Погляд із сивої давнини Великого Вітовта
Статья - История
Другие статьи по предмету История
?аво, Красиво. Мов би зустрілись дві історії: сивої давнини і сучасна. Під Хоругвами, Штандартами Великого Князівства крокували посланники-літописці, Європейські монархи, Бояри, Творці мистецтва, засадничі культури для Праведного Діяння. Красувалася земля українська, поважно стояв Луцьк. На Майдані, у величному натхненні, віршувала геніальна поетка Леся Українка і рекла в суголоссі лучан і литвинів - України і Литви:
“Слово, моя ти єдина зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.”
І були брати перед памятником Поетки, і линуло українською мовою Слово Літописців Литовських, як у панегірику “Похвала князю Вітовту”, невідомого літописця: “Хочу вам повідомити про великого князя Олександра, званого Вітовтом, литовських, руських та інших багатьох земель і міст господаря... Сей князь великий Вітовт тримав велике князівство Литовське і Руське та багато інших земель, попросту кажучи, всю землю Руську...”
Визначний український історик Михайло Грушевський, присвятивши спеціальну студію “Похвала в. к.Витовту”, друкуючи її у львівських “Записках Наукового Товариства ім. Т. Шевченка 1895,4 кн., т. V111, с. 1-16, підкреслив особливе значення цього історичного джерела для вивчення “дуже важливих моментів в історії Східної Європи”.
І був Великий Князь Вітав, і були Європейські Монархи: польський король Ягайло з дружиною Софією і двома малолітніми синами (Казимир стане великим князем литовським і польським королем). Король римський Зигмунт із дружиною Барбарою та прилатами, княжатами і панами угорськими, чеськими. Двір німецького цісаря і угорського короля Сигізмунда окрім численних німецьких князівських і графських родин повнився угорськими, хорватськими, чеськими, австрійськими панами. Від магістра німецького Ордену Пауля фон Русдорфа прибув командор Балгі. Магістр інфляндського Ордену Зігфрид Ландорф фон Спанхейм (Шпанхейм) із своїми рицарями-мечоносцями. Папа Мартин 5-ий. Візантійський імператор Іоан У111 Палеолог вислав своїх послів. Датський король Ерік У11.Воєвода Ілля син молдавського воєводи Доброго. Від Московського князівства - князь Василій 11 Васильович (онук Вітовта син Софії Вітовтини). Великий князь Тверський Борис Олександрович, князь Рязанський Іван Федорович. А теж приїхали хани Перекопської, Донської, Волзької орд, які або були зобов”язані Вітовту, або розраховували на його допомогу. І всі були, зоббовзуючі запевнити мир своїм народам. А МИР складався із багатьох питань, проблем, ситуацій, як, до речі, і нині: поділ земель; створення коаліції (блоку); унії двох гілок християнської церкви (католицької та православної); економічних питань торгівлі, податків, судноплавство в Балтії. І основне надання королівського титулу Великому князю литовському Вітовту, який заслужив справами і достоїнством. Проти виступило оточення короля Ягайла єпископ Збігнев Олесніцький і воєвода Ян Тарновський, з огляду на природу взаємин між Литвою і Польщею. Литовці, маючи свого короля, могли б знехтувати унійними зобовязаннями, а землі (Ягайло вважав їх своєю власністю) будуть втрачені для корони. Так не здійснилось ЩОСЬ значиміше для зміни важкої, кривавої історії Європи. І все ж питання коронації Вітовта висіло у повітрі.
Восени 1429 р. польські посли запропонували корону Польщі за умови не коронування його литовською короною. На початку 1430 року Ягайло затвердив привілей: після смерті Вітовта землі Литви і Русі мали відійти до Польщі. Литва проголошувалась королівством на вічні часи і повинна стати щитом християнства на цьому пограниччі Європи. Вітовт запросив у Вільно знатних гостей: московського, тверського, Одоєвського князів;пруського та інфляндського магістрів; татарського хана, інших вельмож. Однак коронації через затримку корони зацікавленими у НЕ КОРОНУВАННІ ВІТАВТА, було перенесено. А 27 жовтня 1430 р. у віці 80-ти років Втавт помер у Тракаю, під Вільно. Так було.
І так є: інтереси осібні, кланові, містечкові та й навіть “гонорові держави” сприяють латентним структурам управляти не тільки ними та реальністю: є ізгої, є третій світ, є ті хто розвивається (і не розвивається); є посткомуністичні; є асоційовані, є східні партнери, є стратегічні (напевно і не стратегічні) партнери, є блоки і позаблокові.
А хто визначає? Хто судить? Хто судді?... Четвірка! Шістка! Двадцятка? А інші народи, нації, країни, хто вони? Обєкти не субєкти своєї історії, культури, майбутнього? Хто визначає чиюсь комусь роль другосортного, раба, слуги чи жертви? Хто ще є поза тою груповою, матеріалізованою, двадцяткою? Чи може їхні незчисленні статки не були і не є ресурсом тих “другорядних” - якимсь тіньовим урядом, визначених “не суб”єктому” у сучасній короткій історії Землі!
Чи є нині Пророки і Державні мужі, як Ярослав Мудрий, Олександр Вітовт, Антон луцкевич, Шевченко, Чюрльонюс, Янка Купала?... Це не риторичне питання: хто Світ порятує от Глобального, Ядерного Безумства?... Вони були на День Незалежності України-Литви у Луцьку представляли майбутнє націй у Культурі, Історії, Традиціях, Звичаях. Численні лучани щиро аплодували представленню Дійства литовців-українців Великого Литовсько-Руського князівства.
Вартує процитувати письменника-лучанина Євгена Щура, який занотував розуміння і значення історичних осіб - вчинків діячі-політиків: “Тих, хто вставляє палиці в колеса історії, можуть згодом посадовити і на палю”. Цей афоризм із книги “Короткометражні думки” повинен памятати кожний, хто прагне вла