Політизація національного руху в першій половині ХІХ століття
Информация - История
Другие материалы по предмету История
лодимир Раєвський дотримувався антикріпосницьких і республіканських поглядів на майбутнє Росії. Цю ідею підтримувало й кілька офіцерів місцевого гарнізону. Однак поширення волелюбних ідей серед офіцерства ставало щодалі небезпечнішим, і організація саморозпустилася. Подібні настрої пробуджували думки офіцерів у інших місцевостях Російської імперії. У 1816 р. у Петербурзі виникла офіцерська таємна організація Союз порятунку, або Товариство істинних і вірних синів Вітчизни. Вона налічувала близько ЗО осіб і ставила за мету з допомогою військової сили зробити державний переворот, встановити в Росії конституційну монархію і відмінити кріпосне право. Проте коли наприкінці 1817 р. постало питання про фізичне знищення царя Олександра І, то поміркована частина офіцерів відкололася від організації, і та розпалася.
Радикально настроєні члени Союзу порятунку створили іншу таємну організацію Союз благоденства (1818 1821). її очолювала так звана Корінна управа (дума), що складалася з 29 осіб. До центрального керівного органу входили Олександр і Микита Муравйови, Сергій та Матвій Муравйови-Апостоли, Павло Пестель, Михайло Орлов, Іван Якушкін, Сергій Трубецькой та ін. Корінній управі підпорядковувалися місцеві управи в Петербурзі, Москві, Кишиневі, Тульчині, Полтаві та в інших гарнізонних містах. До товариства вступило понад 200 офіцерів, чиновників, представників творчої інтелігенції.
Активно діяла Тульчинська управа загальною чисельністю близько ЗО чол. її очолював адютант головнокомандувача Другою армією полковник Павло Іргічль. Він брав участь іще в діяльності Союзу порятунку, був основним автором його статуту і вирізнявся глибокими революційними переконаннями. Управа координувала дії осередків, створених активними діячами руху в Камянці, Києві (Орлов), Яготині (маєток Рєпніних), Хомуті (маєток Муравйових-Апостолів), Обухівці тощо.
Основним напрямом діяльності Союзу благоденства були пропаганда ідей повалення монархії, прийняття конституції й встановлення республіканської форми правління, (ставилося завдання перетворити державу із захисника окремих станів на гаранта громадського порядку й добробуту всіх громадян. Трирічна робота Союзу благоденствування не дала бажаних результатів у здійсненні програми й досягненні стратегічної мети. У союзі посилились негативні тенденції, а також суперечності між радикально та помірковано настроєними його членами.
У березні 1821 р. Союз благоденства почав розпадатися. Члени Тульчинської управи на своєму засіданні проголосили стороння Південного товариства з центром у Тульчині. Керівним органом стала Директорія на чолі з Пестелем і Олександром Юшневським (блюститель). Для координації дій з іншими членами товариства до її складу було введено Микиту Муравйова. В свою чергу Посини 1822 р. члени Північного товариства обрали свій керівний орган Думу в Складі Микити Муравйова (голова), Сергія Трубецького і Оболенського (члени). Обидва товариства швидко розвивалися. На 1825 р. чисельність Північного товариства зросла до 105, Південного до 101 чол. Активними діячами ІІівнічного товариства стали, крім згаданих осіб, Михайло Лупін, Іван Пущин, Микола Бестужев, Петро Каховський, Кіндрат Рилєєв, Олександр Якубович та ін., Південного Оргій Волконський, Сергій і Матвій Муравйови-Апостоли, Михайло Бестужев-Рюмін, Олександр і Йосип Поджіо та Іп. Обидва товариства мали спільну мету шляхом військового перевороту повалити самодержавний лад і ліквідувати кріпосне право. Але щодо майбутнього устрою держави погляди революціонерів розділилися. Це чітко проявилося в їхніх програмних документах.
Учасники Київського зїзду Південного товариства 1823 1824 pp. схвалили написану Пестелем програму під назвою Руська правда. Вона передбачала ліквідацію кріпацтва, перетворення усіх селян на громадян з однаковими політичними правами, недоторканність приватної власності та особистої свободи громадян, поділ землі на приватну й громадську та право громадян на отримання наділу з громадського фонду для занять сільським господарством, обмеження поміщицького землеволодіння 5 тис. десятин тощо. Росія мала стати республікою з поділом влади на законодавчу (Народне віче), виконавчу (Державна дума) і наглядальну (Верховний собор). В національному плані програма містила як прогресивні, так і консервативні положення. Вона визнавала право на самовизначення лише для польського народу й відмовляла в ньому українському та іншим народам Російської імперії. Проголошувалася месіанська роль росіян у співжитті з іншими народами в межах однієї держави.
Дещо інший підхід до вирішення національної проблеми мала також таємна організація Товариство обєднаних словян, утворена в 1823 р. у Новограді-Волинському братами-офіцерами Андрієм і Петром Борисовими за активної участі польського шляхтича Юліана Люблінського. Поступово чисельність товариства зросла до 60 осіб. Серед них активною позицією відзначалися Іван Горбачевський, Іван Іванов, Іван Сухинов, Олексій Тютчев, Яків Драгоманов та інші революціонери. У програмних документах товариства Правила обєднаних словян і Клятва обєднаних словян ставилася мета боротьби проти самодержавства, кріпацтва і деспотизму. Передбачалося визволення словянських народів і створення федеративного союзу держав у складі Росії, Польщі, Молдавії, Валахії, Сербії, Далмації, Моравії та інших країн. Однак Україна в планах товариства не ф?/p>