Політичний та соціально-економічний розвиток Чехії у 1990-2005 роках
Информация - История
Другие материалы по предмету История
лення, що не знайшли себе "на ринку" і поповнюють ряди "нових бідних", а також дрібних підприємців, які побоюються "безкрайньої економічної свободи" у разі приходу до влади правих.
У 2003 р. чеський парламент після кількох спроб главою держави обрав В. Клауса, одного з головних архітекторів чеської економічної реформи, провідного чеського політика та економіста. З відходом В. Гавела завершилася особлива епоха в чеській історії. В. Гавел не був ідеологічним вождем чи жорстким прагматичним лідером. Державну політику він проводив на суворих законах моралі, прагнув впливати на свідомість громадян. Натомість В. Клаус на попередніх посадах проявив себе жорстким і безапеляційним політиком. Його обрання главою держави посилило розрив між політичною елітою та суспільством.
Справжнім "моментом істини" стали вибори чеських депутатів до Європарламенту в червні 2004 р. З 24 мандатів Громадянська демократична партія отримала 9, Комуністична 6, а Соціал-демократична 2. Політичний маятник знову хитнувся в сторону Громадянсько-демократичної партії, яка зуміла зайняти нішу критика Євросоюзу і захисника національних інтересів Чехії. Додаткові бали "в скарбничку" демократів додавав В. Клаус. Незважаючи на те, що за його премєрства Чехія подала заявку на вступ до Євросоюзу, він став його найгучнішим критиком. Прискорена, надмірна уніфікація Європи є, на його думку, насильством, що породжує націоналізм. В. Клаус проводив також паралель між розширенням ЄС і РЕВ: остання була своєрідним диспетчером у колишньому соціалістичному таборі.
В. Клаус зайняв також жорстку позицію щодо Європейської конституції, яка може призвести до припинення існування суверенних держав і виникнення на їх місці супердержави. Критика В. Клаусом європейської інтеграції мала підтримку в суспільстві. За соціологічними опитуваннями в червні 2005 р. йому довіряли 2/3 населення, тоді як уряду і парламенту менше 1/4.
В умовах поразки владних партій на виборах до Європарламенту (червень, 2004 р.) активізувалася опозиція, діяльність якої призвела до урядової і політичної кризи в країні. Проте уряд зумів втриматися завдяки підтримці комуністів, що відкрило останнім дорогу до влади. За таких умов права опозиція закликала всіх демократичних політиків дистанціюватися від співробітництва соціал-демократів і комуністів. Опозиція вимагала пояснень щодо джерел прибутків премєр-міністра Станіслава Гросса і його дружини Шарки. Всі ці події тісно переплелися і спричинили на початку 2005 р. урядову кризу, котра до початку квітня переросла у політичну.
Партнери соціал-демократів по коаліції почали покидати уряд. Першими це зробили християнські демократи, а через кілька днів представники від Партії свободи. На початку квітня 2005 р. у парламенті відбулося голосування щодо довіри урядові, який зумів втриматися завдяки підтримці комуністів. Проте вже 25 квітня уряд подав у відставку. Новим премєр-міністром став Пароубек, заступник голови Соціал-демократичної партії. У його кабінеті на цей раз виявилися соціал-демократи (12), християнські демократи (3) і Союз свободи (3). Схвалення складу нового уряду 13 травня у парламенті означало завершення тривалої політичної кризи в країні. Серед урядових пріоритетів визначені: схвалення Євроконституції на референдумі, стабілізація сфери охорони здоровя, житлова реформа, підтримка експорту, зменшення податків із середніх та низьких доходів, підготовка пенсійної реформи, розробка закону про зіткнення інтересів. Усередині травня 2005 р. парламент відхилив законопроект про всенародні вибори глави держави.
У червні 2006 р. відбулися чергові парламентські вибори. Вони виявилися найбільш жорсткими за останні 15 років. Фаворити виборів (громадянські демократи і соціал-демократи) обмінювалися взаємними звинуваченнями й образами. Опозиція пропагувала гасло "Зміни і надія" та обіцяла реформу пенсійної системи, соціального захисту, встановлення єдиного податку в 15%. Натомість соціал-демократи передвиборчу агітацію вели під гаслом "Стабільність і процвітання", тобто обіцяли зберегти існуючу систему соціального забезпечення. Були також оприлюднені відомості про низку політичних, економічних і фінансових скандалів, повязаних із перебуванням при владі впродовж останніх восьми років соціал-демократів.
Голосувало 65 % виборців. Депутатські мандати тоді здобули опозиційна права Громадянська демократична партія (35,34 % і 81 мандат), правляча ліва Соціал-демократична партія (32,35 % і 72), а також Комуністична партія Чехії та Моравії (12,83 % і 18), християнські демократи (7,22 % і 13) і зелені (6,27 % і 6). Для створення коаліції відносний переможець виборів обєднався з християнськими демократами і зеленими. Натомість соціал-демократи домовилися з комуністами. У парламенті виникла досить складна ситуація, оскільки обидві політичні сили мали по 100 мандатів. Після тривалих переговорів і узгоджень премєр-міністром країни було затверджено лідера Громадянської демократичної партії М. Тополанека.
2. Соціально-економічний розвиток Чехії у 1990 2005 рр.
Після розпаду Федерації Чеській Республіці дісталася архаїчна структура промисловості, недостатні валютні резерви, незбалансована соціальна структура. Енергетична та сировинна бази країни були орієнтовані на технічно застаріле виробництво, шкідливе для навколишнього середовища. Тому найважливішим стало подолання технологічного відставання від інших промислово розвинутих європе?/p>