История

3361. Екатерина Вторая Великая, история России
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

В 1765 году получило свое продолжение Государственное межевание начатое еще в 1754 году Елизаветой Петровной. Для упорядочения помещичьего землевладения было необходимо точно определить границы земельных владений отдельных лиц, крестьянских общин, городов, церквей и других собственников земли. Генеральное межевание было вызвано частыми земельными спорами. Проверка старинных владельческих прав вызывала у дворянства упорное сопротивление, поскольку в собственности помещиков к середине XVIII века находились многочисленные самовольно захваченные казенные земли. Генеральному межеванию предшествовали создание 05/03/1765 Комиссии о генеральном межевании и затем издание Манифеста 19/09/1765 с приложенными к нему “генеральными правилами”. По манифесту правительство подарило помещикам огромный фонд земель, насчитывающий около 70 млн. десятин (около 70 млн. га). Фактические владения помещиков на 1765 год манифест объявлял узаконенными при отсутствии спора по ним. (Число споров о генеральном межевании ничтожно около 10% всех “дач”). В 1766 году на основе “генеральных правил” были изданы инструкции для землемеров и межевых губернских канцелярий и провинциальных контор. В процессе генерального межевания земли приписывались не к владельцам, а к городам и селам. Инструкции подробно регламентировали условия отвода земель различным категориям населения и учреждениям. Составлялись планы отдельных земельных “дач” в масштабе 100 саженей в дюйме (1:8400), которые затем сводились в генеральные уездные планы в масштабе 1 верста в дюйме (1:42000). Специфика генерального межевания состояла в том, что в основу конфигурации того или иного владения были положены границы старинных писцовых “дач”. Из-за этого в рамках “дачи” нередко находились владения нескольких лиц либо совместные владения помещика и государственных крестьян. Генеральному межеванию сопутствовала распродажа по дешевым ценам незанятых казенных земель. Особенно большой размах это приняло в южных черноземных и степных районах в ущерб кочевому и полукочевому населению. Типичный феодальный характер генерального межевания проявился в отношении к городским земельным владениям и захватам. За каждую застроенную сажень выгонной земли, закрепленной последними писцовыми описаниями, город платил штрафы. Генеральное межевание сопровождалось грандиозным хищением земель однодворцев, государственных крестьян, ясачных народов и др. Генеральное межевание было всеимперским и обязательным для землевладельцев. Оно сопровождалось изучением хозяйственного состояния страны. Все планы содержали “экономические примечания” (о числе душ, об оброке и барщине, о качестве земель и лесов, о промыслах и промышленных предприятиях, о памятных местах и пр.). Уникальная коллекция планов и карт генерального межевания включает около 200 тысяч единиц хранения. К специальным планам прилагались полевая записка землемера, полевой журнал и межевая книга. Итоги генерального межевания до Октябрьской революции оставались основой гражданско-правовых отношений в сфере земельного права в России.
3362. Екатерина Медичи
Доклад пополнение в коллекции 12.01.2009

Во время религиозных войн во Франции Екатерина, сама католичка, колебалась между политикой компромисса и примирения, с одной стороны, и жесткими решениями с другой, не гнушаясь убийствами и избиениями. Что ее заботило более всего, так это сохранение свого влияния будь то в пику чрезмерному засилью католической партии, представленной Франсуа Лотарингским, герцогом Гизом, и Карлом, кардиналом Лотарингским, или же партии протестантской Генриха Наваррского (мужа Маргариты, или Марго, дочери Екатерины) и Гаспара де Колиньи, адмирала и несгибаемого вождя гугенотов, к которому постоянно прислушивался Карл IХ.
3363. Екатерина Романовна Дашкова
Реферат пополнение в коллекции 09.12.2008

На 16-м году неожиданно для всех она выходит замуж за гвардейца князя Михаила Дашкова. Этот в некотором роде скоропалительный шаг подтверждает черты ее характера независимость, смелость, способность до конца отдаваться своему чувству. Секретарь французского посланника в Петербурге историк Клод Рюльер (1735-1791) в книге о дворцовом перевороте 1762 г., вышедший в 1797 г., по поводу замужества Дашковой писал, что князь Дашков, один из самых красивых придворных кавалеров, однажды без каких-либо особых намерений слишком свободно начал говорить любезности девице Воронцовой. Последняя позвала своего дядю-канцлера и сказала ему, что князь просит ее руки и что она согласна стать его женой. Когда канцлер обратился к молодому Дашкову, тот не решился признаться первому сановнику империи, что их разговор не заключал в себе такого определенного смысла, и теперь уже подтвердил свою просьбу. Может быть, рассказ Рюльера всего лишь исторический анекдот, но и он говорит о тех особенностях, которые были свойственны совсем еще молодой Дашковой.
