Оспорюванні правочини та їх правові наслідки
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоритиччні аспекти
1.1 Тлумачення змісту правочину
1.1.1 Відмова від правочину
1.1.2Недійсність правочинів
1.2 Нікчемні та оспорюванні правочини
1.3 Нікчемні та оспорювані правочини: регулювання за цивільним кодексом УРСР
Розділ 2. Оспорюванні правочини та їх правові наслідки
2.1 Підстави для визнання правочину недійсним. Правові наслідки такого визнання
2.2Позови про визнання недійсними нікчемних угод
Висновок
Список літератури
Вступ
Відповідно до ч.2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обовязків є правочин. На підставі правочину цивільні права та обовязки можуть також змінюватися або припинятися.
Правочин як юридичний факт застосовувався у ЦК УРСР 1922 р., а в ЦК УРСР 1963 р. вживався термін „угода”- недосконалість.
Термін правочин походить від слів: „право” і „чинити”:
1) відображає правомірність цього юридичного факту (ст. 204 презумпція „правомірності правочину”);
2) передбачає можливість вчинення цього юридичного факту не лише двома або більше особами, але й однією.
Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочин визначаться як дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.
Ознаки правочину:
1) є вольовим актом (дією), що відрізняє його від подій;
2) є дією цілеспрямованою, тобто спрямований на досягнення певного правового результату, що відрізняє його від юридичних вчинікв, які не є цілеспрямованими діями (знахідка, виявлення безхазяйної речі ін.);
3) лише спрямовується на настання певного правового результату, однак не завжди його породжує:
-за співвідношенням із настанням правового результату правочин може
-безпосередньо в момент вчинення створювати правовий результат;
-створювати правовий результат через якийсь час після вчинення;
-не створити правового результату на який він спрямовувався.
4) є завжди правомірною дією, що відрізняє його від правопорушень;
5) має мету та мотиви вчинення.
-Метою правочину є той правовий результат, на досягнення якого спрямований правочин. Мета завжди має правове значення, оскільки має бути законною.
-Мотив- це внутрішній психічний стан особи, який спонукає її до вчинення правочину. Як правило правового значення не має, за винятком окремих випадків (наприклад, ст. 233 ЦК правочин, вчинений під впливом тяжкої обставини).
Недійсний правочин не спричиняє наслідків, крім тих, що повязані з його недійснісю (ч.1 ст. 216 ЦК).
Момент недійсності правочину (ст. 236 ЦК).
Недійсність правочину, до виконання якого сторонни ще не приступили.
Недійсність правочину частково або повністю виконаного.
Загальний правовий наслідок недійсності правочину- двостороння реституція (ч. 1 ст. 216 ЦК).
Спеціальні правові наслідки:
1) відшкодування збитків (правочин, вчинений з малолітнім- ч.4 ст. 221 ЦК);
2) подвійне відшкодування збитків (правочин, вчинений особою, що обманула- ч.2 ст. 230 ЦК);
3) відшкодування моральної шкоди (правочин, вчинений з особою, яка знала про стан особи, що булла дієздатною, однак у момент вчинення правочину не усвідомлювала значеня своїх дій та/або не могла керувати ними- ч.3 ст. 225 ЦК).
Не передбачено:
1) одностороннюю реституцію;
2) вилучення в дохід держави.
Відмінність недійсності правочину від:
1) відмови від правочину (ст. 214 ЦК);
2) розірвання правочину (ст. 598 ЦК).
Розділ 1. Теоритиччні аспекти
1.1 Тлумачення змісту правочину
Правочин це волевиявлення, тобто дія особи, яка відображає внутрішню волю останньої. Якщо волевиявлення виражене нечітко, виникає необхідність тлумачення волі сторони правочину та зясування засад, на яких таке тлумачення має проводитися.
Засади тлумачення правочину встановлює ст.213 ЦК, яка визначає: 1) субєкти тлумачення правочину; 2) правила тлумачення правочину.
Субєктом тлумачення правочину є насамперед його сторона (сторони). Це цілком природно, оскільки саме сторони найкраще знають, якою була їх воля, що дійсно малося на увазі при укладенні правочину і що вони збиралися виразити через волевиявлення.
Для зясування змісту одностороннього правочину такого автентичного тлумачення, як правило, достатньо і спір у більшості випадків не виникає. Проте інші особи, інтереси яких порушує односторонній правочин, можуть звернутися до суду з позовом про захист своїх цивільних прав від порушень з боку особи, яка вчинила правочин, і дає викривлене його тлумачення, зловживаючи своїм субєктивним цивільним правом (ст.13 ЦК).
При тлумаченні двостороннього або багатостороннього право-чину вірогідність розбіжностей у трактуванні тих чи інших положень договору є набагато вищою, адже кожен з його учасників може мати своє бачення як власного волевиявлення, так і волевиявлення контрагента (контрагентів) за договором. Тому в цьому випадку тлумачення договору на вимогу однієї, обох або усіх сторін правочину рішення про тлумачення змісту правочину може постановити суд.
Правила тлумачення правочину (ч.3, 4 ст.213 ЦК) мають застосовуватися як при автентичному тлумаченні правочину його сторонами, так і при тлумаченні правочину судом. Але якщо при автентичному тлумаченні вказана норма ЦК має рекомендаційний характер, то у разі тлумачення змісту правочину судом застосування правил ч.3, 4 ст.213 ЦК є обовязковими.
Правила тлумачення правочину визначені законом за п?/p>