Основы риси романтизму
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
лiв. Проповiдуване iдеологами Просвiтництва царство розуму, загального добробуту й миру обернулося на практицi нескiнченними загарбницькими вiйнами, царством гендлярства, бездушностi та егоiзму.
Саме тому розчарування романтикiв набуло особливоi гостроти, почало переростати у настроi цiлковитоi безнадii та глибокого вiдчаю - у свiтову скорботу. Цей вiдчай пiдкрiплювався втратою уявлень про перспективи суспiльного розвитку: стан внутрiшнього бродiння та хаосу сприймався як закономiрний для свiту, а шляхи розвитку цього несталого свiту - таiмничими й непiзнаванними.
Вiдчуття свiтовоi скорботи, в свою чергу, вело до романтичного вiдчуття двох свiтiв - переконаностi у цiлковитому розладi мрii та реальностi. У пошуках нових позитивних iдеалiв романтики звертаються до iсторii та мистецтва, релiгii i народноi творчостi, до природи та до екзотичних краiн - до всього, що рiзко контрастуi з безбарвнiстю та убозтвом сучасноi дiйсностi.
Заперечуючи класицизм i просвiтницький реалiзм, iхню регламентацiю та умогляднiсть, романтики прославляють самоцiннiсть окремоi людськоi особистостi, ii цiлковиту внутрiшню свободу. Вiдштовхуючись-вiд Шекспiра, романтики розкривають дивовижну складнiсть та суперечливiсть людськоi душi, ii одвiчну невичерпнiсть. Заглибленiсть у внутрiшнiй свiт особистостi, пильний iнтерес до могутнiх пристрастей та яскравих почуттiв, до всього надзвичайного, тяжiння до iнтуiтивного та неусвiдомленого - характернi риси романтичного методу в усiх мистецтвах.
Якщо теоретики класицизму виходили з прагнення наслiдувати природу, то романтики виходять з прагнення перетворити природу. Вони створюють свiй, особливий свiт, на iхню думку, величнiший i прекраснiший, нiж свiт реальний. У цьому й полягаi суть iхнього учення про два свiти. З уявленням про два свiти повязаний полумяний захист романтиками цiлковитоi творчоi свободи митця вiд будь-яких регламентацiй i будь-яких норм.
Надзвичайно своiрiдним явищем у поетицi романтизму була. й так звана романтична iронiя, головними теоретиками ii виступали письменники такi, як Фрiдрiх Шлегель, Карл Зольгер i Жан-Поль Рiхтер. До методу романтичноi iронii широко вдавалися майже всi провiднi романтики, а згодом i деякi представники критичного реалiзму, наприклад Анатоль Франс. В основi романтичноi iронii лежить рiзке контрастове пiдкреслювання вiдносностi всiх i будь-яких обмежень в особистому та в суспiльному життi. Усi цi обмеження романтики зображують як бездумне насильство над природним плином життя, як результат глупоти та дуростi людей. Природний рух життя ламаi усi цi штучнi перепони, i той, хто намагаiться втиснути природний плин в закамянiлi рамки, сам опиняiться у смiшному становищi.
Заслуги романтикiв у розвитку свiтового мистецтва важко переоцiнити. Вони розширили й оновили старi художнi форми, розробили жанри iсторичного роману, фантастичноi повiстi, лiро-епiчноi поеми, новi форми драми, досягли небувалоi майстерностi в лiричнiй поезii.
Поряд з художнiми вiдкриттями великоi античноi лiтератури вiд Гомера до Овiдiя, що наснажили генiй титанiв пiзнього середньовiччя та доби Вiдродження (Данте, Шекспiра, Рабле, Сервантеса), проклали шлях до художнього дослiдження дiалектики душi, разом з художнiми вiдкриттями французького класицизму та доби Просвiтництва, романтизм - спадкоiмець кращих традицiй лiтератури минулого, зi свого боку, багато в чому сприяв великим досягненням мистецтва критичного реалiзму.
Як вiдомо, найвидатнiшi представники реалiстичного мистецтва до рiзних прийомiв поетичноi образностi, виробленоi в художнiй системi романтизму зверталися не лише в пору свого учнiвства, а й у перiоди творчого апогею, коли вони вже цiлком опанували увесь арсенал своiх реалiстичних виражальних засобiв. Рiч тут не в тiм, як переосмислювались цi образи в художнiй структурi реалiстичного цiлого, не в тому, якоi новоi iдейно-художньоi функцii вони тут набували. Привертаi увагу передусiм той факт - певнi вiдкриття романтичного мистецтва не було тАЬзнятотАЭ розвитком реалiзму, вони функцiонували й далi в тАЬнеперетвореномутАЭ виглядi в новiй художнiй системi. Як приклад можна назвати багато рис Бальзакового Вотрена; сповнену динамiзму яскраву, контрастову образнiсть Флоберовоi тАЬСаламботАЭ роману, що поiднуi у собi використання багатьох реальних iсторичних даних з романтичною концепцiiю античностi.
Майже для всiх видатних письменникiв першоi половини XIX ст., якi починали свiй творчий шлях з позицiй прогресивного романтизму, характерний поступовий перехiд до методу критичного аналiзу. Така творча еволюцiя Г. Гейне, О. Пушкiна, Т. Шевченка, М. Лiрмонтова, Ш.Петефi.
Отже, вiдкидаючи сучасну романтизмовi дiйснiсть як вмiщення всiх вад, вiн втекаi вiд неi, здiйснюючи подорожi в часi i просторi. Втеча за просторовi межi буржуазного суспiльства виступало в трьох основних формах, а саме:
- Вiдхiд в природу, яка була або камертоном бурхливих душевних преживань, або втiленням iдеалу свободи та чистоти (звiдси зацiкавленiсть селом, критика мiста, iнтерес до духовностi народу, вираженоi у фольклорi).
- Романтизм тАЬзаглядаiтАЭ в iншi регiони, екзотичнi краiни (схiдна тема в творчостi Байрона, картинах Делакруа).
- У випадку вiдсутностi реальноi териториальноi адреси втечi вiн консруюiться в уявi (фантастичнi свiти Гофмана, Вагнера).
Другий напрямок втечi вiдхiд вiд дiйсностi в iнший час. Не знаходячи опори в теперiшньому, романтизм р