3364. Екатеринбург: памятные даты (1723-1917)
Статья пополнение в коллекции 12.01.2009

Закрыт Екатеринбургский казенный горный завод, здания и оборудование переданы монетному двору и Нижнеисетскому горному заводу, построенному в 1797 - 1803 гг.
3365. Екатеринбург: памятные даты (1917-1998)
Вопросы пополнение в коллекции 12.01.2009

Создан симфонический оркестр.1937 Открыты Уральский геологический музей, Дворец пионеров и школьников.1938 Завершено строительство 10-этажного здания гостиницы "Исеть".1940 5 февраля. Организован Свердловский сельскохозяйственный институт.1941 Сентябрь. Начало деятельности Комиссии Академии наук по мобилизации экономических ресурсов края на нужды обороны.1942 23 февраля. Вступил в строй Уралхиммашзавод.1943 17 октября. Пущена первая в городе линия троллейбуса.
3366. Економ. політика доби національно-визвольної р. (1917-1920рр..)
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

У ряді галузей промисловості України, посилився процес роздроблення виробництва навіть у такій галузі, як камяновугільна, в 1919р. з 61 підприємства залишилося лише 23. Зросла частка середніх і невеликих підприємств. У 1918р. було видобуто 34,8% вугілля порівняно з 1913р., а в 1919р. - лише 20,5%. Загострювався паливний голод. Залізо-рудна і марганцева промисловість у 1919р. повністю припинила свою діяльність. Не працював жоден рудник. Різко скоротила виробництво машинобудівна промисловість України. Так, випуск паровозів у 1918р. проти 1917р. зменшився в 2,5 раза, а в 1919р. - в 15 разів. Істотно зменшилося виробництво цукру. Якщо у 1918р. було вироблено тільки 50% випуску 1913р., то в 1919р.-20%. В такому становищі перебували й інші галузі харчової промисловості. Все це негативно відбивалося на матеріальному становищі населення, особливо міського. 4 січня 1919р. згідно з законом Директорії українські гроші було визнано єдиним законним засобом виплат на території України. І хоч українська влада швидко втратила більшу частину території, українські гроші мали більшу купівельну вартість ніж «керенки», більшовицькі рублі чи «денікінки».
3367. Економічне піднесення в Межиріччі у ІІІ-ІІ тис. до н.е.
Контрольная работа пополнение в коллекции 15.11.2010

В основу виникнення монополій покладено об'єктивний процес розвитку продуктивних сил наприкінці XIX - на початку XX ст. Становлення розвинутої підприємницької економічної системи вимагало адекватної виробничої бази у вигляді великого машинного виробництва. З розвитком техніки, в свою чергу, прискорювався процес витіснення дрібних підприємств: нова техніка могла бути використана лише на великих підприємствах. Технічні переваги давали змогу краще організувати виробничий процес, що разом з економією на загальних витратах, високою продуктивністю праці, розширенням можливостей у використаннікредиту сприяло розвитку великих підприємств і поступово збільшувало їхню роль у промисловому виробництві.З часом настав період, коли розвиток концентрації й централізації капіталу і виробництва на основі вільної конкуренції спричинив якісні перетворення у господарській системі. Основна частина суспільного виробництва виявилася зосередженою на небагатьох великих підприємствах, конкуренція між якими мала особливо руйнівний характер і загрожувала значними негативними наслідками. Щоб запобігти руйнівним силам конкуренції, мати змогу встановлювати високі ціни на товари й отримувати максимальний прибуток, великі підприємства стали групуватися, утворюючи монополістичні об'єднання. На зміну вільній конкуренції прийшла монополія. Вона заперечувала ринкову стихію і внесла елемент свідомого регулювання ринкових відносин. Аналіз виникнення і розвитку процесів монополізації був проведений у широковідомій праці В. І. Леніна "Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму". Для монополії характерні відсутність вільної, досконалої конкуренції на ринку, де вона панує, і загрози приватним цілям її з боку контрагентів, які внаслідок своєї чисельності не можуть протидіяти згуртовано й узгоджено. Автори відомого американського підручника з економічної теорії "Економіко" К. Макконнелл та С. Брю підкреслюють, що монополія - це ситуація, за якої число