розглядаються позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях. У такому випадку позов буде предявлений за місцем знаходження або місцем проживання одного з відповідачів за вибором позивача. Позови третіх осіб, незалежно від виду справи і предмета спору, розглядаються у тому ж суді, в якому заявлений позов позивача до відповідача [23; с.103].
У той же час цивільний позов у кримінальному процесі зберігає підсудність кримінальної справи, якщо не виділяється у самостійне провадження.
Таким чином, поділ підсудності на види має важливе значення для вирішення судами різних категорій цивільних справ.
1.3 Передача цивільної справи до іншого суду
Підсудність справи встановлюється суддею при прийнятті позовної заяви до свого провадження під час порушення справи в суді. Якщо справа даному судові не підсудна, суддя повертає її позивачеві для передачі до належного суду зі своєю мотивованою ухвалою про неприйняття. Така ухвала може бути оскаржена і на неї може бути внесено подання.
При надісланні позовної заяви до суду поштою або якщо її непідсудність даному судові була виявлена не при прийнятті, суддя повинен негайно повідомити про це позивача та переслати заяву разом зі своєю мотивованою ухвалою до належного суду після закінчення строку на оскарження цієї ухвали, а в разі подання скарги, внесення подання після постановлення ухвали судом касаційної інстанції про залишення скарги, подання без задоволення.
Подана до суду позовна заява з додержанням правил про підсудність повинна бути прийнята ним до свого провадження і розглянута по суті. Справи, розпочаті розглядом по суті, забороняється передавати до іншого суду (тобто змінювати підсудність) за незначними винятками. Зміна підсудності можлива судом, в провадженні якого перебуває справа, і керівниками вищестоящих судів.
Передача справи судом, в провадженні якого вона перебуває, до іншого суду України можлива у випадках: 1) якщо суд визнає, що справу за змістом і характером обставин можна зручніше вирішити за місцем проведення найголовніших дій, які підлягають перевірці, або взагалі в іншому суді, а не в суді, обраному позивачем, іншою правомочною особою, яка порушила справу в інтересах інших осіб;2) якщо відповідач, місце проживання якого не було відоме, подасть заяву про передачу справи за місцем його дійсного проживання і таке прохання буде визнане судом таким, що заслуговує задоволення. Суд, який вирішує питання про передачу справи до іншого суду, постановляє про це мотивовану ухвалу і повідомляє позивача.
Після закінчення строку на оскарження такої ухвали, а в разі предявлення скарги, внесення подання після постановлення касаційною інстанцією ухвали про залишення скарги, подання без задоволення заява разом з ухвалою пересилається до належного суду України.
Відповідно до ст. 125 Конституції України [1], найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. В процесі підготовки ряду законопроектів, спрямованих на реалізацію Концепції судової реформи, досить активно обговорювалась можливість різних підходів до визначення повноважень Верховного Суду України. Своє вирішення дане питання отримало у ст. 47 Закону України „Про судоустрій України”, яка конкретизувала місце і роль цього суду в новоствореній системі. Разом з тим, питання чи може Верховний Суд розглядати справи по першій інстанції залишається актуальним і нині.
Аналіз наукових досліджень свідчить про постійну увагу до питання компетенції вищого судового органу протягом останніх десятиліть [27, с. 39]. За радянських часів фактично Верховний Суд мав право прийняти до свого провад