Польська шляхта другої половини XIX століття
Информация - История
Другие материалы по предмету История
н Австрійської корони. Спочатку вона була розділена на 19 округів, які називалися циркулами. В 1846 р. в Галіції було введено нове ділення на 74 уїзди, які називалися також старостами. Їх кількість в 1908 р. зросла до 79, в тому числі два міста Краков та Львів були виділеними міськими повітами. Частина Галіції на захід від Сяну називалася Західною Галіцією, а частину, розташовану на схід від цієї річки, з переважно українським населенням Східною Галіцією.
1.2 Магнатський стан
Яскравою особливістю суспільного утрою Речі Посполитої була безпрецедентна для Європи багато чисельність привілейованого стану. До середини ХІХ ст. майже не кожен десятий житель держави вважався шляхтичем. Шляхта в Польщі в різні проміжки часу нараховувала до півмільйона чоловік, які складали 8%, а в Мазовії навіть біля 20 % всього населення.
Найбільш активною групою в середині шляхетського стану була середня шляхта. Її найбільш видні представники, які досягли високих посад та майна, ставали нерідко „новою" олігархією. Цей рух нової аристократії ослаблював середню шляхту, але вона продовжувала відігравати провідну роль.
До розділів Польщі майнові та політичні права шляхти продовжувалися укріплюватися. Осілий шляхтич був єдиним повноправним громадянином Речі Посполитої. Польська шляхта, яка вибирала короля, затверджувала закони, податки, ототожнювала себе з нацією, з якої виключалися інші стани. Так становилося поняття „шляхетської нації". До неї відносилася литовська, білоруська, українська шляхта, виключались польські селяни та міщани.
Інша шляхта це сіра маса різного рівня заможності та звання. Існувала шляхта загродова (дрібнопомісна), яка володіла господарством селянського типу та власноручно обробляла землю. Особливо часто можна було побачити людину з саблею, яка йде за плугом, в Мазовії, та Підляшші. Цих шляхтичів-пахарів ніколи не кидало почуття переваги над сусідами-хлопами та відрізняла вражаюче несприймання всього нового. Поряд з цим існував прошарок шляхти, який не мав земельної власності. Його називали шляхтою-голотою (голитьбою).
Шляхта, яка намагалася шукати протекції, обєднувалася навколо магната. З падінням авторитету державної влади магнат забезпечував шляхті захист її життя та майна, а й досить часто і утримання в заміну за службу в латифундії або в його війську. Служилий шляхтич присягав своєму володарю через рукостискання, тому його називали рукодайним слугою. Потрапляла в залежність від магнатів також частина середньої шляхти, яка збідніла в наслідок війн. Найбільш частою формою залежності середньої шляхти була аренда села або фільварка в магнатських латифундіях. Та шляхта, яка не підпала в матеріальну залежність від магната, опинялася під їх політичним впливом. Час від часу проявлялася під час деяких конфедерацій опозиція проти панування магнатів, однак сили були вже на боці останніх.
Не дивлячись на те, що особливий магнатський стан конституювалось по волі Габсбургів лише австрійській частині польських земель, ще в Речі Посполитій поняття „шляхта" не тільки не розповсюджувалось на магнатів, але і використовувалось для позначення їх політичного антипода. Згідно законодавства останніх років існування Польсько-Литовської держави, незаможні шляхтичі були позбавлені права голосу на сеймиках.
1.3 Головні політичні та соціально -економічні аспекти ставлення російського уряду до польської шляхти
Так історично склалося, що поляки жили на Україні набагато давніше, ніж росіяни. У XVI i XVII ст. вони брали участь у колонізації українського пограниччя, і хоч під час повстання 1648 р. їх вигнали з Лівобережжя, їм вдалося зберегти свій контроль над Правобережжям. Цей регіон вони розглядали к невідємну частину Польщі навіть після його приєднання до Російської імперії у 1795 р. Великий плив поляків на Правобережжі, звичайно ж, не залежав тільки від їхньої кількості: в середині ХІХ ст. їх налічувалося лише 500 тис., а їхня частка в населенні України впала з 10% у 1795 р. до 6,4% у 1909 р. величезна вага поляків на Правобережжі насамперед зумовлювалася багатством і впливом їхньої еліти. У 1850 р. близько 5 тис. польських землевласників володіли 90% землі та 1,2 млн. кріпаків цього регіону. Правобережжя, де зосереджувалося 60% усього дворянства України, лишалося твердинею старих порядків. На прикладі даного регіону хотілося б охарактеризувати основні риси політики російського імперського уряду по відношенню до польського населення і шляхти зокрема.
Після придушення польського національно-визвольного повстання 1863-1864 рр. розпочинаються хвилі жорстоких репресій, які стали справжнім девятим валом. Обмеження національних і культурних прав польського народу досягло критичної межі. Усе було спрямоване на русифікацію польських земель з тим, щоб з часом і самого слова „поляк" не було чути.
Особливо жорсткий режим щодо польської національної меншини був встановлений в західних губерніях російської імперії, куди ходили й три губернії Південно-Західного краю Київська, Волинська та Подільська, тобто фактично вся Правобережна Україна, крім її Півдня. Царське самодержавство всіма можливими способами намагалося витіснити звідти поляків, а вакуум заповнити росіянами, коротше кажучи, одних колонізаторів замінити іншими.
Звичайно, справжні плани щодо поляків царизм старанно маскував. Після постання 1863 р. Олександр ІІ своїм рескриптом обіцяв відновити ряд їх вольностей і прав, а насправді ж проводилася послідов?/p>