продавців стає настільки малим, що кожний продавець уже в змозі впливати на загальний обсяг пропозицій, а отже, і на ціну продукту, що продається. Звідси можна визначити, що практично за своєю економічною сутністю монополістична ситуація на ринку виникає тоді, коли у певній галузі домінують кілька корпорацій, оскільки вони мають змогу офіційного, а також неофіційного зговору для панування на ринку й отримання монопольного прибутку. На відміну від досконалої конкуренції монополія обмежує ринково-конкурентну стихію і спрямовує свою дію на впорядкування господарської системи, захищаючи і стабілізуючи її з метою забезпечення економічних переваг висококонцентрованим господарським одиницям. Вже перші розвинуті організаційні форми монополій - картелі, синдикати, трести - суттєво підірвали внутрішньогалузеву конкуренцію. Картелі й синдикати обмежили вільну конкуренцію у сфері обігу. Укладення угод про особливі умови реалізації товарів і розподіл ринків збуту зруйнувало повну незалежність і свободу ринкових зв'язків і забезпечило умови для економічної реалізації їхнього панування. З появою трестів монопольне регулювання охопило також процес виробництва. Часткова планомірність не тільки стала формою руху капіталу в рамках окремого підприємства, як це було властиво періоду вільної конкуренції, а й поширилася на виробничі та комерційні зв'язки між підприємствами, що входили до складу тресту. Монополістична планомірність стала набувати нових масштабів, звужуючи водночас діяльність ринково-конкурентних сил. Монополізувавши виробництво в окремих галузях промисловості, трести сприяли подальшій концентрації виробництва і капіталу. Це створило матеріальну основу для їхнього впливу на виробників інших галузей і допомогло проникнути в нові галузі. З'явилися реальні умови для обмеження міжгалузевої конкуренції й становлення багатогалузевих монополій.Еволюція одногалузевих монополій у багатогалузеві відбувалася, по-перше, комбінуванням, тобто об'єднанням підприємств технологічно пов'язаних між собою галузей промисловості, наприклад, вугільної, металургійної, автомобілебудівельної; по-друге, через диверсифікацію виробництва - проникнення монополій у галузі, що прямо не пов'язані з основною сферою їхньої діяльності. Наслідком диверсифікації стали концерни - великі багатогалузеві утворення, які поступово захоплюють головні позиції як на ринках, так і у сфері виробництва. Формальними видами ринкової монополії господарських субєктів є білатеральна, або двобічна, монополія, обмежена і власне, або чиста, монополія. Білатеральна монополія утворюється за наявності на ринку лише пари контрагентів: один продавець - один покупець. Їм не загрожує конкуренція з боку інших економічних суб'єктів: на своєму ринку вони повні господарі, проте їхня економічна влада обмежена, оскільки ринкові відносини між ними характеризуються взаємозалежністю. В обмеженій монополії на галузевому ринку присутні один продавець (монополіст) і кілька покупців. Тут економічна влада монополії сильніша, ніж при білатеральній монополії: хоч покупців і небагато, але вони конкурують один з одним за право вступити у ринкові відносини з монополістом. Найбільша економічна влада у власне монополії: монополісту-продавцю протистоять багато покупців, відносини між якими будуються на конкурентній основі. Функція сукупного попиту виступає в цьому випадку як функція індивідуальної ринкової ціни монополіста. Для максимізації свого прибутку монополіст повинен досягти рівноваги між ціною і кількістю продукції, при якій утворилася б найбільша різниця між виручкою і валовими витратами. Тому його метою є відшукання рівноваги граничних витрат і граничної виручки. Монополіст створює дефіцит товарної пропозиції, який і обумовлює ціну, що значно перевищує граничні витрати. Створюється монопольний прибуток.