Павло Скоропадський - гетьман Української Держави
Информация - История
Другие материалы по предмету История
Міністерство освіти і науки України
Черкаський національний університет
імені Богдана Хмельницького
Павло Скоропадський (1873-1945) гетьман Української Держави
Повідомлення з історії України
студента 1-Б курсу
факультету фізичної культури
Супрун Богдан Олександрович
Черкаси 2008
Павлові Скоропадському в історії не поталанило. За іншої розстановки сил він міг би виявитися героєм, якого шанувати б на батьківщині нащадки, як, скажімо, Ю.Пілсудського в Польщі або К.Маннергейма у Фінляндії. У неймовірно складних умовах 1918 р., ставши гетьманом, він зробив усе можливе для створення дієздатної Української Держави (така була офіційна назва України за його правління), без соціалістичних та націоналістичних крайнощів. Позиція, обрана Скоропадським у 1918 р., знайшла розуміння в багатьох раціонально мислячих політиків того часу. Усвідомлюючи масштаби червоної загрози, він прагнув обєднання всіх антибільшовицьких сил на територіях поваленої Російської імперії заради головної мети знищення більшовизму. На жаль, більшість лідерів білого руху та українських національних партій виявилася не такою далекоглядною...
Павло Петрович походив із давнього відомого роду. Пряма батьківська лінія його родоводу простежується від уманського козака Федора Скоропадського, який у найперші дні приєднався до повстання Б.Хмельницького й загинув у битві з поляками під Жовтими Водами у травні 1648-го. Найвідомішим представником роду був Іван Скоропадський, полковник Стародубського полку, наприкінці 1708 р. обраний українськими козаками, які не пішли за І.Мазепою, на гетьманство. Скоропадські були повязані шлюбами з найвельможнішими й найвпливовішими родами України: Апостолами, Гамаліями, Кочубеями, Лизогубами, Миклашевськими, Полуботками, Розумовськими. Золотими літерами вписала своє імя в історію України тітка Павла Петровича Єлизавета Милорадович. У часи царської заборони на українське друковане слово вона фінансувала українські видання й була засновницею в 1873 р. Наукового товариства імені Шевченка у Львові, а з 1878-го очолювала Полтавське філантропічне товариство. Українофілами були батько й дід майбутнього гетьмана.
Павло Скоропадський народився 3 травня 1873 р. в німецькому курортному містечку Вісбадені, де його мати, Марія Миклашевська, проходила курс лікування. Дитячі роки Павла Петровича пройшли в сімейному маєтку Тростянець у Полтавській губернії, де зберігалася зібрана величезна колекція предметів української старовини. Великий вплив на майбутнього гетьмана справили його дід Іван Скоропадський, багаторічний предводитель дворянства Полтавської губернії, та відомий громадський діяч П.Дорошенко (небожем якого був Д.Дорошенко).
У 1886 р. Павла Скоропадського відсилають до Петербурга, в Пажеський корпус привілейований військовий навчальний заклад. Після його закінчення в 1893 р., отримавши звання корнета, Скоропадський став офіцером Кавалергардського полку, де виконував обовязки командира ескадрону. У вільний від служби час він багато подорожує країнами Європи та Близького Сходу, розширюючи кругозір і поглиблюючи освіту. У Парижі Скоропадський відвідував лекції у знаменитому Сорбоннському університеті.
11 січня 1898 р. відбулося весілля Павла Скоропадського й Олександри, дочки генерал-лейтенанта Дурново (їхній рід походив від сина Ярослава Мудрого Святослава). Незабаром у Скоропадських народилися дві дочки, Марія та Єлизавета, і три сини Петро, Данило й Павло.
Під час російсько-японської війни Скоропадський командував пятою сотнею Другого Читинського полку Забайкальського козачого війська, брав участь у бойових операціях. За мужність і героїзм був нагороджений золотою Георгіївською зброєю та чотирма орденами.
У грудні 1905 р. Микола II призначив П.Скоропадського своїм флігель-адютантом, а у квітні 1910-го Павло Петрович стає командиром 20-го драгунського Фінляндського полку. Через рік Скоропадський одержує у своє командування Лейб-гвардії кінний полк. У березні 1912 р. йому було присвоєно звання генерал-майора. Військова карєра складайся блискуче.
На початку Першої світової війни він вирушив на фронт, і вже 6 серпня 1914 р. полк генерала Скоропадського відзначився в бою під Краупішкеном. Після цієї баталії Павло Петрович одержав нагороду за мужність і героїзм орден Св. Георгія IV ступеня. Невдовзі Скоропадського призначили командувачем Першої Гвардійської Кавалерійської дивізії. 1915 р. вона зупинила наступ військ фельдмаршала Гінденбурга неподалік Західної Двіни. Влітку 1916 р. Скоропадському було присвоєно звання генерал-лейтенанта.
У січні 1917-го Павла Петровича призначили командиром 34-го корпусу, який займав позиції на Південно-Західному фронті на Волині. Саме тут його застала звістка про Лютневу революцію та про відречення від престолу царя, до якого генерал ставився з повагою і якому був особисто відданий. У революційному хаосі, що охопив суспільство й армію, Скоропадському вдавалося в довірених йому частинах підтримувати високу дисципліну та боєздатність.
У надзвичайно мінливій політичній ситуації необхідно було приймати неординарні рішення. Одним із них стало проведення на вимогу українських військових зїздів (на яких з офіційної санкції головнокомандувача генерала Л.Корнілова головував С.Петлюра) україніза