Політична діяльність Петлюри і Винниченка
Информация - История
Другие материалы по предмету История
авних, але він ніколи не відрікся від ідеї державної самостійності України, не кликав нації до відмовлення від її державного ідеалу або надщерблення його будь-якими федераціями з ким то не було, поводився в своїй діяльності оцінкою реальних сил і відносин як серед свого народу, так і на міжнародному ґрунті, але не тяг свого народу в ярмо державної залежності і економічного поневолення перефарбованої на червоний колір і реституованої під новим державним титлом - "СССР" - Москви."
І хоча дипломатичні та військові зусилля С.Петлюри не мали бажаного ефекту - сам факт збройної боротьби за незалежність був яскравим свідченням державотворчого потенціалу української нації.
Оцінюючи цей факт, С.Петлюра писав: "ми виступили на арену історії тоді, коли весь світ не знав, що таке Україна ніхто не вважав нашого народу за окрему націю. Єдиною боротьбою, упертою і безкомпромісовою, ми показали світові, що Україна є, що її народ живе і бореться за своє право, за свою свободу й державну незалежність."
Виходячи з того, що пізнання епохи відбувається через особу, а історичної особи через події епохи, ми намагались дослідити роль С.Петлюри у Визвольних змаганнях українського народу і виявити той вплив, який справила його особистість на хід історичного процесу.
На нашу думку, в історії України важко знайти державного діяча, навколо якого точились б такі гострі суперечки, перехрещувались різні, часто полярні думки, як Симон Петлюра. Захоплення, різке неприйняття, замовчування, фальсифікації - такий, що найменше, діапазон суджень про Голову Директорії і Головного Отамана Військ УНР.
Кожен дослідник повинен з об`єктивних позицій підходити до висвітлення ролі особистості в історії, з метою відтворення історичної правди. Добре усвідомлював це і С.Петлюра.
1922 р. у своєму листі до генерала М.Удовиченка він писав: "В оцінці моєї персони Ви повинні бути правдивим. Залишайтеся вірними правді, як Ви її розумієте. Хочу тут тільки одне зазначити. Для мене вже почався суд історії. Я його не боюсь, бо маю в Бозі надію, що мене і мою діяльність пізніш краще і вірніше зрозуміють, як сучасники".
Сьогодні настав час об`єктивної оцінки постаті Симона Петлюри, який для нас уявляє собою місток між тією героїчною добою визвольної боротьби українського народу під проводом Б.Хмельницького і сьогоденням, коли на карті Європи з`явилася незалежна Українська Держава.
Це твердження можна обґрунтувати тим, що С.Петлюра, як і гетьман Б.Хмельницький персоніфікував собою душу народу, його думки й почуття. С.Петлюра повніше, ніж будь-хто у той час, відбив столітні, споконвічні прагнення українського народу до самостійного життя, вільного існування у європейській сім`ї народів.
В його особі найбільш вдало поєдналися риси державного мужа і військового вождя, той симбіоз політики й військовості, який був притаманний національним героям - провідникам і будівничим суверенних держав світу.
2. Політична діяльність Винниченка
В. Винниченко дуже швидко висувається на помітне місце в національно-визвольному русі, стає лідером Української соціал-демократичної робітничої партії, разом з іншими революціонерами розхитує підвалини і наближає час падіння “тюрми народів”.
На відповідному історичному рубежі, з вибухом Української революції, нація покликала свого відданого сина на найпомітніші ролі процесу українського відродження, державотворення.
На початку квітня 1917 р. Володимир Кирилович Винниченко, обраний Українським Національним Конгресом заступником Голови Центральної Ради, разом з Михайлом Сергійовичем Грушевським ідейно-політично й організаційно скерував розгортання революції. Саме він власною рукою навічно закарбував у історичний поступ українства найважливіші віхи державотворення підготував три перші універсали, реалізуючи які крок за кроком українство дійшло до проголошення Української Народної Республіки, втілило в життя віковічні прагнення до незалежного державного існування. Покликаючись до світового досвіду, незайве зазначити особистість, причетна до таких доленосних акцій, документів, заслуговує лише найвищої шани, її імя стає майже священним.
Володимир Кирилович виявився ключовою постаттю державотворення: 16 червня 1917 р. його призначили Головою Генерального Секретаріату першого в ХХ столітті уряду України. А відтак під його керівництвом українство підіймалося з колін, випростовувалося на повний зріст, робило дуже нелегкі кроки цивілізаційного поступу. Рівно через чотири місяці після свого урядового призначення В. Винниченко занотував до щоденника думки, звернені начебто до нас: “О, Господи, яка то страшна тяжка річ відродження національної державності. Як вона в історичній перспективі буде уявлятися легкою, само собою зрозумілою, з якими надлюдськими зусиллями, хитрощами, з яким часом одчаєм, люттю й сміхом доводиться тягати те каміння державності й складати його в той будинок, в якому будуть жити наші нащадки…”.
Звісно, не все на незвіданому шляху було бездоганним, а то й безпомилковим, а в стосунках траплялися “й полемічні перебори”. Та чи може заступити це нашу високу шану до тих, хто закладав підмурки тієї будови, яка і надалі зводиться нашим поколінням?! Труднощі, які спіткали нас майже через століття, лише з більшою силою підкреслюють звитягу, жертовність, а найточніше подвиг тих, в кому ми вбачаємо свої ідейні витоки, у кому ми відчуваємо нерозривний генетичний звязок.
При цьому на особли