Технічний прогрес у кінці ХІХ на початку ХХ ст. активно вплинув на процес утворення великих промислових підприємств, які впроваджували у виробництво нову техніку та технології. Впровадження нової техніки вимагало великих капіталів. Це штовхало підприємства до обєднання капіталів з метою організації виробництва з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу. В багатьох випадках власних фінансових коштів у промислових підприємств не вистачало, тому підприємства все частіше звертаються до банків з метою залучення їх коштів для розширення виробництва на новій технічній основі. За таких умов виникає можливість концентрації капіталу та утворення монополій для організації виробництва товарів на великих промислових підприємствах і одержання надвисоких прибутків завдяки встановленню монопольно високих цін на товари. Процеси утворення різних монополій наприкінці ХІХ ст. набувають масового характеру, а банки в утворенні монополій стали відігравати все більшу роль. Перша монополія виникла в 1872 р. у США. Це був нафтовий трест «Стандарт ойл», заснований Дж. Рокфеллером. Згодом на частку цього тресту вже припадало 90% переробки нафти. Створення перших монополій та встановлення ними монопольно високих цін на товари загострило конкурентну боротьбу між підприємствами та прискорило процес утворення монополій. Під загрозою банкрутства більш слабкі підприємства почали обєднуватися з сильнішими. Так виникли різні монополістичні обєднання: трести, картелі, синдикати, концерни. Отже, кінець ХІХ ст. характеризувався тим, що на зміну «вільній конкуренції» прийшли монополії, які встановили свій контроль над виробництвом у країнах Західної Європи та США і посіли чільне місце в їх економіці. Технологічні зрушення, які мали місце наприкінці ХІХ на початку ХХ ст., фактично призвели до «другої промислової революції», прискорили процес індустріалізації після промислового перевороту. Індустріалізація в країнах набуває широкого масштабу, промисловість остаточно бере першість над сільським господарством, причому в самій промисловості найбільш швидкими темпами розвиваються галузі важкої промисловості: металургійна, машинобудівна, хімічна, нафтодобувна та нафтопереробна. Процес індустріалізації ще більш прискорився з утворенням монополій, які активно впливали на промислове виробництво, на розширення внутрішнього та світового ринків. Утворення наприкінці ХІХ ст. великої кількості монополій сприяло остаточному формуванню світового ринку, на якому завдяки зовнішній торгівлі відбувався обмін товарами між національними ринками різних країн. На розвиток світового ринку і втягування в його сферу впливу провідних індустріальних країн активно впливало будівництво сучасних залізниць, шосейних доріг, каналів, портів, освоєння корисних копалин у колоніях, що сприяло розвитку зовнішньої торгівлі як світової. Поряд з розвитком зовнішньої торгівлі розвивається світовий кредитний та валютний ринки. Все більша частка країн світу підпадає під вплив різних фінансових операцій. Світовий ринок також активно впливає на промисловий розвиток країн Західної Європи та США. Він був місцем збуту їх товарів та одержанням сировини, сприяв міжнародному поділу праці та розвитку міжнародних економічних звязків. Важливий вплив на формування світового ринку мав міжнародний поділ праці та спеціалізація країн у виробництві окремих видів товарів. На кінець ХІХ ст. спеціалізація країн уже чітко визначалася. Так, Англія займала провідне місце в експорті різних машин і механізмів; Німеччина сільськогосподарських машин, паровозів, верстатів, спирту, цукру, виробів електротехніки, хімічної промисловості; Франція дорогих шовкових тканин, парфумів, одежі, взуття, текстильних машин; США виробів чорної металургії, машин, тканин, сільськогосподарських продуктів, особливо пшениці. Одним з найголовніших підсумків технологічних зрушень кінця ХІХ початку ХХ ст. було прискорене зростання економіки в провідних індустріальних країнах, а особливо відносно молодих держав США та Німеччині і, навпаки, зниження темпів економічного розвитку Англії та Франції. Уже під кінець 80-х років ХІХ ст. США за обсягом промислового виробництва посіли перше місце в світі, випередивши Англію. Водночас швидко розвивалася економіка Німеччини, що дало їй можливість випередити за обсягами виробництва промислової продукції спочатку Францію, а потім і Англію та зайняти друге місце після США. Європейські держави Англія і Франція втрачають свою економічну першість, і центр світової економіки переміщається з Європи в Північну Америку, в