Педагогічна спадщина Неплюєва
Доклад - Педагогика
Другие доклады по предмету Педагогика
педагогічна спадщина Неплюєва
Мета
головна мета дослідження, полягає в вивченні теоретичних питань практичного досвіду педагогічної діяльності культурно-освітнього діяча М. Неплюєва.
Відповідно до мети у процесі дослідження та виконання поставленої мети вирішити такі питання:
- здійснити історіографічний аналіз проблеми на основі вивчення Братської школи
- проаналізувати розвиток світоглядних, педагогічних та релігійних поглядів М. Неплюєва
- дослідити основні напрями, форми та методи роботи у Хрестовоздвиженському Братстві
- узагальнити культурно просвітницький та виховний процес у закладах якими опікувався Неплюєв.
Обєкт дослідження: педагогічна спадщина Неплюєва.
Предмет дослідження: теоретичне значення, зміст, форми і методи просвітницької діяльності родини Неплюєвих.
Наша творча група займається дослідженням історії розвитку українського шкільництва, а також аналізом просвітницького руху культурно-освітніх діячів нашого краю. У контексті історії релігійно-комунного руху кінця ХІХ початку ХХ століть, коли на просторах Російської імперії нараховувалось більше ніж 900 общинних структур: різнофункціональних релігійних братств, протестантських комун, толстовських общин та ін. серед них заслуговує на увагу, Воздвиженське трудове братство. Воно трактується сучасними дослідниками як історично унікальне за своїми масштабами, тривалістю існування, ідейним змістом і культурною спадщиною. Воздвиженське трудове братство було засноване громадським діячем, педагогом, меценатом М. Неплюєвим.
Центральною ідеєю у філософії Неплюєв є положення „Бог є любов”. Любов - ” альфа і омега, основа всього сущого, абсолютна істина, вище благо світу”. Вона найголовніша життєформувальна основа. Християнство „віра, що діє любовю” покликане здійснити духовне й матеріальне перетворення світу. Людина, як „образ і подоба Бога-Любові, - вища духовна цінність. Для земного щастя, на думку Неплюєв, людям необхідно підкорювати свій розум і діяння „ закону й логіці християнської любові”. Тільки тоді, коли „свята любо” укорениться в душі й природі людини. „коли почуття безкорисливої любові, при світлі любові до Бога” стане домінуючим мотивом у стосунках між людьми, - відкриється шлях до загального духовного та матеріального благоденства. За покликом совісті, восени 1980 року Микола Неплюєв оселився остаточно в родовому маєтку містечку Ямпіль Чернігівської губернії. 4 серпня 1881 року він відкрив притулок для сиріт і особисто займається їхнім вихованням. Проіснувавши чотири роки притулок був реорганізований в школу з пятирічним терміном навчання, але вже на хуторі Воздвиженському. Навчальний рік тривав з 1 жовтня по 1 квітня. Школа отримувала державну субсидію в розмірі 3500 карбованців: 3000 жалування вчителів, 500 на навчальні посібники. Сам же Неплюєв витрачав із своїх коштів 6015 карбованців.
У програму школи входило вивчення Закону Божого, російської мови, географії, арифметики, геометрії, фізики, елементарна хімія, креслення, спів.
Завдяки такому устрою школи учні сільськогосподарської школи швидко ставали дорослими, одержували ранній трудовий гарт, високу професійну підготовку. По закінченню навчального курсу діти щороку складали іспит, що розпочинався в різний час, але, зазвичай, за два тижні до Страсної неділі, закінчувались в суботу, на Вербній неділі. Окрім цих іспитів, були ще й контрольні влітку, коли приїздив ревізувати школу уповноважений від Міністерства Державного Майна.
Мета шкіл полягала в підготовці кваліфікованих „культурних хліборобів”, а головне в формуванні нової моральної людини: вільного, свідомого християнина, що володіє „міцною волею до добра, любовю до Бога й ближніх”, здатного в одностайній колективній діяльності „ творити життя на нових дорогах”. Виховна система навчальних закладів формується на любові до праці, дбайливому ставленні до її результатів; на цій основі виховується повага до старших, формуються взаємозвязки та розумні потреби. На переконання Неплюєва, до дітей потрібно ставитись, „ не балуя их, не делая из них забаву, никогда, даже в шутку, не обманывая их, спокойной настойчивостью исправляя их капризы”.
Згодом у мецената Неплюєв виникає бажання перетворити школу у Православне Хрестовоздвиженське трудове братство. Величезна увага тут приділялась інтелектуальному й естетичному розвитку: регулярно проводились літературно-музичні вечори, працювала велика бібліотека, виступали драматичні трупа, власний симфонічний оркестр і оркестр народних інструментів. Перші випускники школи дали декілька молодих людей , котрі не захотіли залишати школу. Неплюєв дає їм землю , на якій вони створюють трудову общину, котра утримує назву Православного Хрестовоздвиженського трудового Братства. „ Мені не треба було продумувати форму життя , - пише Неплюєв, - найкраще підходящу до віри й розуміння віруючого христянина. Св.апостоли…. навчили нас тому приклади братські общини, цієї єдиної формі соціального устрою, найбільш відповідної до братської любові”. Ціль Братства Неплюєв формулює так: „ заснувати відносини на труді та єдиної християнської основі братолюбія”. Головним фактором соціальних змін, наголошував Микола Неплюєв, є формування у людини „нової свідомості”. Високоморальних норм поведінки в усіх ситуаціях. Лише за таких умов „нова людина” буде завжди робити, що дозволяє совість, моральний обовязок та соціальна мудрість. Тому ніякі соціальні