Племінна структура суспільства епохи бронзи
Информация - История
Другие материалы по предмету История
льтури (ототожнюються з таврами). Вважається, що таври прийшли на півострів через Тамань і Керченську протоку з гірських районів Західного Кавказу.
У середині VII ст. до н. е. у південноукраїнських степах зявилися іраномовні племена скіфів, витіснивши звідси, а частково, як ми вже згадували, асимілювавши кіммерійців. До меж Скіфії увійшла також лісостепова зона України. Скіфськими землями протікали Борисфен (Дніпро), Гіпаніс (Південний Буг), Тирас (Дністро), Танаїс (Дон) та інші ріки.
Давньогрецький історик Геродот у своїй "Історії" навів загальну картину розселення народів Скіфії та її сусідів. У пониззі Південного Бугу жили калліпіди ("прекраснокінні"), вище їх алазонн, далі на північ, між Дніпром і Дністром скіфи-орачі. Всі ці три групи племен займалися землеробством (за Геродотом, скіфи-орачі вирощували зерно на продаж грецьким колоніям, головним чином Ольвії). Степовими просторами Лівобережжя й Правобережжя Дніпра володіли скіфи-кочівники а царські скіфи. На схід від Дніпра, в Лісостепу, мешкали скіфи-землероби.
Скіфію оточували численні народи, етнічно не споріднені з прийшлими кочовиками. В межах лісостепової та поліської зон України, за Геродотом, локалізувалися неври, меланхлени ("чорноризці"), андрофаги ("людоїди"), гелони, будини та ін.
Археологічними старожитностями, що лишилися від названих народів, є скіфські кургани. VIIV ст. до н. е. (південні райони України), памятки підгірцівського типу (Київське Подніпровя), величезні городища лісостепових племен на Київщині, Черкащині, Полтавщині.
Наприкінці VI ст. до н. е. в причорноморських степах формується могутнє державне обєднання на чолі зі скіфами, до складу якого увійшло місцеве населення степових і лісостепових регіонів. Верховна влада в Скіфії належала царям і заможній племінній верхівці; столиця знаходилася на Нижньому Дніпрі (поблизу сучасного м. Камянка Дніпровська).
За своїм характером скіфська держава була великою мірою експлуататорсько-паразитарною, оскільки за основний метод одержання додаткового продукту мала експлуатацію сусідніх землеробських племен та грабіжницькі військові походи. В "Історії" Геродота є розповіді про насильства, що їх скіфи чинили на загарбаних місцевостях, зокрема протягом 28 років у Передній Азії. Так само вони поводилися і на території нинішньої України. З визиску місцевого землеробського населення Лісостепу вони мали величезні багатства, економіка ж самих землеробів під тягарем зовнішньої експлуатації занепадала. Так, уже з кінця V ст. до н. е. припиняється життя на поселеннях басейну Тясмина.
Причорноморська Скіфія, за Геродотом, поділялася на три царства басілеї; одне з них очолював головний цар, а два іншихмолодші царі (ймовірно, сини головного). Спадкова влада передавалася за традиціями мінорату від батька до молодшого сипа. Суспільство (без найвищої аристократії) складалося з трьох станово-кастових груп общинників, воїнів, жерців. На думку фахівців, ці соціальні відмінності могли зумовлюватися відмінностями етнічними, адже в етнографії відомі випадки, коли владні або якісь інші функції в багатоетнічному суспільстві цілком зосереджував у своїх руках один з етносів
Розквіт скіфської державності припадає на VIIV ст. до н. е. і виявляється, зокрема, у феномені царських курганів. Однак шлях до завершення процесу класоутворення заступав принцип колективного користування землею, що консервував родоплемінні відносини. Ряд дослідників пропонують кваліфікувати кочівницьке суспільство як таке, в котрому співіснували тенденції двох формацій первинної первіснообщинної та вторинної класової.
Скіфи створили високу матеріальну культуру. Вона увібрала в себе досягнення місцевих племен, передових цивілізацій Сходу, Кавказу і особливо Греції, а пізніше і Риму. В свою чергу, Скіфія справляла істотний вплив на економіку, суспільний устрій, матеріальну культуру, ідеологію землеробського населення лісостепової України. Л проте, як ми вже наголошували, тривала експлуатація з боку кочовиків врешті-решт виснажила господарські ресурси Лісостепу, і це стало однією з головних причин загибелі Скіфії.
З кінця III ст. до н. е. розпочався заключний період її історії. Під натиском сарматів основна частина скіфів відійшла в Нижнє Подніпровя й у Степовий Крим. Була заснована нова столиця із грецькою назвою Неаполь, тобто Нове місто. Залишки цього міста можна тепер побачити на околиці сучасного Сімферополя. Нове державне обєднання відоме в літературі як Мала Скіфія.
Заключний період історії скіфів характеризувався дальшим розвитком державності й етнічної консолідації, зародженням міських форм життя, пожвавленням торговельних і культурних звязків з грецькими містами Північного Причорноморя. Найвищого розквіту Мала Скіфія досягла у II ст. до н. е. В перших століттях нової ери спостерігається ще одне піднесення економічної й політичної могутності Малої Скіфії, після чого під ударами сарматів з півночі та римських міст-держав з півдня вона у III ст. н. є, фактично припиняє своє існування.
Отже, розвиток скіфської кочівницької державності не був безперервним й поступально висхідним. її піднесення та занепад визначалися переважно масштабами і характером зовнішньо-експлуататорської діяльності скіфів.
У III ст. до н. е. в Північне Причорноморя зі сходу почали проникати іраномовні сарматські племена. У II ст. до н. е. вони зайняли межиріччя Дону й Дніпра, на рубежі пової ери Дніпра і Дністра. Частина са?/p>