Періодизація особистісного розвитку згідно концепції Еріка Еріксона
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
°, скільки підсумовування, інтеграція й оцінка всіх минулих стадій розвитку его. Почуття інтеграції его виникає зі здатності людини оглянути усе своє минуле життя (включаючи шлюб, дітей, онуків, карєру, досягнення, соціальні відносини) і смиренно, але твердо сказати собі: "Я задоволений". Невідворотність смерті більше не страшить, оскільки такі люди бачать продовження себе чи в нащадках, чи у творчих досягненнях.
На протилежному полюсі знаходяться люди, що відносяться до свого життя як до низки нереалізованих можливостей і помилок. Недолік чи відсутність інтеграції виявляється в цих людей у схованому страху смерті, відчутті постійного неуспіху і стурбованості тим, що "може случитися". Еріксон виділяє два переважаючих типи настрою в роздратованих і обурених людей похилого віку: жаль про те, що життя не можна прожити заново і заперечення власних недоліків і дефектів шляхом проектування їх на зовнішній світ.
Безумовним достоїнством періодизації психосоціального розвитку Е.Еріксона є класифікація всього життєвого циклу людини і побудова періодизації на основі аналізу центральної ланки особистості людини - її "Я".
До періодизацій розвитку, що як підставу розглядають причини, рушійні сили розвитку, виділяючи істотні характеристики кожної стадії, традиційно відносять також періодизації Л.С.Виготського і Д.Б.Ельконіна. Розглянемо періодизацію розвитку Д.Б.Ельконіна, як найбільш розроблену.
Підставою періодизації психічного розвитку для Ельконіна послужили положення культурно-історичної теорії Л.С.Виготського і теорія діяльності А.М.Леонтьєва. Джерелом психічного розвитку є зовнішня практична діяльність дитини. Однак не всяка діяльність стає джерелом психічного розвитку. Формування центральних вікових новотворів відбувається у рамках ведучої діяльності.
Ельконін розглядав дитину як цілісну особистість, що активно пізнає навколишній світ: світ предметів і світ людей. Існують, отже, дві системи відносин: "дитина - річ" і "дитина - дорослий". Річ, маючи визначені фізичні властивості, несе в собі і суспільно вироблені способи свого вживання, способи дій з нею. Таким чином, річ - це суспільний предмет, діям з яким дитина повинна навчитися за допомогою дорослого.
Дорослий виступає перед дитиною не стільки як людина, скільки як представник певного суспільства, що має соціальні ролі, установки, мотиви, стереотипи дій, у тому числі і стереотипи виховання. Отже, дорослий - це "суспільний" дорослий. Діяльність дитини усередині систем "дитина - суспільний предмет" і "дитина - суспільний дорослий" представляє єдиний процес, у якому формується сама особистість дитини. Однак складаючи єдиний процес освоєння систем "дитина - річ" і "дитина - дорослий" у рамках ведучої діяльності даного віку, одна із систем виступає на перший план, займаючи домінуюче положення. Отже, ведучі діяльності, що заміняють одна одну, визначають послідовне чергування систем "дитина - річ" і "дитина -дорослий".
Усі ведучі діяльності можна розбити на дві групи, у залежності від системи, що є домінуючої. Першу групу ведучих діяльностей складають ті, котрі орієнтують дітей на формування норм відносин між людьми. Це безпосередньо-емоційне спілкування дитини, рольова гра дошкільника, особистісне спілкування підлітка. Вони відрізняються одна від іншої змістовно, але являють собою діяльності одного типу, що мають відношення із системою "дитина - суспільний дорослий", чи "людина - людина".
В другу групу входять діяльності, завдяки яким у дитини формуються уявлення про предметний світ і способи дій у ньому. Це предметно-маніпулятивна діяльність дитини раннього віку, навчальна діяльність молодшого школяра й учбово-професійна діяльність юнака. Діяльності другої групи мають справу в основному із системою "дитина - суспільний предмет", чи "людина - річ".
У діяльностях першої групи розвивається переважно мотиваційна сфера і сфера потреб, тоді як у діяльностях другої групи - інтелектуально-пізнавальна сфера. Ці дві лінії утворюють єдиний процес розвитку особистості, але з переважанням однієї зі сфер на кожному віковому етапі.
ПеріодВедуча діяльністьВедуча сторона соціалізації1. Дитинство (0-1 р.) - етап "довіри до світу"Емоційне спілкування з дорослимиА - освоєння норм відносин між людьми2. Раннє дитинство (1-3 р.) - етап "самостійності"Предметна діяльність Б - засвоєння суспільно вироблених способів діяльності з предметами3. Дошкільне дитинство (3-6-7 років) - етап "вибору ініціативи"ГраА - освоєння соціальних ролей, взаємин між людьми4. Молодший шкільний вік (6-11 років) - етап "майстерності"Навчальна діяльністьБ - освоєння знань, розвиток інтелектуально-пізнавальної сфери особистості 5. Підлітковий (11-14 років)Спілкування з одноліткамиА - освоєння норм відносин між людьми 6. Юнацький (14-18 років) - етап самовизначення "світ і я"Учбово-професійна діяльністьБ - освоєння професійних знань і умінь
До кожної точки свого розвитку дитина підходить з відомою розбіжністю між тим, що вона засвоїла із системи відносин "людина - людина", і тим, що вона засвоїла із системи відносин "людина - річ". Саме ті моменти, коли ця розбіжність приймає найбільшу величину, і називаються кризами, після яких йде розвиток тієї сторони, що відставала в попередній період. Але кожна зі сторін підготовляє розвиток наступної.
У період критичної фази діти виявляють упертість, негативізм, неслухняність