Особливості тактики допиту потерпілого
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
певних конкретних обставин даної ситуації. Проте в будь-якому випадку слідчий повинен намагатись, щоб місце допиту відповідало вимогам, висунутим до обстановки допиту: було зручним для проведення цієї слідчої дії, сприяло встановленню необхідного психологічного контакту з допитуваним, зосередженню його уваги на предметі допиту, забезпечувало збереження слідчої таємниці. Бажано, щоб в кімнаті, в якій проводиться допит, в момент допиту не знаходились інші слідчі і, тим паче, сторонні особи, щоб на столі у слідчого не було зайвих предметів, щоб телефон було відключено, якщо не передбачається спеціально використовувати його для цілей допиту.
Визначення способу виклику на допит. Серед передбачених законом способів виклику на допит слідчий обирає той спосіб, який в даній ситуації сприятиме встановленню психологічного контакту з допитуваним, збереженні від інших осіб самого факту виклику на допит, проведенню допиту в запланований час в обраному місці.
Технічне забезпечення допиту. Воно включає:
- підготовку необхідних бланків протоколів, паперу, пишучих приладів, друкарської машинки;
- забезпечення присутності на допиті друкарки, якщо планується стенографувати допит;
- підготовку засобів магнітофонного запису; забезпечення прийому інформації диктофонним центром, якщо такий наявний в даному слідчому апараті;
- забезпечення необхідними транспортними засобами та охороною, якщо вони можуть знадобитися для доставки допитуваного до місця проведення допиту;
- підготовку приміщення для допиту.
3. Особливості тактики проведення допиту потерпілих
Потерпілий, тобто особа, якій злочином було завдано моральну, фізичну чи матеріальну шкоду, може підлягати допиту щодо будь-яких обставин, які підлягають доказуванню по справі, а також щодо своїх взаємовідносин з обвинувачуваним. Хоча його статус схожий зі статусом свідка, його вирізняє те, що злочином були порушені його права та законні інтереси: потерпілий зацікавлений у вирішенні справи. Така зацікавленість, а також можливість помилкового сприйняття фактів в силу обставин події та небезпеки, яка йому загрожувала, повинні бути враховані при допиті та оцінці свідчень потерпілого. Обвинувачення не може бути обґрунтоване суперечливими показаннями потерпілого, не підтвердженими іншими доказами, а також показанням які за обставинами справи могли б бути наслідком помилкового сприйняття потерпілим подій і фактів, зокрема, якщо він перебував у стані спяніння, а також підозрами потерпілого що виникли у нього через несприятливі стосунки з обвинувачуваним чи підозрюваним.
Перед першим допитом слідчий оголошує особі постанову про визнання її потерпілою і розяснює права передбачені ст. 49 КПК. При допиті потерпілого з дозволу слідчого може бути присутній його представник.
Таким чином можна вивести особливості допиту потерпілого:
- потерпілий безпосередньо зіштовхується з фактом злочину. Тому його показання є найбільш повними, тому розслідування справи починається як правило з допиту потерпілого (якщо це можливо).
- потерпілий, в більшості випадків є особою, зацікавленою в справі. Тому показання потерпілого можуть носити субєктивний характер.
- дача показань потерпілим його право, а не обовязок.
- на відміну від свідка потерпілий має більш широкі права учасника процесу, його показання є засобом захисту порушених, прав та законних інтересів.
Допит потерпілих можна розділити на чотири етапи:
- встановлення психологічного контакту з допитуваним;
- вільна розповідь допитуваного;
- задавання питань допитуваному;
- ознайомлення допитуваного з протоколом та іншими способами фіксації показань (при їх наявності).
Встановлення слідчим контакту з допитуваним обовязково передує допиту. На встановлення контакту впливає обстановка допиту, манера поведінки слідчого, вміння володіти собою, його тон, зовнішній вигляд (підтягнутість, охайність), а також форма попередження допитуваного про відповідальність за відмову від дачі показань, і за дачу завідомо неправдивих показань. До виконання цієї вимоги закону не можна відноситись шаблонно. В залежності від особи допитуваного та його очікуваної поведінки, на допиті слідчий обирає форму попередження: від суворо-офіційної з акцентом на можливу відповідальність допитуваного перед законом до обережного пояснення вимог закону; при цьому підкреслюється, що вони відносяться до всіх потерпілих та попередження не обумовлене недовірою до допитуваного.
Для встановлення контакту з допитуваним може бути використана і бесіда, яку веде з ним слідчий при заповненні анкетної частини протоколу допиту. Слідчий може виходити за рамки протоколу, цікавитися не лише анкетними, але і іншими даними щодо особи допитуваного, його оточення, умов життя та роботи, психофізіологічних властивостей. В процесі встановлення контакту слідчий, таким чином, отримує й додаткову інформацію про особу допитуваного.
Пояснивши допитуваному порядок допиту, слідчий пропонує йому розповісти все відоме по справі. Вільна розповідь це викладення допитуваним відомих йому фактів в тій послідовності, якої йому радять дотримуватися або яку він обере сам.
Слідчий не завжди уявляє собі якими даними та в якому обємі володіє потерпілий. При вільній розповіді допитуваний може повідомити слідчому таку інформацію, про характер та наявність якої слідчий і не здогадувався, і яку він не мав за н?/p>