Особливості підготовки стрибунів потрійним з розбігу у підготовчому, перехідному, змагальному періодах
Курсовой проект - Медицина, физкультура, здравоохранение
Другие курсовые по предмету Медицина, физкультура, здравоохранение
межах 38; 29,5 і 32,5 відсотків. Залежно від індивідуальних особливостей параметри виконання рухових дій можуть видозмінюватись.
Так, у початківців довжина розбігу складає 25-30 м або 13-16 кроків, у кваліфікованих стрибунів 40-43 м або 19-22 кроки. Завдання у розбігу набрати максимальну швидкість перед відштовхуванням. Розбіг може бути виконаний з місця або з деякого підбігання. За рахунок підвищення швидкості розбігу збільшується початкова швидкість вильоту стрибуна, а значить, і дальність стрибка. Швидкість в кінці розбігу зростає за рахунок збільшення довжини та темпу кроків. Характерним для розбігу у потрійному стрибку є відсутність попередньої підготовки до відштовхування, а довжина останніх кроків не змінюється, що забезпечує збереження швидкості розбігу перед відштовхуванням. У потрійному стрибку атлет ставить ногу на місце відштовхування з передньої частини стопи під кутом 70 з дещо більшою амортизацією, а тулуб зберігає невеликий нахил вперед, що сприяє в скачку більшому просуванню ЗЦМТ вперед, ніж вгору. На думку В. А. Креєра, В. Б. Попова, звязок скачка з кроком характеризує рівень спеціальної підготовки стрибуна і є найбільш відповідальним фактором підготовки стрибуна до високих спортивних результатів. Кут відштовхування при скачку складає 60-65 при незначному куті вильоту. Це не дає підстави вважати перше відштовхування механічним пробіганням.
Підготовка до наступного відштовхування проводиться в останній третині польоту з великою активністю, створюючи визначений ритм відштовхування і стрибка в цілому. Цей ритм складається із довгого зльоту у положенні кроку, енергійного виносу поштовхової ноги для підготовки повторного відштовхування і відведення назад махової ноги, замаху і загрібаючого опускання поштовхової ноги, з пружним її ставленням, поступаючим і довгим відштовхуванням у поєднанні з маховими рухами. Такий характер підготовчих дій (замах, опускання поштовхової ноги із зустрічними маховими рухами ногою і руками) дозволяє стрибуну: а) надати нозі необхідної швидкості кутового переміщення щодо тіла і за найменшої амплітуди; б) досягнути цілісності і активності при переході від польотної до опорної фази; в) не допустити перевантаження опорної ноги та розвинути більше зусилля для пересування вперед по всій амплітуді відштовхування.
У другому відштовхуванні нога ставиться на всю стопу більш випрямленою і з більшим нахилом до доріжки. У звязку з необхідністю зміни направлення руху тіла на 32-34 (сума кутів при опусканні і вильоті) навантаження на мязи і суглоби досягає найбільшої величини. Надмірне згинання в кульшовому та колінному суглобах негативно впливає на досягнення висоти і довжини кроку. Після другого відштовхування і вильоту в кроці стрибун приймає вихідне положення для наступного відштовхування, піднімаючи махову ногу і відводячи назад поштовхову. Кут розведення стегон на момент замаху досягає найбільшої амплітуди (100-105). Опускання поштовхової ноги проводиться таким же загрібаючим рухом як і в скачку одночасно з зустрічним швидким і за широкою амплітудою рухом махової ноги і рук. Це сприяє збільшенню потужності поштовху і зберіганню стійкої рівноваги в польоті. Після відриву від опори стрибун займає характерне положення у кроці, коли зігнута махова нога попереду, а поштовхова позаду. Перед приземленням стрибун розгинає махову ногу, готуючись до приземлення, а руки відводить назад. В останньому відштовхуванні нога ставиться на всю стопу майже випрямленою під кутом 65, тіло у вертикальному положенні або дещо нахилено вперед. Великий нахил тулуба вперед приводить до втрати рівноваги. Завдання в останньому відштовхуванні не втратити поступальної швидкості.
Рухи у стрибку майже не відрізняються від стрибка у довжину з незначного розбігу. Стрибуни виконують політ в кроці з витягнутими вгору руками, а потім зводять ступні ніг і готуються до приземлення. Деякі стрибуни використовують спосіб прогнувшись. Після зведення стоп обидві ноги утримуються разом високо і далеко спереду тулуба. У звязку зі зниженням швидкості доцільно одразу після торкання піску, мяко згинаючи коліна, активно рухатися вперед через сильно зігнуті ноги.
3.2 Особливості підготовки стрибунів потрійним з розбігу у підготовчому, перехідному та змагальному періодах
Основна мета спортивного тренування забезпечити високий рівень здоровя спортсменів, оволодіння спортивною технікою, виховання моральних та вольових рис характеру, розвиток фізичних якостей (сили, швидкості, витривалості, спритності) і на цій основі досягнення високих показників в обраному виді спорту. Все це обовязково має передбачати навчання й тренування спортсменів будь-якої підготовленості від новачка до майстра спорту.
Виховання спортсмена складається з таких органічно взаємозвязаних частин: технічної, тактичної, фізичної (загальної і спеціальної), моральної й польової та теоретичної підготовки.
При проведенні тренувань слід брати до уваги вік, підготовленість спортсмена, періодів. Новачкам, наприклад, треба більше працювати над виробленням фізичних якостей, елементами спортивної техніки, тоді як підготовленішим спортсменам необхідні спеціальна технічна підготовка та оволодіння тактичною майстерністю.
У підготовчому періоді тренувань більше уваги приділяється загальній фізичній і спеціальній підготовці, а в змагальному