Порядок визначення підсудності цивільних справ
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
?важає, що положення ст. 124 Конституції України означають, насамперед, що цивільне судочинство здійснюється за всіма вимогами, які не є предметом інших видів судочинства, і що ці положення не звільняють заінтересованих осіб від обовязку звертатися за вирішенням відповідних питань до компетентного органу і не знімають обмежень стосовно кола осіб, які можуть звертатися в суд за захистом прав та інтересів інших осіб, наприклад, із заявою про надання земельної ділянки для фермерського господарства - у сільську, селищну, міську районну раду; про відновлення прав реабілітованих жертв політичних репресій - у комісію рад з питань відновлення прав реабілітованих жертв політичних репресій та ін.3. В науці цивільного процесуального права і особливо в постановах Пленуму Верховного Суду України прийнято найчастіше перелічувати підвідомчі суду категорії цивільних справ. Як видається, з урахуванням ст. 124 Конституції України, необхідно зараз визначати, навпаки, категорії цивільних справ, що виключаються із цивільної юрисдикції, а їх саме і можна визначити, керуючись загальними критеріями, встановленими коментованою статтею. На відміну від інших авторів ми вважаємо, що значення цих критеріїв зросло, а не знизилося. Дана стаття встановлює три загальні критерії цивільної юрисдикції.
Частина перша статті 15 ЦПК зазначає, що суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав. Такі справи безумовно є справами позовного провадження, оскільки предметом розгляду в них є спір про право цивільне (в широкому розумінні). Тому першим критерієм цивільної юрисдикції є наявність спору про право цивільне. Однак частина 3 статті містить правило про три види проваджень, в яких розглядаються цивільні справи, що відносяться до цивільної юрисдикції: позовне, окреме та наказне. Предметом наказного провадження є також спір про право цивільне, але потенціальний, а окремого - інтереси, як вважається. Останні також можуть оспорюватися.
5. За загальним правилом, хоча це і не вказано прямо у коментованій статті, у загальних судах розглядаються справи за участю фізичних осіб. Тому другим критерієм є субєктна ознака цивільної юрисдикції: судам підвідомчі справи, в яких хоча б однією стороною у спорі є фізична особа. Таким чином, до цивільної юрисдикції віднесено ті цивільні справи, де сторонами у спорі є фізичні особи або фізична і юридична особа. Законом можуть бути встановлені винятки з цього загального правила. Так, відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України в господарський суд можуть звертатися за захистом права громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у встановленому порядку набули статусу субєкта підприємницької діяльності. В окремих випадках,передбачених законодавчими актами України, у господарський суд можуть звертатися громадяни, які і не є субєктами підприємницької діяльності. Так, відповідно до Закону України Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом кредитором може бути і громадянин. Отже, підставою порушення справи про банкрутство може бути його заява в господарський суд.6. Третім критерієм цивільної юрисдикції є зміст спору. Відповідно до частини 1 цієї статті суди розглядають справи, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Можуть встановлюватися винятки із зазначених у даній статті груп правовідносин. Так, хоча трудові спори про поновлення на роботі, як правило, віднесені до юрисдикції суду, однак спори, повязані з відстороненням працівників від роботи за постановою прокурора чи слідчого, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а вирішуються в порядку, встановленому для оскарження постанов цих органів. І лише після скасування постанов вони можуть вирішуватися в загальному порядку.
РОЗДІЛ 3. ЗНАЧЕННЯ ЦИВІЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ПІДСУДНОСТІ ДЛЯ РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ
3.1 Цивільно-процесуальна підсудність як чинник обєктивного розгляду справ
Питання про підсудність справи вирішується, як правило, суддею одноособово при прийнятті заяви, а в окремих випадках, колегіальним судом. Якщо суддя у момент прийняття заяви встановить, що вона не підсудна даному суду, він відмовляє в прийнятті такої заяви і повертає її позивачу (заявнику) разом з мотивованою ухвалою про причини неприйняття позовної заяви (заяви). В ухвалі необхідно вказати і той суд, куди може звернутися заявник. Ухвала про відмову в прийнятті позовної заяви (заяви) з мотивів непідсудності може бути оскаржена позивачем (заявником), оскільки вона перешкоджає розгляду справи в суді.
Якщо позовна заява (заява) надійшла до суду поштою чи її непідсудність зясована після прийняття, суддя пересилає заяву з мотивованою ухвалою після закінчення строку на оскарження належному суду. Про непідсудність заяви в цих випадках суддя зобовязаний негайно повідомити заявники. Якщо заявник оскаржить ухвалу судді, то справа з підсудності пересилається тільки у випадку постанови апеляційним судом ухвали про залишення скарги без задоволення [6, с .48].
За загальним правилом забороняється передавати до іншого суду справи, які суд розпочав розглядати. Однак процесуальне законодавство допускає в окремих випадках передачу справи до іншого суду і тоді, коли в момент предявле