Особливості державотворення та формування бюджетної системи в період гетьманату Павла Скоропадського
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
не допустити дезорганізації суспільства, що неминуче вело до суспільної катастрофи,
покінчити з радикальними перетвореннями, зокрема щодо приватної власності,
утворити державну владу, здатну „забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці".
Силами, що підтримували гетьманат П. Скоропадського були ті, хто підтримував приватну власність (поміщики, буржуазія, заможне селянство); вільне козацтво; проросійські імперські сили; старе чиновництво.
Тобто суттю державного режиму гетьманату була зміна демократичної парламентської форми правління на авторитарну, тобто було здійснено перехід верховної влади, як законодавчої так і виконавчої в руки одної особи - гетьмана П. Скоропадського.
На нашу думку гетьманський переворот був спробою консервативних політичних сил загасити полумя революції, покласти край радикальним соціальним настроям, силою державної влади та поміркованих реформ спрямувати суспільне життя на рейки правових норм, забезпечити перш за все право приватної власності „як фундаменту культури цивілізації".
Розділ 2. Державотворча діяльність гетьманату П. Скоропадського
2.1 Економічна політика уряду. Особливості формування бюджету за часів Гетьманату П. Скоропадського
Розбудова держави залежить не тільки від націонал-патріотичних почуттів, адже національна ідея не запанує без конструктивного державництва.
Отже, 29 квітня 1918 р. в історії української революції розпочався новий період, який тривав трохи більше півроку - період Гетьманату. Стара назва - Українська Народна Республіка - була скасована і замінена новою - Українська Держава. В одному із своїх перших інтервю Скоропадський твердо заявив, що “моя Батьківщина не повинна стати ґрунтом для соціалістичних експериментів". [24]
Попри усі труднощі бурхливого революційного часу, уряду Скоропадського деякий час вдавалося підтримувати стабільність в державі та досягнути певних успіхів в державному будівництві.
На нашу думку, перш ніж приступити до огляду праці, яка проходила в міністерствах Української Держави, необхідно охарактеризувати склад уряду. Слід відмітити, що на Раду міністрів - уряд Української Держави - покладалися "напрямок і обєднання праці окремих секцій" по "прикметах як законодавства, так і найвищої державної управи". [34]
Уряд очолював отаман-міністр, а керівництво його справами доручалося генеральному секретареві та керованій ним державній Генеральній канцелярії. Згодом ці посади стали називатися: голова Ради міністрів та державний секретар.
Уряд Гетьманату очолювали Микола Василенко (квітень - середина травня 1918р), Федір Лизогуб (травень - листопад 1918 р., до підписання угоди з Росією), Сергій Гербель (14 листопада - 14 грудня). Слід відмітити, що уряд не вдалося сформувати ні М. Устимовичу-Сахну, ні професору М. Василенкові, а тільки третьому премєрові Ф. Лизогубові, який прибув 2 травня до Києва на особисте запрошення П. Скоропадського і став постійним головою Ради міністрів.
До складу уряду входили здебільшого представники консервативного та ліберального політичних спектрів. Ліберальні погляди, крім Ф. Лизогуба, сповідували міністр освіти М. Василенко, міністр народного здоровя М. Любинський, міністр шляхів сполучення Б. Бутенко, міністр землеробства В. Колокольцев, виконуючий обовязки міністра закордонних справ Д. Дорошенко, міністр віросповідань В. Зіньківський, міністр юстиції М. Чубинський.
Доручаючи М. Василенку добирати "лівий" кабінет, П. Скоропадський в результаті одержав у цілому центриський уряд, що цілком відповідав політичним симпатіям гетьмана.
Порівняно з періодом Центральної Ради в гетьманському уряді зявилося два нових міністерства - народного здоровя та віросповідань.
Водночас вдосконалювалася внутрішня структура міністерств. Вони переважно поділялися на департаменти (так, міністерство ісповідань мало департаменти православної церкви, інословянських та іновірних сповідань, духовної просвіти; міністерство народної освіти - департаменти вищої, середньої, нижчої та професійної освіти).
Ряд міністерств мали складнішу структуру. Наприклад, міністерство внутрішніх справ поряд з департаментами міського самоврядування, державної варти, страхування та біженців мало у своєму складі також головне управління військового обовязку та управління у справах преси. При ньому діяли УТА (Українське телеграфне агентство) та позавідомча реквізиційна комісія. Подальше структурування вищих виконавчих органів влади призвело до утворення у складі деяких міністерств досить самостійних управлінь: головне управління мистецтв і національної культури при міністерстві народної освіти та мистецтва; головне управління місцями увязнення при міністерстві юстиції.
Отже, перший так званий „урядовий пиріг" було розподілено наступним чином (див. рис.2.1).
Голова ради міністрів і міністр внутрішніх справФ. ЛизогубМіністерство закордонних справД. ДорошенкоВійськові справиО. РагозаМіністерство фінансівА. РжепецькийМіністерство торгу і промисловостіС. ГутникМіністерство землевпорядкуванняВ. КолокольцевМіністерство ісповіданьВ. ЗінківськийМіністерство народного здоровяЮ. ЛюбинськийМіністерство народної освітиМ. ВасиленкоМіністерство шляхівБ. БутенкоМіністерство судових справМ. ЧубинськийМіністерство праціЮ. ВагнерМіністерство продовольчих справЮ. СоколовськийМіністерство хліборобстваКіяницинДе?/p>