Політична історія Київської Русі
Информация - История
Другие материалы по предмету История
Політична історія Київської Русі
У той час як Руська земля розвивалася й міцніла, на півночі словянські племена ворогували між собою. Міжплемінна боротьба завершилась тим, що старійшини в 862 р. запросили для наведення порядку варяга Рюрика з одноплемінниками. Понад 200 років серед вчених точиться полеміка щодо національності Рюрика та його роду. Прибічники норманської теорії доводять шведське походження Рюрика. При цьому використовувалися різні докази, в тому числі й лінгвістичні. Дореволюційний вчений О. Куник, наприклад, особливо наголошував на скандинавські імена пришельців - Рюрик, Олег, Руальд, Свенельд - явно не словянського походження. На перший погляд, правильно. Але лише доти, поки не почнемо аналізувати етнополітичну ситуацію в Прибалтиці VIII - середини IX ст. Як згадувалося раніше, Південну Прибалтику здавна населяли словянські племена венедів. Серед них автори згадують рериків, або ободритів, та їхнє місто Рерик. Цілком вірогідно, що під впливом певних обставин прибалтійських словян почали називати скандинавськими іменами. Вже тоді поморські словяни і варяги давно й активно спілкувалися поміж собою. Варяги навіть мешкали в багатьох прибалтійських містах. За таких умов відбувалося взаємо-зближення місцевої людності та пришельців. Якби запрошені новгородськими словенами зайди не були вже ословяненими, то навряд чи вони б так швидко адаптувалися в словянському світі. Такі міркування висловлювали польський історик і поет М. Стрийковський (бл. 1547- 1582), а також український історик і церковний діяч І. Гізель (бл. 1600- 1683), які жили не так вже й давно від описуваних подій. Пізніше їхні ідеї були підхоплені й розвинуті М. Ломоносовим.
Прибувши до ільменських словен, конунг Рюрик почав силоміць підкоряти своїй владі племена. Але прагнення ільменців до самостійності після смерті Рюрика в 879 р. переросли, напевне, в збройні виступи. Інакше важко пояснити той факт, що воєвода Рюрика Олег мусив забиратися геть разом із сином князя Ігорем. Спустившись вниз Дніпром, Олег у 882 р. захопив Київ. Літописець Нестор повідомляє деякі подробиці тієї події: И придоста к горам к киевским, и уведа Олегь, яко Аскольд и Дир княжита... И приплу под Угорское, похоронив вой своя, и посла ко Аскольду и Дирови, глаголя, яко Гость есмь, и идем в Греки от Олга и от Игоря княжича. Да придьта к нам с родом своим. Аскольд же и Дир придоста, й выскакаша вси прочий изь лодья... И убиша Аскольда и Дира. У цій розповіді багато суперечливого й дивного. Але зрозуміло, що без допомоги зсередини оволодіти так легко могутньою київською фортецею зайди не змогли б. Найскоріше - це перший на Русі-Україні двірцевий переворот, внаслідок якого була скинута династія Києвичів, і владу захопили пришельці на чолі з Олегом. Можливо, що двірцевий переворот вчинили вельможі-язичники, незадоволені прохристиянською політикою Аскольда і його найближчого оточення. В язичнику Олегові вони вбачали свого єдиновірця, за допомогою якого можна було зміцнити своє становище.
Ставши київським князем, Олег (882-911) проголосив Київ матірю міст руських і почав силою утверджуватися на престолі. Праукраїнські племена не визнали влади завойовників, і колись могутня держава Руська земля розпалася. Тому майже все княжіння Олега фактично пішло на збирання докупи праукраїнських та інших племен. Якщо Руська земля являла собою федерацію племен, то натомість зявилася централізована держава із самодержавною формою правління. Олег поступово підкорив полян, древлян, сіверян, радимичів, пізніше - вятичів, хорватів, дулібів і тиверців. Насильно створене нове державне обєднання не стало міцним й організаційно завершеним. Могутні племінні обєднання намагалися зберегти автономію, а їхня верхівка - багатство й владу. Щоправда, існували й причини, які змушували племена консолідуватися для вирішення тих чи інших проблем. Однією з них була боротьба з кочівниками та Візантійською імперією. Словянський світ виступав проти них єдиним фронтом.
На міжнародній арені Олегу довелося відвойовувати ті позиції, які майже півстоліття тому здобув Аскольд і які були втрачені на початку його князювання в Києві. Щоб примусити візантійського імператора відновити сплату Русі данини, Олег на чолі 80-тисячного війська у 907 р. зробив похід на Константинополь. Візантійський імператор змушений був дати русам по 12 гривень на кожен з двох тисяч кораблів, а також викуп Києву, Чернігову, Переяславу, Полоцьку та іншим містам. Візантія мала платити Русі щорічну данину, надавати руським купцям право безмитної торгівлі, утримувати їх у столиці за свій рахунок протягом шести місяців, а послів - увесь час їхнього перебування у Константинополі, забезпечити русів усім необхідним при поверненні додому. За це Русь зобовязувалася допомагати Візантії в боротьбі з арабами та іншими кочівниками. На знак перемоги Олег прибив свій щит на брамі Константинополя. Однак греки не дотримувалися умов договору, і князь у 911 р. здійснив новий похід на Константинополь. Після цього доля Олега невідома. Існують різні версії щодо його загибелі й місця поховання.
Наступником Олега на київському престолі став Ігор (912-945). На початку його князювання праукраїнські племена древлян і уличів відмовилися коритися київському князю й сплачувати данину. Тільки з допомогою великої дружини Ігор змусив древлян визнати свою владу і встановив їм данину, більшу від колишньої. Запеклий опір вчинили київському князю племена уличів. Займаючи те