Основы риси романтизму
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
РЖнститут мiжнародних вiдносин
Нацiонального унiверитету iменi Тараса Шевченка
РОБОТА НА ТЕМУ:
ОСНОВНРЖ РИСИ
РОМАНТИЗМУ
Студентки 1 курсу
Вiддiлення МЕВ
1 групи
Соловковоi Оксани
КИРЗВ 98
Где приют для мира уготован?
Где найдет свободу человек?
Старый век грозой ознаменован,
И в крови родился новый век.
(Ф.Шиллер)
Термiн тАЬромантизмтАЭ першочергово застосовувався в лiтературi, головним чином романо-германських народiв, а пiзнiше охопив музику та образотворче мистецтво. Це дозволило трактувати романтизм як переважно художнiй напрямок. Однак вже в 19ст. починають говорити про тАЬромантичнi тенденцiiтАЭ у фiлософii, тАЬекономiчний романтизмтАЭ, тАЬромантичнi iлюзiiтАЭ в соцiалiзмi, тобто трактувати його як загальнокультурний рух, а не лише напрямок чи стиль.
Те, що романтизм обiднував рiзноманiтнi явища, напрямки (прогресивний й реакцiйний, тАЬепiко-мiфологiчнийтАЭ та тАЬлiрико-iронiчнийтАЭ, нацiональнi форми романтизму i т.д.) утруднюi видiлення в ньому сталого iнварiантного ядра. Однак iснують фундаментальнi фактори цiлiсностi романтизму, що знайшли вiдображення у спiльностi цого суттiвих ознак. Це передусiм спiльнiсть соцiокультурноi ситуацii, спiльнiсть свiтосприйняття та свiтосвiдомiсть.
Головна соцiокультурна передумова цiлiсностi романтизму складаiться в тому, що була наслiдком Великоi Французькоi буржуазноi революцii. Подiбно до того, як революцiя ознаменувала корiнний переворот в соцiальному життi, романтизм позначаi собою революцiю в культурi.
Однак романтизм виник не на пустому мiii. Вiн мав попередникiв в особi Руссо, який у столiття Розуму заговорив про першочерговiсть чуттiв, про своiрiднiсть та неповторнiсть кожноi людини. В якостi найважливiших джерел потрiбно вказати також на фiлософiю Фiхте з ii абсолютизацiiю творчоi свободи, й Шопенгауера з iдеiю слiпого, нерозумного бажання, що створюi свiт за своiю сваволею. Цi iдеi булицiкавими та близькими романтикам, так само як шукання широкого кола музикантiв, живопиiiв, в творчостi яких пробивалися паростки нового, вiдмiнного вiд класицизму бачення свiту та задач мистецтва (Жироде, Гро, Бетховен).
Розвиток романтизму розпадаiться на три головнi етапи: передромантизм кiнця XVIII ст., романтизм першоi половини XIX ст. i неоромантизм кiнця XIX початку XX ст. Головними представниками передромантизму в Англii були поети Джеймс Макферсон (1736-1796), автор вiдомоi збiрки поем тАЬТвори Осiана, сина фiнгалатАЭ; Томаiаттертон (1752-1770), автор циклу вiршiв про життя Брiстоля 15 ст., та представники так званого готичного романа Горес Уолпол, Клара Рiв, Уiльям Бекфорд, Метью Льюiс, Анна Редклiф. В англiйському неоромантизмi провiдними представниками були Роберт Стiвенсон, Рейдер Хаггард, Джозеф Конрад i Артур Конан-Дойл. Походження термiна романтизм досить складне i в рiзнi iсторичнi епохи змiст цього термiна iстотно змiнювався . Сучасне розумiння сутностi романтизму iде вiд трактування його в естетицi Гегеля.
Класики марксизму-ленiнiзму повязують природу й художнi досягнення iвропейського романтизму кiнця XVIIIпочатку XIX ст. з падiнням феодалiзму.
К. Маркс i Ф. Енгельс розглядали романтизм як вираження своiрiдноi реакцii основних суспiльних груповань на результати французькоi революцii 17891794 рокiв та iдеологiю iвропейських просвiтителiв XVIII ст.
О. М. Горький писав, що романтизм як настрiй i складним i завжди якоюсь мiрою нечiтким вiдображенням усiх вiдтiнкiв, почувань та настроiв, що охоплюють суспiльство у перехiднi епохи, проте головна його нота це очiкування чогось нового, тривога перед цим новим, поспiшне, нервозне прагнення пiзнати це нове. РЖ далi О. М. Горький зазначав, що в романтизмi слiд розрiзняти два рiзко вiдмiннi напрями: пасивний романтизм, який намагаiться або примирити людину з дiйснiстю, прикрашаючи ту, або ж вiдвернути вiд дiйсностi до безплiдного заглиблення у свiй внутрiшнiй свiт, до думок про фатальнi загадки життя, про любов, про смерть, i активний романтизм, який прагне посилити волю людини до життя, пробудити в нiй протест проти дiйсностi, проти будь-якого гнiту ii.
Таким чином, виходячи з однакового прагнення до вираження неприйняття довколишньоi дiйсностi, реакцiйнi романтики фактично вiдривалися вiд дiйсностi, протиставляючи iй iдеалiзованi патрiархальнi вiдносини середньовiччя, тодi як прогресивнi романтики, навпаки, усi своi надii покладали на майбутнi.
Незважаючи на виняткову складнiсть та суперечливiсть, романтизм у цiлому маi ряд визначальних рис та ознак. Йому притаманнi так звана свiтова скорбота, романтичнi два свiти, пiдкреслений iнтерес до внутрiшнього свiту людини, гротескно-сатиричне зображення дiйсностi та проникливе вiдтворення природи..
Романтична свiтова скорбота була одним з виражень глибокого розчарування в результатах французькоi революцii i повязаного з нею Просвiтництва. Вiдомо, що переважна бiльшiсть iдеологiв Просвiтництва щиро вiрила в близьке настання царства розуму та загального добробуту. Майбутнi буржуазне суспiльство вимальовувалося iм у щонайрадужнiших барвах . Результати ж французькоi революцii, що на неi покладалися такi величезнi сподiвання, цiлковито перекреслили iлюзii просвiтите