Особливості розвитку продуктивних сил Болгарії
Курсовой проект - География
Другие курсовые по предмету География
?вна не тільки до галузей другої групи, але й до торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування і житлово-комунального господарства у звязку з обєктивним існуванням таких категорій як культура харчування, культура споживання, культура обслуговування; аналогічно культура виробництва, стосовно будь-якого виробництва товарів і послуг. * Таким чином приналежність культури є обовязковою для будь-якого елемента механізму організації соціального й економічного життя держави і населення.
Таким чином, пропонована класифікація галузей сфери послуг буде виглядати в такий спосіб:
- ринкові (автономні) торгівля, громадське харчування, побутове обслуговування, житлово-комунальне господарство, туризм доходні обєкти рекреаційного комплексу;
- неринкові (бюджетні) охорона здоровя, освіта, наука, культура, фізична культура і спорт, обєкти рекреаційного комплексу, що вимагають державного/регіонального (місцевого) фінансового втручання.
Ринкові обєкти соціальної інфраструктури (підприємства торгівлі, громадського харчування і побутового обслуговування, комунального господарства) у даний час фінансуються за рахунок самозабезпечення шляхом надання платних послуг споживачам.
Забезпечення стабільного функціонування цих галузей сьогодні доцільно здійснювати за допомогою розвитку малого бізнесу, середнього і малого підприємництва.
РОЗДІЛ ІІ. ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ БОЛГАРІЇ ТА ЇЇ ГОСПОДАРСТВА
У фракийських племен у другій половині I тисячоріччя до н.е. йшов процес формування державності. Їхня культура мала багато загальних рис з культурою інших середземноморських народів стародавності, але разом з тим мала самобутність і внесла свій внесок у скарбницю античної і світової цивілізації (міф про Орфєя, культ Діоніса, фресковий живопис, ювелірне мистецтво, деякі основи медицини й ін.). Частина фракійців, головним чином у містах, піддалася эллінізації, інші групи після римського завоювання були тією чи іншою мірою романизовані. Спадщина античної цивілізації бути передано пізнішим насельникам болгарських земель у значній мірі за посередництвом фракійців. У VI-VII ст. словянські племена, що переселилися через Дунай предки болгар обґрунтувалися на Балканському півострові. У той час це були володіння Візантії. Словяни принесли своєрідну культуру з устояними традиціями. Вони стали домінуючим етнічним елементом у провінціях Мезия, Фракія і Македонія.
В другій половині VII в. через Дунай прийшли протоболгари частина тюркомовного народу, витиснутого хазарами з низовїв Кубані, де існував їхній племінний союз. Боротьба з загальним ворогом Візантією зблизила словян і протоболгар. У 680 р. на північному сході нинішньої Болгарії оформилася словяно-болгарська держава.
В міру розширення границь Болгарської держави йшло включення до складу болгарської народності все нових словянських племен. Завершальним етапом етногенезу болгар було прийняття християнства. Воно було визнано офіційною релігією близько 865 р. і зявилося важливим фактором в ідеологічному зімкненні різних етнічних груп. Не менш важливе значення мало введення словянської писемності. Створення писемності на зрозумілій народу мові було великим досягненням для свого часу, адже в несловянських країнах Європи літературними мовами в середньовіччі служили латинь і давньогрецький. Словянську абетку винайшли ченці із Солуна (Салоніки) брати Кирило і Мефодій.
Болгарське царство після завзятої боротьби було на початку XI в. завойоване Візантією. У результаті повстання 11851186 р. болгарський народ відновив свою незалежність. Друге Болгарське царство досягло найбільшої політичної моці в XIII ст. Культурний розквіт середньовічної Болгарії відзначається в XIII-XIV ст. До цього часу відноситься, зокрема, будівля на окраїні Софії Боннської церкви з фресками, що передбачили кращі зразки образотворчого мистецтва раннього італійського Ренесансу.
У X-XIII вв. у Болгарії розгорнувся антифеодальний селянський рух, що прийняв форму релігійної єресі богомильства. Навчання богомилів зробило відомий вплив на ідеологію деяких соціально-релігійних рухів у Європі.
До кінця XIV в. успішний розвиток Болгарії був перерваний османським завоюванням. Протягом майже пяти сторіч болгари піддавалися жорстокому національному гнітові, розвиток продуктивних сил і культури болгарського народу було сковано гнітом Османської імперії. Частина жителів Родопских гір, силою звернених у XVI-XVII вв. у мусульманство, зберегли рідну мову. Найважливішою формою етнічного самовираження болгар у часи османського панування залишалися селянська культура і весь специфічний склад народного побуту.
Наприкінці XVIII-XIX вв. склалася економічна основа для подальшої консолідації болгарського народу. Обєктивний історичний процес підвів до формування болгарської нації, а усвідомлення приналежності до неї стало у свою чергу найважливішою силою національно-визвольного руху.
Особливістю болгарського національно-визвольного руху була його направленість не тільки проти османських правителів, але і проти грецької буржуазії, що тіснила більш молоду болгарську, зайнявши ряд ключових позицій в економіці, і вела політикові эллинизации. Її ідеологічна опора патриархистская церква керувала болгарською церковною організацією і шкільним утворенням. Тому боротьба за право викладати, видавати книги, звістки богослужіння не на грецькому, а на