Основні етапи історії Київської Русі та Галицько-Волинського князівства
Информация - История
Другие материалы по предмету История
адміністративного апарату; утворилися різні групи феодально залежних селян: смерди, закупи, рядовичі, холопи, челядь);
воєнне протистояння з Візантією (кожен з руських князів цього періоду вважав за необхідне організувати декілька походів на Візантію, княгиня Ольга у 965 р. першою відвідала Константинополі з мирними намірами);
наростання небезпеки з боку кочівників (ослаблення Хазарського каганату після успішних походів Святослава у 965 і 968 рр. відкрило шлях на Русь кочовим народам, зокрема печенігам).
II етап розквіту і піднесення Київської Русі (кінець X середина XI ст.).
Він припадає на час князювання Володимира Великого (980 1015 рр.) та Ярослава Мудрого (1019 1054 рр.).
Характерні риси цього етапу:
завершення процесу формування території Київської Русі;
перенесення уваги князівської влади з проблеми завоювання земель на проблему їхнього освоєння та втримання під контролем;
посилення централізації влади;
активна реформаторська діяльність великих князів (судова, адміністративна, війська реформи);
невдала спроба реформування язичництва, офіційне запровадження та поширення державної консолідуючої ідеології християнства;
поява писаного кодифікованого права (Руська Правда перший кодекс права на Русі);
активізація міжнародних контактів, численні шлюби членів сімї Ярослава Мудрого з представниками правлячих династій Заходу;
зростання цивілізованості держави, розквіт давньоруської культури.
III етап політичної роздрібненості (кінець XI середина XIII ст.). Характерні риси цього етапу:
посилення чвар та міжусобиць (після смерті Ярослава Мудрого протистояння та суперечки за Київський стіл набули загрозливого характеру);
втрата політичної єдності, посилення відцентрових тенденцій,
зародження індивідуальної земельної власності;
спроба відновлення державної єдності (князювання Володимира Мономаха (1113 1125 рр.); після смерті Мономаха його синові Мстиславу лише на короткий час вдалося підтримати єдність руських земель);
прогресуюче наростання зовнішньої загрози, що врешті-решт призвело до встановлення монголо-татарського іга.
Студенти повинні знати, що у XII ст. утворилося 15 князівств (земель), серед них шість були на території сучасної України: Київське, Галицьке, Володимиро-Волинське, Чернігівсько-Сіверське, Переяславське, Турово-Пінське. Треба підкреслити, що у цю добу роздробленість набула рис стійкої, прогресуючої тенденції. На початку XIII ст. кількість князівств досягла 50, а у XIV ст. 250.
Феодальну роздрібненість спричинила низка чинників:
великі простори держави та етнічна неоднорідність населення;
зростання великого феодального землеволодіння;
відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади;
зміна торгівельної конюнктури, частковий занепад Києва як торгового центру, поява поліцентрії в зовнішній торгівлі;
посилення нападів степових кочівників (печенігів, половців, татар).
Важливо зазначити, що за своєю суттю роздрібненість Київської Русі була перехідним періодом від ранньофеодальної держави до зрілого феодального суспільства. В цей перехідний період завершилося формування усіх основних рис та інститутів феодалізму (основних прав феодалів, повинностей селян, системи феодально-станової ієрархії тощо), тільки не в рамках однієї держави, а лише в рамках окремих феодальних вотчин та князівств.
Феодальна роздрібненість була закономірним і більш високим етапом у розвитку феодальної держави, ніж ранньофеодальна Київська Русь, тому що сприяла зростанню виробничих сил і більш гнучко захищала інтереси пануючого класу (одна з основних функцій держави). Разом з тим треба підкреслити, що феодальна роздрібненість зменшила обороноздатність країни, що в умовах посилення монголо-татарської Орди призвело до трагедії руських земель.
3. Державний лад Київської Русі
Важливо зазначити, що за своїм політичним устроєм Київська Русь являла собою ранньофеодальну державу у формі монархії (з елементами демократизму). На чолі держави стояв великий князь київський. До органів влади належали також боярська рада, народне віче.
Компетенція і влада великого князя були необмежені. В його руках перебувала законодавча, виконавча, адміністративно-судова та військова влада. Князю належала ініціатива походів та їхня організація. Він очолював адміністрацію і суд, мав право приймати нові закони, змінювати старі. Князь збирав податки з населення, судові збори та кримінальні штрафи. Він проводив зовнішню політику, був обовязковим опікуном церкви.
При великому князі сформувалась рада найближчих князів і бояр боярська (князівська) рада. До її складу входили представники старшої дружини, пізніше знатні бояри, представники духовної знаті, іноді представники верхівки міст (старці гродські). На раді обговорювалися переважно питання війни і миру, порядок зайняття столів, законодавства.
До старшої дружини входили бояри та інші великі феодали, що мали свої власні дружини, з якими і несли службу великому князеві. Основну частину князівських військ становила молодша дружина (отроки, діти боярські, пасинки).
Віче (народні збори) орган влади, який зберігся з часів родоплемінних сходів. Це були збори старших за віком городян, рішення яких були обовязковими. Важливішими функціями віче були: комплекту