Особливості державотворення та формування бюджетної системи в період гетьманату Павла Скоропадського
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
ь передбачування гетьмана, що з хвилиною виїзду німців з України за неї почнеться війна червоних з білими. Усе ж таки нічого не було зроблено для усунення лиха і консолідації українських сил. Можна думати, що опоненти гетьмана не здавали собі справи з серйозності становища, бо, крім негативного ставлення до нього, вони не зробили нічого для внутрішнього замирення. Як уже згадано, була можливість усунути від впливу анархічні елементи, і тоді ніколи не було б федеративної грамоти з неіснуючою Росією.
Отже причини поразки гетьманської держави на нашу думку були як зовнішні так і внутрішні (див рис.3.3)
Рис.3.3 Причини падіння гетьманської влади
Затяжна опозиція до гетьманського режиму та початок громадянської війни України на чотири фронти не свідчать про великий державно-політичний розум українських політичних груп і фракцій, що жили й діяли під кінець 1918 року. Вони поставили свої партійні програми вище добра нації та її держави.
Це сталося в дуже рідкісній історичній хвилині, коли Галичина і Буковина, а частина й Закарпаття, після розвалу Австро-Угорської монархії проголосили свою самостійність і з перших тижнів свого державного життя покладалися на допомогу своїх наддніпрянських братів, але повалення гетьманського режиму, громадянська війна і похід більшовиків ці надії перекреслили.
3.2 Історичне значення гетьманського уряду П. Скоропадського
Для сучасних iсторикiв, полiтикiв, керiвникiв держави досить цiнний перiод українського державотворення початку ХХ ст. Так історик С. Кульчицький зазначає, що "перешкоди на шляху утвердження України як незалежної i сильної держави багато в чому такi самi, як i в часи Павла Скоропадського: нездатнiсть української полiтичної елiти знайти спiльну мову, її невмiння або небажання полегшити життя народу реформами. [29,c.10]
Дорошенко писав, що гетьманщина - „це наша стара, традиційно-національна форма державності, але чи можливо це тепер. .?". [28,c.10] Реальність принесла розчарування - повернення старої гетьманщини було утопією.
Та проте на нашу думку урядом Скоропадського було зроблено чимало. Зокрема, за декiлька мiсяцiв вiдновлено дiйовий адмiнiстративний апарат, багато зусиль здiйснено для вiдновлення промисловостi, розроблено законодавство, яке заохочувало iнвестицiї в економiку держави.
Доба гетьманату, яка тривала сім з половиною місяців, була заповнена з самого початку боротьбою уряду на різних фронтах. Вище вже згадано, як тривала ця боротьба - зовнішня з більшовиками, внутрішня - з російськими організаціями, а головне - з українською опозицією. До великих мінусів треба віднести брак власної армії й повну залежність від окупантів. До цього треба додати тяжку спадщину попередньої доби: обовязки, що їх взяла на себе Україна з Берестейським миром - постачання Німеччині та Австро-Угорщині великої кількості збіжжя, мяса, цукру. Тяжку спадщину дістав гетьманський уряд від попередньої доби в галузі соціальних відносин - селянство чекало на безплатну передачу поміщицької землі та ліквідацію поміщицьких господарств. Центральна Рада не спромоглася розвязати цього питання, і воно дісталося в спадщину гетьманському урядові. Дісталася йому в звязку з тим і інша спадщина - "каральні загони", які зявилися з німецькою окупацією, але вся відповідальність за них спадала на гетьманат.
Скоропадського звинувачують у тому, що саме він запросив в Україну німців і австрійців, які почали грабувати українське селянство. А насправді - усе навпаки. Наприкінці 1917 року саме керівництво Центральної Ради дійшло думки, що слід укласти мир з Німеччиною, Підписавши Брестський мир, і саме Центральна Рада підписала угоду. [25,c.12]
Незважаючи на дуже несприятливі обставини, уряд Скоропадського мав чималі досягнення у зовнішній та внутрішній полiтицi, запровадив нормальнi дипломатичнi відносини з рядом Центральних Держав, здобув визнання й домігся пiдписання перемиря з Радянською Росією 12 червня 1918 року.
За цей короткий час гетьманський уряд навязав дипломатичні стосунки з Німеччиною, Австрією, Швейцарією, Болгарією, Польщею, Фінляндією, Туреччиною, Кримом, скандинавськими державами, а з ослабленням окупаційного впливу - з Францією, Англією й Румунією. Дипломатичні стосунки були з Доном, Кубанню.
За гетьманування було упорядковано фінанси: встановлено українську грошову систему, засновано банки. Після руїни, що її принесли війна та революція, направлено залізничні шляхи, мости і відновлено регулярний залізничний рух. Гетьманський уряд підготовив проект земельної реформи, якої не могла розвязати Центральна Рада; видатний правник X. Лебідь-Юрчик вважав земельний закон, схвалений гетьманським урядом, "подібним тільки до земельних законів найдемократичніших країн у цілому світі, (наприклад - Нової Зеландії, де земельне законодавство випередило всі інші країни) еволюційним шляхом вирішило земельне питання на велику користь працюючого люду". Проте земельне питання стало і основним каменем спотикання для уряду Скоропадського. Так як вiдновлення приватної власностi на землю викликало невдоволення серед селянських мас.
Дуже важливими були судові реформи. Налагоджено судову справу, створено Сенат, суд на нових засадах, укладено багато нових законів. Велике значення мали заходи щодо оформлення автокефалії Української Православної Церкви.
Однак замiсть належної оцiнки дiй Павло Скоропадський зустрiв в українському урядi холодне ставлення до його особи