Політизація національного руху в першій половині ХІХ століття
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?оміщиків, частково селян і міщан.
Основні події розгорнулися на Поділлі. У березні 1831 р. Подільська й почасти київська шляхта почала формувати нові загони з наміром підняти повстання насамперед у постах між Південним Бугом і Дністром. Головнокомандувачем було обрано відставного генерала Б. Колишка, однодумця Тадеуша Костюшка. До середини квітня до с. Красносілки Гайсинського повіту прибуло близько 1200 дрібних шляхтичів з навколишніх сіл і містечок. 25 квітня шляхта Махнівського, Липовецького, Уманського та деяких інших повітів Підняла зброю проти місцевих властей і російських гарнізонів, і ті почали відступати. Наприкінці місяця генерал Кол и піко зібрав у містечку Гранів уже 3 тис. повстанців. На марші між Дашевом і Городком 2 травня їх атакували Каральні війська. У пятигодинній битві повстанський загін Витав поразки й розсіявся. Повстання було придушено.
Повстанський рух охопив і волинську шляхту. Однак вона не змогла утворити єдиної конфедерації й діяла розрізненими загонами. Не зарадило справі і прибуття на початку квітня 1831 р. на Волинь корпусу генерала Дверницького. Навіть після приєднання кількох повстанських загонів за чисельністю він значно поступався російським військам і не міг їм протистояти. Повстанці зазнавали невдачі за невдачею, а найсерйозніша з них трапилася під Боромлею. Після кількох безуспішних спроб пробитися на Поділля залишки корпусу відступили в Східну Галичину, де їх інтернували австрійські власті.
З відходом корпусу Дверницького повстання на Волині Продовжувалося. Кілька обєднаних повстанських загонів 19 Квітня навіть захопили Ковель, але незабаром мусили залишити його царським військам. Відбиваючись від карателів, що насідали, частина повстанців пробилась у Східну Галичину та на польські землі. На початку травня припинила опір шляхта Овруцького повіту. Дещо довше тримались повстанці у Луцькому повіті на чолі з графом С. Ворцелем. Але після кількох кровопролитних сутичок з каральними військами й вони відійшли на захід. Не мав успіху й виступ польської шляхти на Житомирщині 17 травня 12 червня.
Російські війська перенесли воєнні дії на польські землі. 26 серпня вони зайняли Варшаву й придушили повстання. Багато польської шляхти емігрувало за кордон. Через деякий час утворилися нові таємні товариства польської шляхти, які ставили за мету домогтися незалежності Польщі. В 1835 р. у Кракові почала діяти таємна організація Співдружність польського народу, її осередки діяли в багатьох містах і містечках Волині, Поділля і Київщини аж до розгрому організації в 1839 р.
Кирило-Мефодіївське товариство
На середину XIX ст. у національному відродженні східнословянських народів визначилось два основних напрями. У Росії сформувалася те^ орія словянофільства, яка відстоювала самобутній шлях розвитку країни, визначальне місце росіян у житті словянства. Фактично вона відповідала офіційній політиці уряду й підтримувалася ним. Своєрідною реакцією на теорію російського месіанства став національний рух тих словянських народів, що перебували у складі Російської імперії й зазнавали національних утисків. Це була природна реакція народів, спрямована на захист від національно-культурного поглинання панівною нацією через відповідні дії урядових структур. Національний рух польської інтелігенції та панства порівняно з іншими перебував на досить високому рівні, відзначався рішучістю й прагненням силою повернути Польщі втрачену державну незалежність. Причому він базувався на ідеї панівної ролі польського населення й польської культури в житті народів майбутньої держави.
Свої особливості мав національний рух і в Україні. Це досить рельєфно виявилося в діяльності таємного Кирило-Мефодіївського товариств а у Києві. Його організували у січні 1846 р. чиновник канцелярії генерал-губернатора Микола Гулак, адюнкт Київського університету Микола Костомаров і студент того ж самого навчального закладу, а згодом учитель Полтавського кадетського корпусу Василь Білозерський. Символом товариства організатори обрали перстень з написом Св. Кирило і Мефодій на честь видатних словянських просвітителів. До товариства були причетні також студенти місцевого університету Георгій Андрузький, Опанас Маркович, Олександр Навроцький, Іван Посяда і Олександр Тулуб, полтавський поміщик Микола Савич, учитель однієї з санкт-петербурзьких гімназій Пантелеймон Куліш, художник Тарас Шевченко та ін. За деякими даними, до товариства належало близько 12 чоловік, які тільки зрідка збиралися разом. Інтелектуальним постійним ядром шпариста були фактично Гулак, Костомаров і Ширпцький. Відчутний вплив на їхню національно-політичну свідомість справляла поезія Шевченка, добре знана братчиками.
Програмні завдання товариства викладені у двох документах Статуті... і Книзі буття українського народу (Закон божий). У них досить помітні впливи як поперед національно-визвольного, так і декабристського рухів. У першому з них визначальною лінією в подальшому житті словян визнавалось їхнє національне й духовне обєднання при збереженні незалежності, а також гарантування своїм громадянам соціальної та конфесійної рівності. Окремим Пунктом ставилась мета ліквідації кріпацтва, нерівноправного становища нижчих класів і разом з тим поширення грамоти. Вищим керівним органом словянської федерації мав стати представницький Словянський собор. Досягнення стратегічних завдань