Пережитки язичництва в культурі Київської Русі Х-ХІІІ ст.
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
План
Вступ
Розділ І. Джерела та історіографія
1.1 Джерела
1.2 Історіографія
Розділ ІІ. Язичництво Київської Русі
2.1 Язичництво та язичницький світогляд
2.2 Язичницькі святилища та святі місця
Розділ ІІІ. Християнізація Київської Русі
Розділ ІV. Пережитки язичництва в Київській Русі після прийняття християнства
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Методичний додаток
Вступ
Витоки української культури беруть свої початки з давньоруської держави, духовна та культурна спадщина якої стала першоосновою для сучасної національної культури. Світогляд середньовічної людини багато в чому спирався на релігійну основу. Вірування мали великий вплив на повсякденне життя людини, вони регулювали та конролювали всі сфери життя. Зміна язичницької релігії на християнство не змогла повністю викоренити язичницькі вірування зі світоглядної системи давньоруської людини. Законсервувавшись в народній культурі, пережитки язичництва проіснували достатньо довгий час та стали невідємною частиною культури українського народу. Тому актуальність теми досліджень пережитків язичництва не підлягає сумніву.
Мета роботи: дослідити феномен язичницьких пережитків в Київській Русі, зясувати процес християнізації язичницького суспільства та виникнення системи давньоруського двовіря.
Для досягнення даної мети потрібно вирішити такі завдання:
проаналізувати джерела та історіографію проблеми;
розглянути язичницький світогляд та систему вірувань в Київській Русі напередодні хрещення;
дослідити язичницькі святилища та язичницькі святі місця до хрещення Київської Русі;
проаналізувати передумови християнізації Київської Русі, розглянути процес християнізації;
висвітлити боротьбу християнства проти язичництва після прийняття християнства;
зясувати причини збереження решток язичництва в культурі та розглянути основні пережитки язичництва у світогляді давньоруської людини.
Обєктом дослідження є релігійне та культурне життя Давньої Русі.
Предметом дослідження. є язичницькі пережитки в релігійно-світоглядній системі Давньої Русі.
Хронологічні рамки охоплюють Х середину ХІІІ ст. (з моменту виникнення Давньоруської держави до монголо-татарської навали).
Територіальні рамки обумовлюються територією Київської Русі Х ХІІІ ст.
Структура бакалаврської роботи складається зі вступу, чотирьох розділів, що розподіляються на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та літератури, методичного додатку.
Перший розділ присвячено розгляду джерел та історіографії.
Другий досліджує словянське язичництво, його систему релігійних вірувань, святилищ і святих місць.
У третьому розділі висвітлено передумови та процес християнізації Київської Русі.
У четвертому розділі проаналізовано стан релігійних вірувань після прийняття християнства у давньоруському суспільстві, здійснено огляд пережитків язичництва в Київській Русі.
Практичне значення дослідження полягає у можливості використання результатів та матеріалів роботи на уроках з історії, українознавства і культурології та в позакласній роботі.
Розділ І. Джерела та історіографія
1.1 Джерела
Джерельну базу дослідження складають: письмові, археологічні, етнографічні та фольклорні джерела.
Серед письмових джерел важливими є вітчизняні та зарубіжні літописи, хроніки, твори арабських та візантійських авторів.
Давньоруські автори не описували всіх обрядів язичників. Вони лише осуджували "поганські" вірування, тому й не вдавались у подробиці описання, які й так були добре відомі їхній тогочасній аудиторії, значна частина якої продовжувала сповідувати язичництво.
Найяскравішим прикладом є "Повість минулих літ". Лiтописна традицiя на теренах Русi, очевидно, веде свiй початок з ХI ст. На зламi ХI-ХII ст. перші лiтописнi тексти були систематизовані та впорядковані у зводи спочатку зусиллями монаха Києво-Печерської Лаври Нестора, а трохи згодом вiдредагованi ігуменом Київського Видубицького монастиря Сильвестром [9; с. 8]. Результатом їх діяльності і став лiтописний текст, вiдомий як "Повiсть минулих літ". У "Повісті минулих літ" записана згадка про релігійну реформу князя Володимира. Переліковуються боги княжого пантеону язичницької доби деревяні Перун, Хорс, Даждьбог, Стрибог, Симаргл та Мокош.
Методологiя літописів відзначалася провiденцiалiзмом. Їхнi автори вважали, що все i в людинi, i в кранi, i загалом у свiті передбачено i запрограмовано Богом. Людина у своїх змаганнях, суспільство, країна можуть зрозуміти передбачення. Тоді їх дії не перечать волі Бога. І тоді він веде їх та вони перемагають. Якщо ж Божий замисел не виконується, то дії людини та країни приречені на поразку [17; с. 365].
Крiм лiтописiв, значний масив iсторичної iнформацiї про релігійне життя давньоруської країни зберiгся на сторiнках памяток давньоруської літератури. Серед них перш за все слід згадати "Слово про закон і благодать" київського митрополита Іларіона. Мета цього невеличкого за обсягом твору уславити дiяльнiсть великих київських князів, як фундаторів держави, опікунів церкви. Але водночас значну увагу придiлено iсторичним подiям [20; с. 49].
Особливу цінність для вивчення пережитків язичництва у давньоруському суспільстві становлять повчання проти язичництва.
Найбільша гордість давньоруської літератури, найвида