Основи юридичної психології
Контрольная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие контрольные работы по предмету Юриспруденция, право, государство
План
юридичний злочинний угрупування психолог
1.Розкрити основні етапи розвитку юридичної психології як науки
2.Класифікація злочинних типів
3.Взаємозвязок правосвідомості особистості та правової системи суспільства
4.Соціально-психологічні відмінності злочинної групи, злочинного угрупування і злочинної організації
- Компетенція експерта психолога
Література
1. Розкрити основні етапи розвитку юридичної психології як науки
Незважаючи на те, що юридична психологія - одна з порівняно молодих галузей психології, застосування психологічного знання з метою забезпечення правосуддя й інших напрямків правоохоронної діяльності бере початок у далекій давнині. Випробування учасників процесу, що носили часом містичний характер, але значною мірою синтезувавши емпіричний досвід багатьох поколінь, мали місце вже в античному й середньовічному карному процесі. Вони базувалися на застосуванні знань психології людини, її різних проявів у момент випробувань.
І в античному, і в середньовічному процесі основним доказом було особисте визнання підозрюваного. Це визнання, як основний доказ, добувалося будь-якими шляхами, у тому числі використанням катувань, катувань. Поряд з фізичними застосовувалися й моральні катування, в основі яких лежали узагальнені емпіричні дані, побутова психологія.
На зміну феодальному середньовічному пошуковому процесу приходить буржуазний змагальний процес із властивої йому гласністю й усністю. Важливого значення набувають показання свідків і дані про особистості підсудного, що потерпів позивача й відповідача. Безумовно, і тут для правильної оцінки показань зацікавлених осіб зявляється потреба залучення й використання психологічного знання.
У XVIIIXIX ст. зароджується кримінальна, потім судова, а пізніше юридична психологія. Вперше факти стосовно психології злочинної поведінки, психології особистості злочинця і психології показань свідків широко вивчалися в Німеччині. Основоположник криміналістики австрієць Г. Гросс (18471915) створює фундаментальну працю "Кримінальна психологія" (він же творець першого в світі музею криміналістики в Граці). У Росії про необхідність ураховувати психологію злочинців висловлювався И.Т. Ціпків, що пропонував в "Книзі про вбогість і багатство" різні способи допиту обвинувачуваних і свідків. Він пояснював, як деталізувати показання лжесвідків, щоб одержати великий матеріал для їхнього викриття, рекомендував класифікувати злочинців щоб уникнути шкідливого впливу гірших на менш зіпсовані.
Поширення ідеї виправлення й перевиховання злочинця привело до обігу права й психології для наукового обґрунтування цих проблем, над якими на початку XIX століття в Росії працювали П.Д. Лодій, В.К. Єлпатьевский, Г.С. Гордіенко, Х.Р. Штельцер й інші вчені.
Наприкінці ХІХ ст. розширюються уявлення про психологічну сутність злочинної поведінки, а в ХХ ст. зявилися фундаментальні дослідження з цієї проблеми: Р. Луваж "Психологія і злочин" (Гамбург, 1956 р.), Г. Тох "Правова і кримінальна психологія" (Нью-Йорк, 1961 р.), О. Абрахамсон "Кримінальна психологія" (Нью-Йорк, 1961 р.) та ін.
У Росії в третій чверті ХІХ ст. з юридичної психології зявилися праці І. Баршева "Погляд на науку кримінального законознавства", К. Яновича-Яневського "Думки про кримінальну юстицію з точки зору психології і фізіології", А. Фрезе "Нариси судової психології", Л. Владимирова "Психічні особливості злочинців по новітніх дослідженнях", в яких висловлювалися ідеї чисто прагматичного використання психологічних знань у конкретній діяльності судових і слідчих органів.
Кінець ХІХ початок ХХ ст. повязані з інтенсивним розвитком психології, психіатрії, інших галузей права (насамперед кримінального). Деякі вчені, які представляли ці науки в той період, займали прогресивні позиції (І. Сєченов, В. Бехтерев, С. Познишев, С. Корсаков, В. Сербський, А. Коні та ін.).
Зявилися перші спроби обґрунтування окремих кримінально-правових позицій психологічними знаннями. У підручнику Б. Спасовича "Кримінальне право" (1863 р.) вже використовуються психологічні дані про злочини. У Казані публікується перша монографія з судової психології праця А. Фрезе "Нариси судової психології" (1874 р.).
Розвиток психології, психіатрії та права привів до необхідності оформлення юридичної психології як самостійної наукової дисципліни. П. Ковалевський 1899 р. порушив питання про поділ психопатології та правової психології, а також введення цих наук у курс юридичної освіти.
На початку XX сторіччя в теорії й на практиці все більшого значення набували експериментальні дослідження в юридичній психології. Значна кількість робіт цього періоду присвячено актуальній проблемі психології показань свідків. Це роботи И.Н. Холчева, Г.Р. Португалова, Е.М. Кумешера й ін. У цей же період часу значніше кількість робіт бути присвячено дослідженню психології особистості злочинця. Це роботи Л.Е. Владимирова, Г.С. Фельдштейна, М.Н. Гернета й інших.
У 1902 р. експерименти щодо визначення достовірності показань свідків проводив німецький психолог В. Штерн. Його завданням був не пошук науково обґрунтованих прийомів отримання показань свідків, як у А. Біне, а встановлення ступеня достовірності свідчень. Спираючись на свої дані, В. Штерн стверджував, що показання свідків принципово недостовірні, хибні, оскільки "забування є правилом, а спогад винятком". Згодом В. Штерн створив п