Політична історія Київської Русі
Информация - История
Другие материалы по предмету История
риторію від полян і до Руського моря, уличі були одним з найчисленніших і наймогутніших праукраїнських племен. Лише міст у них налічувалось 318. Вони й стали нездоланною перешкодою централістським устремлінням Ігоря. Столиця уличів Пересічен три роки витримувала облогу князівської раті. Не бажаючи підкоритися Києву, уличі залишили обжиті місця й відійшли спочатку в межиріччя Південного Бугу і Дністра, а потім у Подунавя. їхнє місце зайняли інші праукраїнські племена, вийшли до Руського моря й почали колонізувати його узбережжя - засновувати села, займатися хліборобством, рибальством, торгівлею. Водночас вони не припиняли нападів на грецькі колонії Таврійського півострова. Це одразу ж загострило відносини між Руссю й Візантією. Вони стали ще більш напруженими, коли Візантія у своїх діях проти Русі-України почала активно використовувати кочові племена печенігів у Нижньому Подунавї.
Щоб змусити Візантію дотримуватися підписаного з Олегом договору, Ігор у 941 р. здійснив похід на Візантійську імперію. На 10 тис. кораблів руси зявилися під Константинополем, але 8 липня візантійці спалили їхній флот грецьким вогнем. Залишки русів з великими труднощами повернулися на Середнє Подніпровя. Невдача не зупинила Ігоря. У 943 p. він вирішив нейтралізувати прибічників Візантії - горців південно-західного узбережжя Каспійського моря. Княжа дружина спуст шила їхні землі, заволоділа Дербентом і столицею Кавказької Албанії Бердаа. Однак цей похід фактично нічого не дав Русі, оскільки вона не закріпилася у відвойованому регіоні. У 944 р. Ігор зібрав, як пише літописець, варягів, русь, полян, кривичів, тиверців, найняв печенігів і морем та сушею рушив на Візантію. Цього разу не дійшло до вирішальної битви через нерішучість Ігоря. Русь і Візантія підписали новий мирний договір, за яким руські купці позбавлялися права безмитної торгівлі в Константинополі, інших пільг, а руський князь мав захищати від кочівників грецькі колонії в Таврії. Руське військо не взяло здобичі й почало ремствувати. Щоб заплатити дружині, Ігор вирішив зібрати додаткову данину з древлянських племен, що не брали участі в поході. Проте древлянські князі розцінили це як порушення їхніх прав, зібрали воїнів, розгромили князівську дружину, а самого Ігоря розірвали, привязавши до двох дерев. При цьому сказали: Якщо унадиться вовк до овець, то виносить усю отару, аж поки не вбють його.
Вдова Ігоря Ольга жорстоко помстилася древлянам за смерть чоловіка. На пропозицію древлян піти заміж за їхнього князя Мала Ольга, за однією версією, наказала закопати послів живцем у землю, за іншою - спалити в лазні чи посікти мечами після врочистої тризни по чоловікові. Хитрістю оволодівши столицею древлян Іскоростенем, Ольга (945-964) мудро правила Руссю. На міжнародній арені вона дипломатичним шляхом добилася того, чого не вдалося Ігореві. На чолі великого посольства Ольга в 946 р. відвідала Константинополь і підписала мир з Візантією, внаслідок чого було знято тертя між двома могутніми державами. Ольга прийняла християнство.
Становище Русі значно зміцніло за князювання сина Ігоря й Ольги Святослава (964-972). Він народився приблизно в 930- 932 pp. і надовго був усунутий від влади своєю владолюбною матірю. Вихований язичником і згодований з гостряка списа, він нічим не відрізнявся в побуті від простого дружинника. Як писав літописець, був хоробрий та легкий мов барс і багато воював. Не возив за собою ні возів, ні казана, не варив мяса, а, нарізавши тонко чи конину, чи дичину, чи воловину, пік на вугіллі й так їв. Не мав намету, а спав на кінській попоні, під голову клав сідло. Княжича тягло в поле, у походи, в битви, а мати тримала й перетримала його біля себе в Києві. Можливо, звідси й нелюбов князя до стольного града. Однак коротке князювання Святослава стало, за влучним виразом історика А. Преснякова, подібним до останнього змаху меча, який створив основу Київської держави. Його княжіння - це суцільний брязкіт мечів, посвист стріл, тупотіння кінських копит і грім слави руського воїнства від Каспійського моря й до Балкан.
За Святослава Русь-Україна почала активно розширятися на Сході. Протягом 964- 966 pp. він змусив вятичів визнати владу київського князя, розгромив союзників Хазарії волзьких болгар і буртасів (мордву). Після цього завдав поразки військам хазарського кагана, взяв столицю Ітіль, дійшов до Каспійського моря, громлячи залишки хазар, досяг Азовського моря, підкорив на Північному Кавказі племена ясів і касогів - предків сучасних осетинів і черкесів. Удар був як блискавичним, так і руйнівним. Після нього Хазарське царство перестало існувати й загрожувати Русі зі Сходу. Кордони Київської Русі розширилися до Волги і Руського моря. Але вони виявилися мало захищеними від нападів кочових орд Середньої Азії. Розгром Хазарського каганату поставив перед Руссю нові проблеми на Сході, вирішити які вона не змогла.
Не укріпивши східні кордони держави, Святослав звернув погляд на Захід, де завязалася війна між Візантією і Болгарією. Київський князь вбачав у молодій Болгарській державі потенційного противника Русі в Подунайщині та на Балканах і взяв у цій війні сторону Візантії. На чолі 60-тисячного війська Святослав 968 р. рушив у Болгарію, розбив військо болгар, захопив 80 міст уздовж Дунаю й осів у Переяславці. Перемога була повною. Однак Візантію надто стурбував намір Святослава оселитися тут назавжди, їй не потрібен був такий могутній сусід, як Київська Русь. Спочатку візантійські політики натяк?/p>