Підвищення ефективності інноваційної діяльності в умовах ВАТ "Дніпропетровський лакофарбовий завод"
Дипломная работа - Экономика
Другие дипломы по предмету Экономика
надприбутків за рахунок використання вже освоєної "нової комбінації". У цьому звязку підприємець-новатор, не вдоволений сформованим положенням, незважаючи на невизначеність кінцевого результату і високий ризик втрати інвестованого капіталу, знову буде відшукувати і реалізовувати різні "нові комбінації" - потенційні можливості одержання надприбутку, у черговий раз порушуючи зазначений стан рівноваги. Тобто, як у свій час відзначав Ф. Энгельс: "усяку рівновагу лише відносно і тимчасово" [2].
Однак згодом, під дією конкуренції, порушена рівноважний стан знову відновиться, що знову створить необхідні передумови до пошуку й освоєння наступних "нових комбінацій" інновацій, здатних і далі забезпечувати підприємцеві одержання бажаного надприбутку. Описаний процес, навіть, незважаючи на те, що ринкова економіка є досить динамічною і важкопередбачуваною системою, характеризується стійкою циклічністю, тому що постійне одержання інвестором надприбутку не приводить до зникнення зацікавленості в ній (іншими словами, зазначена циклічність обумовлена стійкістю визначального мотиву прагнення до надприбутку). При цьому характерним є те, що черговий раз відновлений стан рівноваги зовсім не тотожно попередньому, тому що процес його відновлення супроводжується переміщенням всієї економічної системи господарювання на принципово новий рівень. Тобто впровадження інновацій сприяє постійному процесові розвитку цієї системи.
Узагальнюючи вищевикладене, можна зробити наступний основний висновок: обєктивний прояв окремих економічних законів є центральною причиною того, що інновація як джерело надприбутку не може існувати як завгодно довго. Ця обставина виступає однією з важливих передумов, що мотивують різних субєктів господарювання до постійного пошуку і реалізації всі нових і нових змін і удосконалень.
Усе вищевикладене свідчить про те, що інноваційна діяльність, безумовно, є цілеспрямованою. Причому сила цієї спрямованості прямопропорціонально залежить від того, яким образом субєкт-новатор оцінює очікуване у випадку досягнення поставленої мети винагорода. Так, якщо чекання для нього досить високі, то сила мотиву до впровадження інновацій зростає, у противному випадку -знижується. Коли ж задоволення від результату інноваційної діяльності відсутній, механізм мотивації може взагалі припинити своя дія. Іншими словами, мотивація інновацій не стійка, вона може зявлятися, змінюватися і/або зникати. При цьому динамічність мотиваційної сфери субєкта-новатора визначається не тільки зміною самих мотивів, але і зміною їхньої сили, що у свою чергу обумовлює важливість і необхідність обліку останньої.
Приймаючи в увагу той факт, що реалізація інновацій по своїй суті спрямована на забезпечення визначеного ефекту, а також, з огляду на, що в умовах обмежених ресурсів успішність здійснення інноваційної діяльності сприймається, насамперед, через ступінь задоволення економічних інтересів субєкта-новатора, цілком обґрунтовано формалізованим відображенням мотивації цього виду діяльності можна вважати величину економічної результативності. У даному випадку формалізація сприяє більш точному формулюванню мотивів, а також дозволяє виключити можливість неоднозначного їхнього трактування. Іншими словами, економічна результативність інновацій виступає як вербально виражену причину, що переконує в доцільності розробки і реалізації різного роду нововведень. При цьому позитивна результативність (або чекання такої), будучи відправним пунктом мотивації інноваційної діяльності в цілому, виступає як своєрідний вектор, що характеризує спрямованість на використання інновацій, а її розмір - як величину цього вектора, тобто - сили цієї спрямованості.
Відзначене вище в істотній мірі визначає значимість і місце такого важливого науково-прикладного інструмента, як економічне обґрунтування інновацій у процесі їхньої мотивації і забезпеченні успішної реалізації. Так саме економічне обґрунтування є основним способом аргументації доцільності ініціації, пророблення і практичної реалізації інновацій, дозволяючи: чітко виразити кінцеві інтереси субєкта-новатора; формалізувати, уточнити й усвідомити основні мотиви здійснення інноваційної діяльності; оцінивши існуючі варіанти дій, відібрати найбільш привабливі; виходячи з величини отриманого результату, установити ступінь досягнення поставлених цілей. Власне тому сучасний менеджер тільки тоді прийме остаточне рішення про впровадження яких-небудь нововведень, коли в процесі економічного обґрунтування одержить чітке представлення про очікуваний ступінь реалізації інтересів свого підприємства [7].
Подальший розгляд загальнотеоретичних основ керування інноваційною діяльністю в Україні логічно продовжити дослідженням специфіки державного її регулювання, що в істотній мері впливає на формування мотивів здійснення нововведень і обумовлює кінцеву їхню ефективність. Отримані при цьому результати дозволять підвищити обєктивність розроблювальних методик і рекомендацій з економічного обґрунтування інновацій, тому що вони будуть враховувати специфіку національних умов господарювання.
1.3 Державне регулювання інноваційної діяльності в Україні
В умовах ринкової економіки субєкти господарювання, функціонуючи на принципах самооплатності і самофінансування, вправі самостійно приймати рішення про здійснення різного роду інноваційн