Особливості зовнішньої політики України у Центральній Європі та країнах Балтії
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
раїнського народу [5;936].
Визначення характеру і змісту національних інтересів України, основних показників та напрямів забезпечення її національної безпеки потребує активних зусиль відповідних державних установ, причетних до формування зовнішньої політики країни. Це зумовлено тим, що в складному процесі державотворення зовнішня політика відіграє надзвичайно важливу роль. Слід памятати, що незалежна зовнішня політика є невідємним атрибутом незалежної держави. Немає власної зовнішньої політики немає й незалежності. Це аксіома. Тому в успішному вирішенні завдань державотворення і розвитку держави одним з першочергових завдань є формування незалежної зовнішньої політики [19;96]. Водночас ефективна зовнішня політика можлива лише при обємному баченні світу, постійній аналітичній роботі, відмові від імпульсивних рішень. Інтереси народу, держави мають бути визначальними в політиці, попри всілякий романтизм і амбіції.
Однак це лише одна сторона проблеми. Незалежність, як відомо, стає реальною цінністю лише тоді, коли вона сприяє створенню кращих умов життя народу, забезпечує реальні права і свободи людини, процвітання країни. Тільки за цих умов Україна дійсно стане авторитетною і впливовою силою на міжнародній арені і займе гідне місце у світовому співтоваристві. Але для цього потрібно докласти чимало зусиль. Незалежність України має бути наповнена реальним змістом, тобто мати стійке підґрунтя, насамперед, економічне. Так уже здавна повелося, що в світі поважають сильних і багатих [27;185].
Геополітичні особливості України дають можливість стверджувати, що вона у цьому відношенні має багато переваг, оскільки вигідно відрізняється і своїм географічним положенням, і розмірами території, і чисельністю населення, і родючістю ґрунтів, і багатими природними ресурсами, і сприятливими кліматичними умовами. До того ж вона володіє досить вигідними шляхами сполучень, має вихід до моря. Все це сприяло тому, що упродовж багатьох століть територія України була перехрестям не лише міграційних шляхів народів, а й торговельних шляхів. Якщо річкова система формувала звязки за лінією Північ-Південь, то сухопутні магістралі сприяли контактам Сходу і Заходу через її територію. З давніх часів через територію України пролягали важливі торговельні комунікації між країнами Балтії і Середземноморя, Західною та Центральною Європою і Середньою Азією та Китаєм [10;150]. Торговельні шляхи формували перевагу тих чи інших культурних впливів чи то грецьких за античних часів, чи то візантійських і норманських епоху Київської Русі, чи то західноєвропейських період пізнього середньовіччя, а всі разом зумовлювали також і геополітичні орієнтації. Як зауважував із цього приводу український мислитель Ю. Липа, українські землі не є якимсь закутом. З огляду торгівлі і геополітики це одна з найважливіших країн світу. Це значення лише зростатиме на сучасному етапі.
Характеризуючи геополітичне положення України, слід звернути увагу на одну його особливість, яка викликає досить палкі суперечки в українських наукових колах. Ідеться про те, що серед науковців немає одностайної думки стосовно регіональної, так би мовити, приналежності України. С. Пирожков, наприклад, вважає, що Україна є регіональною, виключно європейською державою, тобто її власні національні інтереси виявляються через загальноєвропейські структури. Водночас інші науковці (Ф. Рудич, О. Дергачов) схильні розглядати її як державу бірегіональну. Специфіка геополітичних координат України, зауважує Ф. Рудич, полягає в її належності одночасно до двох регіонів Європи та Євразії, причому в обох Україні належить периферійне положення. При цьому, на думку 0. Дергачова, Україна найбільшою мірою заінтересована в утвердженні власної бірегіональності й підтриманні стабільних конструктивних міжнародних відносин як у східному, так і в західному напрямах, оскільки це надає їй можливість перетворення на своєрідний геополітичний центр, міжнародний вузол комунікаційних звязків, який обєднує і повязує народи Сходу і Заходу, Азії і Європи [19;99].
На наш погляд, така позиція є більш плідною, оскільки вона повніше відповідає українським геополітичним реаліям. Щоправда, слід визнати, що ця геополітична особливість містить у собі й певну загрозу, повязану з небезпекою перетворення України на буферну зону, яка б відокремлювала Захід від Сходу, Європу від Євразії. Цього, зрештою, прагнуть і певні політичні сили, особливо на Заході. Подібна небезпека повязана, окрім усього іншого, ще й з тим, що для нашої країни, як зауважує О. Дергачов, проблема визначення природного місця на міжнародній арені, набуття чітких характеристик як субєкта міжнародних відносин практично не детермінована якоюсь концептуальною спадщиною, а тим більше державною традицією. І тому для неї значуща насамперед реальна тканина звязків із зовнішнім світом. Сьогодні ці звязки розвинені негармонійно і потребують істотних змін.
Вважаючи Україну геополітичним центром Центральної Європи, який суттєво впливає на формування балансу сил на європейському континенті в цілому, слід зауважити, що роль і місце України у процесі європейської інтеграції можна розглядати з позиції наслідування та переорієнтації. Процес наслідування європейського досвіду, процес розбудови справжньої системи безпеки передбачає включення України до процесу історичного примирення, регіональної співпраці [26;3].
У цьому відношенні Україна ?/p>