Османська імперія в епоху нового часу
Информация - История
Другие материалы по предмету История
°баром була закрита, позиції прихильників конституції, на чолі яких став видний сановник імперії Мидхат-паша, до середини 70-х років помітно посилилися. Масові виступи в травні 1876 р. послужили сигналом для початку рішучих дій: султан Абдул-Азіз був позбавлений влади, а новий султан Абдул-Хамід II погодився на конституцію, яка була офіційно прийнята в грудні 1876 р.
Конституція проголошувала основні права і свободи громадян імперії, створила двопалатний парламент і дещо обмежила прерогативи султана. Але вибраний парламент виявився слухняним волі монарха, а великий візир Мидхат-паша був в лютому 1877 р. висланий з країни. Султан, не дивлячись на всі конституційні обмеження його влади, явно ставав господарем положення. І для цього були вагомі причини. Річ у тому, що зміни і перетворення 4060-х років, тобто всі танзіматські реформи і тісно повязані з ними зміни в економіці країни, були результатом проникнення в імперію іноземного капіталу, принесли деякі вигоди лише міським верствам населення, які і підтримували нові реформи, включаючи конституцію. Варто нагадати, що це було у той час значною мірою нетурецьке і навіть немусульманське населення країни. Що ж торкається власне турків, то вони не тільки не мали вигод від нововведень і не могли скористатися їх плодами, але навпроти, відчували себе ущемленими в своєму звичному привілейованому положенні і навіть несли деякі економічні втрати, зокрема у звязку із земельною реформою.
Розпалювана мусульманським духівництвом незадоволеність з часом ставала все більш відчутною, чим і скористався новий султан, що знайшов в цій незадоволеності могутню опору для протидії конституціоналізму. Поразка в російсько-турецькій війні 18771878 рр. лише підлила масла у вогонь: її легко можна було пояснити результатом нововведень, що ослабляли владу правителя.
- Османська держава в період зулюму та молодотурецької революції
В лютому 1878 р. Абдул-Хамід вчинив державний переворот: парламент був розпущений, а імперія на довгі роки була перетворена на вельми похмуру деспотію (в Туреччині роки правління Абдул-Хаміда стали іменувати терміном зулюм деспотія, тиранія).
Режим зулюму обернувся для імперії вибухом реакції, фактичною відміною всіх завойованих раніше прав і гарантій особи, розгулом беззаконня і свавілля, хабарництва і казнокрадства, доносів і арештів. Преса була або закрита, або поставлена під строгий нагляд цензури. Напіврегулярна кавалерія хамідіе, що виконувала жандармські функції, наводила страх на населення, особливо в нетурецьких районах імперії, де свавілля і насильство деколи оберталися страшними погромами з десятками тисяч беззахисних жертв, як то відбулося в турецькій Вірменії восени 1894 р. Беззахисною перед лицем реакції виявилася і слабка ще система світської освіти: шкільні підручники строго переглядалися, спеціальні середні учбові заклади і Стамбульський університет являли собою жалюгідне видовище і часом закривалися зовсім. На всіх тих, що отримали європейську освіту дивилися криво, як на неблагонадійних.
Вінцем всієї системи зулюму стало її ідеологічне обрамлення доктрина панісламізму, що ставила султана-халіфа главою всіх мусульман. В уявленні ідеологів панісламізм являв собою рух, що ставив свою за мету якось пристосувати світ ісламу до існування в нових умовах і протиставити мусульманську єдність натиску європейського колоніалізму. Що ж до Абдул-Хаміда, то він сприймав значення доктрини інакше, бачивши в панісламізмі лише добрий засіб зміцнення власної влади в імперії і підтримку цієї влади за межами країни. Недивно, що на практиці (султан і його політика) панісламізм скоро перетворився на суто реакційну ідеологію, сила і вплив якої в світі і імперії зменшувалися у міру упадку влади султана.
Не можна сказати, щоб Абдул-Хамід був занадто завзятим мусульманином-панісламістом. Зокрема, він добре усвідомлював залежність імперії від держав, що сильно стримувало його в глобальних устремліннях. Залежність ця все росла, особливо фінансова. Ще в 1875 р. вперше був поставлено питання про неможливість виплачувати зовнішні борги, а в 1879 р. імперія офіційно оголосила себе банкротом. Результатом було створення Управління оттоманського боргу (1881), у відання якого, тобто в розпорядження держав, поступали доходи від державних монополій на тютюн, сіль, спирт і ряд податків. Спочатку в Управлінні і взагалі у сфері економічної і промислової експансії переважали англійці і французи, але з кінця століття, особливо після придбання залізничної концесії в Анатолії і початку будівництва дороги до Багдаду (1888), ведучі позиції в економіці Туреччини стали переходити до німців. Німецькі офіцери приступили до реорганізації турецької армії. Європеїзація Туреччини, не дивлячись на опір панісламістів, потроху робила свою справу. Хай конституційні права порушувалися, але вони існували в думках і прагненнях нового покоління, що виросло і сформувалося в боротьбі за ці реформи. Не можна забувати і про міське населення, що користувалося плодами економічного зростання і промислового розвитку країни і теж виступали за реформи, проти повернення до минулого. Нарешті, не дивлячись на утиски, в країні працювали світські учбові заклади, випускаючи все нові загони турецької інтелігенції, яка цілком очевидно що орієнтувалася на європейські знання, демократичні ?/p>