Основи цивільного права
Контрольная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие контрольные работы по предмету Юриспруденция, право, государство
?на (розумова), що відповідає законам логіки. Тому доказуванням є діяльністю, яка врегульована цивільним процесуальним законодавством і спрямована на зясування дійсних обставин справи, прав і обовязків сторін, встановлення певних обставин шляхом зазначення про докази, їх збором, подання, дослідження та оцінки.
Сторони, подаючи докази, реалізовують своє право по доказуванню і одночасно виконують обовязок по доказуванню, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обовязок по доказуванню покладається також на третіх осіб, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК). Тобто, процесуальним законом визнається право участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК) та розподіл обовязків по доказуванню (ст. 60 ЦПК). Це закріплення положення, за яким субєкт доказування шляхом реалізації своїх прав по доказуванню доводить обставини своїх вимог чи заперечень. І якщо він не прийматиме участі у процесі доказування, то може настати негативний наслідок у вигляді відмови у задоволенні позову позивачу чи, навпаки, для відповідача задоволення заявлених до нього позовних вимог.
Суд безпосередньо не приймає участі у зборі доказового матеріалу. У випадку, коли щодо витребування доказів для сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є труднощі, суд за їх клопотанням зобовязаний витребувати такі докази (ст. 137 ЦПК).
Доказова діяльність здійснюється у певній послідовності. В теорії цивільного процесуального права не має спільності з приводу кількісного складу стадії (етапів) такої діяльності. Виділяють такі етапи:
формування предмету доказування, в тому числі посилання на фактичні обставини справи;
збір та подання доказів;
дослідження доказів;
оцінка доказів.
Предмет доказування визначений ст. 179 ЦПК і ним є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Коло обставин, на які сторони посилаються як на підстави своїх вимог і заперечень або на які вказують інші особи, можу бути різноманітним, а предмет доказування по конкретній справі досить визначений. На його склад вказує норма матеріального права, яку слід застосувати в даному конкретному випадку.
Отже, предметом доказування виступають:
обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги (підстава позову);
обставини, на яких відповідач обґрунтовує свої заперечення (підстави заперечення);
інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Правильне встановлення предмету доказування сприяє визначеності подальшому процесу доказуванню щодо виявлення, збору, дослідження та оцінки доказів, встановлення дійсних обставин справи та ухвалення законного та обґрунтованого рішення.
Не за усіма фактами предмета доказування здійснюється доказова процесуальна діяльність. Не потребують доказування:
загальновідомі факти;
преюдиційні факти;
факти, що презюмуються;
визнані факти.
Загальновідомі факти - це факти, які відомі широкому колу осіб, у тому числі і суду. Загальна відомість фактів залежить від часу виникнення і поширеності на певну територію. Сторона, яка має використати загальновідомий факт, повинна про це зазначити. Загальновідомість того чи іншого факту може мати різні межі. Він може бути відомий у межах країни, окремої області, населеного пункту. Це обєктивні межі загальновідомості певного юридичного факту. Але окрім обєктивних меж загальновідомість певного юридичного факту має і субєктивні межі: даний факт повинен бути відомий не тільки певним особам, але й усьому складові суду, який розглядає справу. Визнання факту загальновідомим і як такого, що не підлягає доказуванню, вирішується судом, який розглядає справу, про що ним виноситься ухвала, яка оскарженню не підлягає (п. 2 ст. 61 ЦПК).
Преюдиційність фактів ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його межами, за якими сторони й інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судом у рішенні факти та правовідносини. Обставини, що встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (п. 3 ст. 61 ЦПК). Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення мають преюдиціне значення тільки щодо двох питань: чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. (п. 4 ст. 61 ЦПК). Наявні в кримінальній справі чи справі про адміністративні правопорушення інші матеріали про факти, які складають предмет доказування у цивільній справі, підлягають дослідженню при розглядові судом спору про право цивільне, вони включаються в сферу доказової процесуальної діяльності у справі.
Не потребують доказування при розгляді справи і факти, які згідно з законом припускаються встановленими, тобто законні презумпції (презюмовані факти). Правовими презумпціями є правові норми, які встановлюють загальне правило поведінки, від якого у певних умовах може бути здійснений відступ. Суть презюмованого факту полягає у то