Основні закономірності суть і наслідки початкових етапів та процесів українського державотворення
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
Міністерство освіти і науки України
Національний університет України “КПІ”
Факультет соціології. Кафедра історії
Курсова робота на тему:
Основні закономірності суть і наслідки початкових етапів та процесів українського державотворення
Київ 2009
План
Концепції державності в українській історико-політичній науці
Становлення і розвиток суспільних звязків в Україні в додержавний період
Скіфо-сарматська держава: суспільний і державний лад (VIII ст. до н.е. ІІІ ст. н.е.)
Особливості розвитку суспільних звязків у Північному Причорноморї (в VІІ ст. до н.е. ІІІ ст. н.е.)
Велике переселення народів на території України і його вплив на суспільні звязки першої половини І тисячоліття н.е.
Словянський період в розвитку української державності. Держава Антів (ІІ ст. до н.е. VІІ ст. н.е.).
Утворення держави Русів і етапи її розвитку. Суспільний і державний лад (VІ ст. XIV ст.)
Державний устрій Руси-України
Політико-адміністративне становище України в ХIV першій половині ХVІІст
Суспільно-політична організація українського народу в ХІV-ХVІ ст. Виникнення козацтва і утворення Запорозької Січі
Українська козацька держава Військо Запорозьке (середина ХVІІ-80-ті рр. ХVІІІ ст.)
Концепції державності в українській історико-політичній науці
Проблема початкових етапів і процесів українського державотворення завжди була найактуальнішою в історіографії. Інтерес до свого минулого зародився в Україні дуже давно, можна сказати, вже на початку української державності. Нажаль, ми не маємо цих джерел. Тільки з ХІ століття починається історіографія проблеми. “Повість минулих літ” Нестора, Київський, Галицько-Волинський літописи та інші висвітлюють процеси державного будівництва тієї епохи, яка характерна для середньовіччя.
З відродженням української державності у ХVII ст. постає “козацька історіографія” в особі Романа Ракушки (Самовидця), Самійла Величка, Григорія Грабянки, Григорія Полетика та ін. останні починають подавати історію з народницьких позицій. Але тодішня історіографія ще не була науковою. Остання починається з кінця XVII-ХІХ ст.
Передова українська інтелігенція протестуючи проти ліквідації автономії починають висвітлювати історію українського державотворення, закладаючи в її основу ідею народності, політичної свободи, соціальної рівності та справедливості. Також першою науковою історією України була “История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства” Д.М. Бантиш-Каменського, яка вийшла в 1822р.
З цього часу починає зароджуватися народницький напрям в історіографії. Ці погляди виразно проявилися в творах М.Костомарова, В.Антоновича, П.Куліша, О.Левицького, І.Каманіна, Я.Шульгіна та ін. Одним з найбільших представників народництва був М.Грушевський. В своїх творах він досліджував всі сторони української політики, суспільного життя і культурного розвитку. Стрижнем його Історії України Руси була проблема українського державотворення.
Конституція народоправства яскраво виражена в наукових працях Р.М.Лащенка. В них автор, глибоко досліджуючи історію народного життя, господарства та побуту, віддає перевагу вивчення етапів державного будівництва української нації, форм політико-правного державного будівництва, які створювалися українським народом. Р.Лащенко першим з українських вчених розробив лекційні та семінарські курси з історії українського права і держави.
Народницька концепція вищезазначених авторів повязана з концепцією федеративного будівництва. М.Грушевський розглядав федералізм як вирішальний фактор у боротьбі з капіталізмом та імперіалізмом, яким він протиставляє ідею вільного союзу братніх народів.
Р.Лащенко виводить свою ідею федерації на основі історичних федеративних традицій українського народу, що існували в Скіфії, Русі, Війську Запорозькому.
Поряд з народницьким напрямом в історико-політичній науці сформувався консервативний напрям. Ця концепція була викликана необхідністю обґрунтування політико-правових підстав монархічного гетьманського ладу в Україні в 1918р. Найбільш відомими представниками українського консерватизму були В.Липинський, С.Томашівський, В.Кучабський та ін.
Засновником консервативної школи в українській історіографії державотворення був В.Липинський. В своїй праці “Україна на переломі” автор вважає Б.Хмельницького найбільшим генієм української політичної думки, свідомим будівничим української держави. Майбутня українська держава, це незалежна монархія дідичного (спадкового) характеру
В цьому аспекті суттєвою для зясування є концепція національної держави. Засновником національно-державницького напрямку в українській політичній науці був С.Дністрянський. Загальні методичні основи національно-державницької концепції вченого викладені в одній із перших його наукових праць “Звичаєве право та соціальні звязки”. В цій праці, виходячи з первинності права щодо політики, він доводить, що політика, зокрема політика держави, утворюється на основі вже існуючих правових норм суспільного життя. Дністрянський переконує, що в основі суспільних звязків лежить історична справедливість, тобто встановлені історією традиції певного народу і держави, які ?/p>