Поняття психічного захворювання. Методи діагностики
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
ного достоїнства й високою самооцінкою, що не ухиляються від своїх обовязків на роботі.
Проблема розкриття й опису психічного статусу хворого, що дійсно відповідає контуру психопатологічного синдрому і його патофізіологічній структурі, складна й суперечлива, і вона не може бути вирішена одними лише засобами психології. Для клініциста знання про хворого, почерпнуті з його самозвіту й спостереження за поводженням, тільки тоді здобувають значення реальності, коли вони підлеглі критеріям і законам психопатології. Клінічна психопатологія не є частиною психології. Вона використовує психологічні терміни, але оперує специфічними медичними поняттями: симптом, синдром, етиопатогенез. Серед них центральним є поняття синдрому. Його не можна віднести, як це раніше робилося, до тієї або іншої сфери психічної діяльності: до відчуттів, сприйняттям, мисленню, інтелекту, свідомості. Ми практично не зустрічаємо психічних розладів, що ставляться лише до однієї із цих сфер, у кожному з них бере участь вся цілісна психічна діяльність, відповідно до цього "схоплювання" синдрому як картини захворювання на даному етапі повинне бути цілісним. Відповідно до концепції гештальт-психології, будь-яке сприйняття повинне бути цілісним. Кожний обєкт сприймається як фігура на тлі: фігура має контури, тоді як тло безформне й безмежно простирається за межами фігури.
Психіатр уже при перших контактах із хворим довідається психопатологічний синдром шляхом схоплювання його цілісного образа й виділяючи його із тла - різноманітних відомостей, учинків і висловлень хворого, що прямо не ставляться до даного синдрому. Уловлюються в такий спосіб основні прояви, контур психопатологічного стану. Цей процес дізнавання синдрому подібний до дізнавання на вулиці знайомої людини, навіть якщо в зовнішньому його вигляді відбулися зміни (інший одяг, зявилися вуси й т.п.). Психологічний акт дізнавання вимагає певної установки - відносини до пізнаваного обєкта, що залежить від індивідуального досвіду. Починаючий лікар пізнає картину психічних порушень у хворого, дивлячись на предмет очима своїх наставників, засвоюючи їхній клінічний досвід. Навчитися психопатологічного обстеження самостійно, по книгах практично неможливо. У звязку із цим погляд професіонала-психіатра завжди відрізняється від вражень, отриманих від того ж хворого дилетантом, що не має систематичного психіатричного утворення.
Розпізнавши психопатологічний синдром, лікар одержує можливість аналізувати його, виявляти й описувати окремі симптоми хвороби. Самі по собі симптоми являють собою абстракцію й здобувають реальне значення тільки в структурі синдрому. У цьому також знаходить висвітлення принцип гештальт-психології: не ціле залежить від частин, а сприйняття частин - від цілого. Так, діагностувавши у хворого депресивний синдром, психіатр виявляє в нього потім знижену самооцінку, думки про безцільність життя, тривогу, надаючи цим симптомам саме те значення, що диктується їхньою приналежністю до депресивного стану; поза депресією ці симптоми ніякого певного значення для розпізнавання хвороби не мають. У структурі синдрому аналіз вхідних у нього симптомів має важливе значення, дозволяючи встановити індивідуальні особливості картини захворювання.
Розпізнавання психопатологічного синдрому дозволяє відрізняти психічні порушення від зовні подібних психічних явищ у здорового субєкта. У кожної людини, що не страждає психічним захворюванням, бувають навязливі думки й сумніви, коливання настрою, кожний може висловлювати помилкові судження й бути при цьому впевненим у своїй правоті. Але закономірне сполучення симптомів, що утворять психопатологічний синдром, зустрічається тільки при психічних розладах.
Характер психопатологічного синдрому відбиває певну глибину розладів психічної діяльності. Як показали дослідження академіка Андрія Володимировича Снежневського (1904-1987), існують закономірності динаміки психопатологічних синдромів - переходу одного синдрому в іншій, більше складний, у процесі розвитку хвороби. У найбільш легких випадках розладу психіки проявляються астенією - надмірною чутливістю до повсякденних подразників і психічних процесів. У випадку подальшого розвитку захворювання виникають афективні розлади - зміни емоційного відношення до миру й до самого себе, підвищення або зниження настрою. Прогресуючи, розладу психіки досягають рівня порушень почуттєвого сприйняття (галюцинацій) і понять, що спотворюють дійсність, і суджень (марення). Якщо надалі процес поширюється на всі сфери психічної діяльності, включаючи рухові функції, наступає глибоке порушення психіки - кататонія. Бачачи, як у процесі захворювання невротичні розлади поступово переміняються афективними, маревними, а потім, психіатр переконується в тім, що виявлені в анамнезі й у психічному статусі хворої зміни - не плід його уяви, а обєктивно існуючі ознаки патології психічної діяльності.
Зміст і динаміка психічних розладів виявляються при безпосередньому контакті лікаря із хворим у процесі вільної, неструктурованої бесіди. Саме ця форма вивчення психічної діяльності часто зазнає критики як необєктивна, що дозволяє довільно витлумачувати результати спостереження. У цих критичних зауваженнях є частка істини. Однак вільна бесіда із хворим, проведена кваліфікованим психіатром, має переваги перед застосуванням стандартизованих опитувань. Вона дозволяє оперативно в процесі бесіди враховувати індиві