Особливості моделей економічного розвитку країн, що розвиваються
Сочинение - Экономика
Другие сочинения по предмету Экономика
Особливості моделей економічного розвитку країн, що розвиваються
Країни, що розвиваються або як їх ще називають країни третього світу, це країни, які раніше були колоніями, напівколоніями, залежними державами. Вони охоплюють 4/5 усіх країн світу, тут проживає більше 80% всього населення планети, приблизно 3,2 млрд. чол. Це різні країни, розвиток яких теж відбувався по різному, але визначальною особливістю цих країн є зростання їхньої ролі та значення у світі.
Ці країни умовно можна поділити на окремі групи: перша це найбільш розвинуті держави третього світу. До них належать низка країн Перської затоки, країни Південно-Східної Азії і Латинської Америки також Багами та Бермуди. Друга група це близько 4850 найбідніших країн, що розвиваються, які перебувають у стані фактичного застою. До них відносять: країни Тропічної Африки та деякі азіатські держави: Непал, Бутан, Мянма. До третьої групи можна віднести всі інші країни, які не ввійшли до першої і другої груп.
Самостійний розвиток держав третього світу є досить складний. Характерними особливостями цих країн є те, що в багатьох з них ще не розвязана продовольча проблема, гостро стоять проблеми зайнятості.
Для країн третього світу виділяють окремі моделі економічного розвитку, в яких основна увага спрямована на покращення економічної ситуації, зростання ВВП та розвиток країни.
Однією з таких моделей є двосекторна модель Льюїса, в якій акцентується увага на механізмі перетворення малорозвиненої аграрної країни в економічно розвинену з галузевою структурою та високим рівнем урбанізації.
Льюїс стверджував, що будь-яка економічна система складається з двох секторів:
- Традиційного (сільськогосподарського) сектору з натуральним господарством і нульовим рівнем продуктивності праці.
- Сучасного (промислового) сектору конкурентоспроможного і капіталізованого з міською промисловістю та міграцією робочої сили з традиційного сектору.
Він вважав, що саме переважання одного сектору над іншим і визначає характер і темпи економічного розвитку. Основна увага у моделі Льюїса приділяється урбанізації та зростанню виробництва у промисловому секторі.
Головним недоліком моделі Льюїса є те, що високі темпи міграції населення з традиційного сектору можуть спричинити безробіття у місті, і як зазначають сучасні теоретики розвитку, наявність надлишкової робочої сили у промисловому секторі більш вірогідна, ніж у традиційному.
Інша модель розглядає країни, що розвиваються, як економічні системи, скуті інституційними, політичними й економічними обмеженнями та повязані з розвинутими країнами відношеннями залежності це революційна теорія залежності. В ній виділяють три основні напрями.
Перший неоколоніальна модель розвитку повязує нерозвиненість держав з існуючою нерівністю у правах бідних і багатих країн, що проявляється в експлуатації країн, що розвиваються розвиненими країнами. Основною причиною низьких темпів економічного розвитку є зовнішній вплив, який навязує економічну відсталість.
Другий напрям хибна парадигма розвитку. Вона повязує низькі темпи економічного розвитку з помилковістю моделей, які розробляються та навязуються світовими консультантами. Неефективність таких моделей зумовлена тим, що при їх побудові не враховуються специфічні інституціональні чинники, притаманні країні: традиційні структури, нерівномірний розподіл ресурсів, існування елітних груп.
Третій напрям теорія дуального розвитку ґрунтується на положенні про ієрархічність будови економічної системи. Основним недоліком теорії дуального розвитку є її описовий характер: вона фіксує існуюче положення, однак не пропонує шляхи та механізми вирішення виявлених проблем і сприяння економічного розвитку.
Особливостями моделі економічного розвитку країн, що розвиваються є їх слаборозвиненість і відсталість. Слаборозвиненість виражається в неоднорідності і невпорядкованості суспільства. Відсталість показує стан господарства цих країн, що характеризується низьким рівнем розвитку продуктивних сил. Так історично склалося, що під час колонізації, захоплені країни були позбавлені самостійного розвитку і повинні були підкорятись потребам і інтересам метрополій. На мою думку, саме це було однією з основних причин гальмування розвитку країн Азії, Африки і Латинської Америки. Населення цих країн не мало ніяких прав, воно використовувалось лише в якості дешевої робочої сили, повністю і економічно і політично залежало від країн-колонізаторів.
Хоча країни, що розвиваються і відрізняються одна від одної не тільки розмірами територій, кількістю населення, природними умовами, історичними особливостями розвитку, можливостями наукового й технічного потенціалу, але можна виділити й спільні особливості, які характеризують їх економічний розвиток. Однією з особливостей є відсталість соціально-економічної структури, яка характеризується багатоукладним характером економіки, великою питомою вагою кастово-феодальних та інших докапіталістичних укладів з різними формами власності.
Афро-азіатські країни, наприклад, містять у собі класові, некласові (етнічні, релігійні, кастові й інші спільності) і позакласові утворення. Взаємодія між усіма цими утвореннями складна і хитлива. Повільний економічний розвиток, величезна убогість і голод приводить до періодичних різких загострень соціальної обстановки, що знаходить вираження в скасуваннях