Павло Скоропадський - гетьман Української Держави
Информация - История
Другие материалы по предмету История
ції підпорядкованих Скоропадському бойових частин у серпні 1917 р. Українізація полягала в тому, що особовий склад набирався з українців, у полках, поряд із загальноросійською, вводилася національна символіка, запроваджувалась українська мова. Факт, що Л.Корнілов, усупереч А.Денікіну, охоче пішов на такі нововведення, пояснюється досить просто. Інспектуючи частини Південно-західного фронту, головнокомандувач зауважив, що завзятіше і сміливіше борються ті полки, де переважає український склад, адже за спиною солдатів-українців перебували їхні рідні села й міста, яких вони не бажали віддавати німцям і австрійцям. Вихідці з центральних губерній Росії, Поволжя та Уралу не боялися, що ворог дійде до їхніх рідних місць, а пропагандистські патріотичні гасла на четвертому році війни вже ні на кого не діяли. От чому ставка головнокомандувача санкціонувала реорганізацію очолюваного Скоропадським 34-го корпусу в Перший Український корпус із восьми полків, обєднаних у дві дивізії (60 тисяч бійців).
Особиста мужність, уміле командування, розуміння вимог часу й, не в останню чергу, походження сприяли стрімкому зростанню популярності генерал-лейтенанта Скоропадського в армійських і цивільних колах України. У жовтні 1917 р. в Чигирині, першій гетьманській столиці України, Зїзд Вільного козацтва, делегати якого представляли всі українські губернії та Кубань, обрав його отаманом Вільного українського козацтва.
Енергійні заходи Скоропадського щодо створення професійних українських збройних сил, не розбещених мітинговою демагогією, не на жарт тривожили головних діячів Центральної Ради М.Грушевського, В.Винниченка та військового комісара С.Петлюру. Як і більшість українських соціалістів, С.Петлюра виступав тоді проти створення регулярної армії, покладаючись лише на "революційну свідомість" народу.
Зростаюча популярність талановитого генерала, гідність і незалежність, із якими він тримався, й особливо аристократизм та матеріальне благополуччя, дратували верхівку УНР, яка відкрито звинувачувала його в наполеонівських намірах. Проте Скоропадський жодного разу не перевищив повноважень і в тогочасній украй складній обстановці діяв у інтересах України та її уряду.
Маловідомим, але надзвичайно важливим епізодом в історії України 1917-го року була невдала, завдяки рішучим діям Скоропадського, спроба пробільшовицьких армійських частин скинути Центральну Раду. Наприкінці жовтня піднятий Євгенією Бош другий гвардійський корпус очолив велику ділянку фронту й, захопивши Вінницю та Жмеринку, рушив на Київ. Але перший Український корпус Скоропадського 4-5 листопада в районі вузлової залізничної станції Козятин здійснив блискучу безкровну операцію з роззброєння та відправлення в Росію повсталих частин. Водночас, завдяки зусиллям полковника В.Павленка, також без кровопролиття, вірні Центральній Раді частини встановили повний військовий контроль над Києвом.
Безпека Української Народної Республіки, проголошеної III Універсалом Центральної Ради 7 листопада 1917 р., була гарантована завдяки рішучим і професійним діям кадрових військових Скоропадського та Павленка. Однак лідери українських соціалістів, зокрема військовий, комісар С.Петлюра, постаратися позбутися їх як потенційних суперників. В.Павленко за спробу відновити дисципліну в частинах незабаром був зміщений із посади командувача Київського військового округу, а зразковий, не заражений більшовизмом, 60-тисячний корпус Скоропадського напередодні зими лишився без продовольства, зимового одягу та взуття, якими, до речі, були завалені військові склади в Києві. Такі дії деморалізувати бійців, і в грудні 1917 р. вони почали розходитися по домівках. Зазнаючи постійного тиску з боку керівництва Центральної Ради, Скоропадський заради порятунку корпусу напередодні 1918 р. змушений був подати у відставку.
У цей час більшовики наступати до Дніпра. Перед загрозою українські соціалісти продемонструвати цілковиту безпорадність. Наприкінці січня червоні загони захопили Київ і вчинили "революційний" терор, що коштував життя кільком тисячам його жителів.
У ці дні Скоропадський остаточно переконався в нездатності керівництва Центральної Ради до державотворчої діяльності. Тому з приходом німців (покликаних Центральною Радою для звільнення України від більшовиків), під час чергового демонстрування соціалістами невміння забезпечити нормальне життя в країні, генерал у березні 1918-го прийняв рішення взяти владу. У середині березня Павло Петрович очолив опозиційну щодо Центральної Ради політичну організацію "Українська громада" (пізніше "Українська народна громада"), підтриману Українською демократично-хліборобською партією та Спілкою землевласників.
Нездатність Центральної Ради установити тверду владу на місцях компенсувалася фактичним запровадженням німецького контролю, викликаючи гнівні протести й виступи селян. Становище ускладнилося серією скандалів та відверто кримінальних акцій. Німці, переконавшись у неспроможності Центральної Ради виконати зобовязання щодо поставок сільгосппродуктів, готові були прийняти рішення про її усунення та введення в Україні прямого військового правління, як це відбулося в зайнятих ними Бельгії та Польщі. Дізнавшись про переворот, який готувала "Українська громада", вони негайно почали переговори зі Скоропадським і пообіцяли зберігати нейтралітет.
29 квітня 1918 р. Всеукраїнський зїзд хліборобів у складі 6432 повноважних депутатів ?/p>