Особливості формування інноваційної культури вчителя
Информация - Педагогика
Другие материалы по предмету Педагогика
? історичні періоди й визначали її розвиток. Найбільш широкого масштабу вони досягли в кінці XIX - початку XX ст. в Росії, Німеччині, Франції та США, які відрізнялися яскраво вираженою творчою спрямованістю й нестандартністю підходів до навчання й виховання. Інноваційний досвід висвітлений у роботах С.Т. Шацького, А.І. Пискунова, З.І. Равкіна та ін. Педагогічні ідеї того часу були сприйняті і розвинені в школах Росії 20-30-х років (школах-комунах Наркомпроса, школах-лабораторіях та ін.). Педагогічні інновації виконують безліч функцій у розвитку освітньої системи й стають масовим явищем, вимагають управління творчими пошуками вчителів.
Інновації в освіті, що розуміються в широкому значенні як внесення нового, зміна, удосконалення й поліпшення існуючого, можна назвати іманентною характеристикою освіти, яка витікає з її основної сутності, значення. Адже новизна будь-якого засобу відносна як в особистому, так і в часовому плані. Те, що нове для однієї школи, одного вчителя, може бути пройденим етапом для інших. Новизна завжди носить конкретно-історичний характер. Немає значення, є в даний час ідея, концепція, технологія обєктивно новими чи ні, можна визначити час, коли вони були обєктивно новими (наприклад, новою у свій час була класно-урочна система Коменського). Народжуючись у конкретний час, прогресивно вирішуючи задачі певного етапу, новизна швидко може стати надбанням багато кого, нормою, загальноприйнятою масовою практикою або віджити, застаріти, стати гальмом розвитку в більш пізній час. Тому вчителю потрібно постійно стежити за новинами в освіті й здійснювати інноваційну діяльність. До основних функцій інноваційної діяльності вчителя відносяться прогресивні (так звані бездефектні) зміни педагогічного процесу і його компонентів: зміна в цілях (наприклад, новою метою є розвиток індивідуальності школяра), зміна в змісті освіти (нові стандарти освіти), нові засоби навчання (компютерне навчання), нові ідеї виховання (Ю.П. Азаров, Д. Байярд, Б. Спок), нові способи і прийоми навчання (В.Ф. Шаталов), розвитку (В.В. Давидов, Л.В. Занков) та виховання молодших школярів (Ш.А. Амонашвілі) тощо.
Комплексне дослідження інноваційної культури як феномена людської діяльності, що виступає умовою відтворювання й змін соціального буття та є іманентним процесу людського розвитку на фазі постіндустріального суспільства, слід виконувати в контексті загального змісту культури, а також у розрізі структури інноваційної культури, виявлення її функцій та основних проявів, предметної діяльності, розроблення напрямів формування, впливу на ступінь розвитку інноваційних процесів та ефективність проведення державної інноваційної політики. При цьому детерміновані звязки інноваційної культури з буттям проявляються через субєкти та обєкти інноваційного процесу [4].
Перш за все інноваційну культуру слід було б представити як явище професійне, оскільки саме професіонали, в якій би галузі вони не діяли, вносять нове в різні сфери суспільного життя - сфери праці, побуту, відпочинку, пізнання й спілкування. Проте ми починаємо з того, що початковою базою інноваційної культури педагога (можливо, і представників багатьох інших професій) є загальнокультурні (соціокультурні) якості особистості: духовність, громадянськість, ерудиція, оскільки всі вони пронизують зміст освітнього процесу, складають його атмосферу й повинні поступово ставати якостями учнів [1].
3. Основні підходи до проблеми творчих здібностей
Інноваційна культура особистості багато в чому залежить і від рівня розвитку її творчих здібностей. Тут потрібно відзначити, що існують як мінімум три основні підходи до проблеми творчих здібностей.
Перший підхід. У рамках цього підходу вважається, що як таких творчих здібностей немає, але як необхідна (але недостатня) умова творчої активності особистості виступає інтелектуальна обдарованість. Головну роль у детермінації творчої активності відіграють мотиви, цінності, особисті риси. Другий підхід. Творча здібність (креативність) є самостійним чинником, незалежним від інтелекту. У більш "мякому варіанті" ця теорія свідчить, що між рівнем інтелекту й рівнем креативності (інновативності) є незначна кореляція.
Третій підхід. Високий рівень розвитку інтелекту припускає високий рівень творчих - здібностей і навпаки. Творчого процесу як специфічної форми психічної активності немає.
Деякі дослідники зводять проблему людських здібностей до проблеми творчої особистості: не існує особливих творчих здібностей, а є особистості, шо володіють певною мотивацією й психічними рисами.
Загальновизнано, що творчість - є вихід за межі заданого. Але це лише негативне визначення творчості, тоді як перше, що впадає в очі, - це схожість у поведінці творчої особистості й людини з психічними відхиленнями. У звязку з цим існують дві точки зору:
талант - це максимальне здоровя;
талант - це хвороба.
Традиційно другу точку зору повязують з імям італійського психіатра, родоначальника антропологічного напряму в кримінології Чезаре Ломброзо (1835-1909), який, хоча й ніколи не стверджував про те, що існує пряма залежність геніальності й безумства, разом з тим наводив приклади саме на користь цієї гіпотези: він уважав, що сивина й облисіння, худина тіла, погана мускульна і статева діяльність, властива всім схибленим, дуже часто зустрічаються й у великих мислителів. Крім того, мислителям, разом зі схибленими, властиві, як він уважав, постійн