Османська імперія в епоху нового часу
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?ло іншого виходу, як прийняти його.
Гостра внутрішньополітична і економічна криза, військова поразка, тиск держав, що добивалися все нових поступок і пільг, все це ставило перед новим султаном і його радниками, самим відомим з яких був Решид-паша, нелегкі задачі, вирішити які можна було тільки за допомогою чергового туру реформ.
Були потрібні радикальні перетворення, і саме до них управителі імперії були вимушені вдатися. Черговий тур реформ (18391870) отримав найменування Танзімат (реформи, перетворення).
Опублікований в листопаді 1839 р. Гюльханейський хатт-і-шериф свідчив, що новий султан ставить свою за мету забезпечити всім підданим гарантії безпеки їх життя, честі і майна, відмінити систему відкупів і упорядкувати оподаткування, а також змінити порядок призову на військову службу. Для здійснення цієї програми на початку 40-х років був проведений ряд реформ у сфері адміністрації (створення меджлісів, тобто дорадчих органів з участю немусульман при управителях вілайєтів і санджаков), суду (складання кримінального і комерційного кодексів), освіти (створення системи світських шкіл), а також прийнятий ряд заходів для удосконалення земельних відносин і розвитку економіки.
Реформи викликали лютий опір в країні, особливо з боку духівництва, ревних прихильників ісламу. В трансформації традиційної системи відносин вони бачили ще один крок на шляху до європеїзації країни і відповідно до ослаблення свого впливу, що не могло не розцінюватися ними як крах основ. Одним з найуразливіших пунктів всієї програми Танзімату було питання про статус численних підданих імперії, що не належали до числа турок і взагалі мусульман: спроба зрівняти в правах немусульман з мусульманами зустріла найбільший опір в країні. В результаті не був так і змінений порядок призову на військову службу (армія як і раніше комплектувалася з мусульман). Більш того, проблема статусу християн викликала конфлікт з Росією, що претендувала на заступництво по відношенню до них і до святих місць в Палестині, що кінець кінцем стало приводом для Кримської війни 18531856 рр. За підсумками війни Туреччина опинилася в стані переможців, але ця перемога була для неї пірровою, бо виснажила казну і поклала початок драматично наростаючої зовнішньої заборгованості країни. Головним же результатом війни і повязаного з цим чергового натиску держав було продовження танзіматських реформ.
Реформи 5060-х років зробили ще один крок на шляху встановлення рівності всіх підданих імперії: був встановлений офіційний статус немусульманських общин-міллетів (грецької, вірменської, єврейської і ін.), оголошено про допуск їх представників до державної служби (питання про участь їх в армії залишилося невирішеним). Був прийнятий важливий закон про землю, відмінені цехові регламенти в містах, впорядкована система податкових відкупів. Судова влада була відокремлена від адміністративної, а шаріатські суди дещо потіснені. Було створено міністерство освіти, що відало світськими учбовими закладами. І нарешті, реформи надали немало прав і пільг іноземному капіталу, перш за все право на володіння нерухомістю. Здійснення всіх цих реформ було повязано з діяльністю найвидніших реформаторів другої половини XIX в. Алі-паши і Фуад-паши, радників Абдул-Меджіда і його наступника Абдул-Азіза I (1861 1876), що керували урядом імперії. Керуючись доктриною османізму (всі піддані імперії османи), вони прагнули зберегти домінуюче положення турків в країні при формальній рівності всіх населяючих імперію народів. Розуміючи необхідність подальшої європеїзації країни, вони робили відповідні поступки іноземному капіталу, хоча і виразно усвідомлювали, наскільки непопулярна ця політика і які могутні сили в імперії протистоять їй.
Що стосується поступок, то вони зводилися до тарифних пільг (8%єдиний митний податок для іноземних товарів), до підтвердження режиму капітуляцій, до створення ведучого у фінансових справах імперії англо-французского Оттоманського банку (1856), що незабаром набув статус державного банку, а також до обширних капіталовкладень в промислове, залізничне будівництво, видобуток і обробку сільськогосподарської і іншої сировини. Слід помітити, що одночасно ріс зовнішній борг країни, бо дефіцит державного бюджету з часів Кримської війни погашався за рахунок позик. Заборгованість до 1876 р. досягла величезної суми в 6 млрд. франків. Платнею за це було все більш широке надання іноземному капіталу можливостей для проникнення в економіку імперії. Результатом цього була поступова зміна господарства країни, що втягувалася в світовий ринок. Змінювався вигляд економіки як у сфері традиційного ремесла і торгівлі, так і в області сільського господарства. Все більш помітні позиції в господарстві займала промисловість, що народжувалася, для її потреб створювалася розвинута інфраструктура.
Всі ці загалом позитивні для країни зміни, включаючи і те, що наслідком їх було економічне вторгнення в країну іноземного капіталу, супроводилися зростанням національної самосвідомості, особливо в середовищі освічених інтелектуалів. В 1865 р. виникло таємне товариство нових османів, що ставило свою за мету створити в країні режим конституційної монархії. На початку 70-х років в Стамбулі почала видаватися газета Ібрет (Повчання), що відображала їх ідеї. І хоча газета нез?/p>