США. Таким чином, основні тенденції розвитку провідних країн світу в останній третині ХІХ на початку ХХ ст. полягали в тому, що під впливом кардинальних технічних та технологічних зрушень відбулися суттєві зміни в промисловому виробництві, що вплинуло на обсяги виробництва та галузеву структуру промисловості, привело до укрупнення підприємств завдяки концентрації виробництва та капіталу. Все це створило сприятливі умови для виникнення монополій, які почали відігравати провідну роль в економіці країн. Утворення монополій позитивно вплинуло на подальшу індустріалізацію, формування та розвиток світового ринку. Процес монополізації та одержання монополіями надвисоких прибутків створювали сприятливі умови для накопичення та вивозу капіталу. Монополізація розпочалася з виникненням залізничної імперії Вандербільта. Першою формою монополістичних об'єднань були пули (або картелі), які встановлювали ціни, розподіляли замовлення та прибутки. У 1866 p. виник соляний пул у штаті Мічиган, у 1870 p. Чиказький пул, який контролював залізничні перевезення. Панівною формою монополій спочатку в легкій, потім у важкій промисловості стали трести. Першим з них був нафтовий трест Рокфеллера "Стандарт ойл Компані", утворений у 1870 p. У 90-х роках провідна роль у монополізації промисловості, транспорту, банків перейшла до холдинг-компаній та концернів. У 1901 p. в США налічувалося 440 трестів з загальним капіталом 20,3 млрд. дол.Одночасно відбувалася монополізація банків. У 1890 p. у Нью-Йорку було 64 банки, що володіли капіталом 302 млн. дол., у 1900 p. 58, капітал яких збільшився до 548 млн. дол. Інтенсивно, внаслідок злиття банківського та промислового капіталів, формувався фінансовий капітал. Найбільшими американськими монополіями були групи Рокфеллера (контролювали 95% американського видобутку нафти і 90% її експорту, промислові підприємства, банки, залізниці), Моргана ("Юнайтед Стейтс Стіл", що монополізував виробництво 2/3 сталі, трести в сільськогосподарському машинобудуванні, торговому пароплавстві, електротехнічна корпорація "Дженерал електрик", підприємства зв'язку, міського транспорту, страхові компанії), Пенсільванська група, група Вандербільта, групи Гульда, Гаррімана, три автомобільні корпорації: "Форд", "Дженерал моторс", "Крайслер" та ін. Фінансові групи Рокфеллера та Моргана контролювали 112 банків. Уряд намагався обмежити економічне панування монополій. У 1890 p. було прийнято закон Шермана про заборону монопольної змови, який регулював торгівлю за межами окремого штату. В 1914 p. закон Клейтона заборонив встановлювати різні ціни на товари для окремих категорій покупців, скуповувати акції для послаблення конкурента, обмінюватися директорськими посадами. Однак антитрестівське законодавство фактично не застосовувалося. У Німеччині активний розвиток акціонерної власності (грюндерства) почався з будівництва залізниць у 70-х роках XIX ст. У 1870 p. існувало 418 акціонерних товариств, за період 18711872 pp. з'явилося 978 нових з акціонерним капіталом 2,8 млрд. марок. Процес монополізації охопив усі галузі промисловості. На відміну від США, монополії об'єднували більшу кількість підприємств (кілька сотень), існували у формі картелів і синдикатів. У 1879 p. їх кількість становила 14, в 1900 p. 300, перед першою світовою війною кількість їх зросла в 2 рази. У кінці 90-х років XIX ст. на початку XX ст. з'явилися перші трести: електротехнічні корпорації АЕГ і товариство "Сіменс". Інтенсивно формувався фінансовий капітал. У 1913 p. існувало 1850 банків; 9 берлінських банків контролювали 85 % банківського капіталу (11,3 млрд. марок). До таких банків належали Німецький (капітал 3 млрд. марок і контроль за 87 банками). Дрезденський, Дармштадтський банки, Облікове товариство (власний капітал 300 млн. марок), їхній прибуток в 18951900 pp. становив 38,667,7% щорічно. Німецькі банки вкладали капітали в основному в промисловість. Так, 6 берлінських банків контролювали 751 підприємство. У Великобританії ще на початку 60-х років XIX ст. було 639 акціонерних корпорацій. Проте перші монополії виникли лише в кінці 8090-х pp. XIX ст. У 1888 p. виник Соляний союз, що контролював 90% продукції. В 1894 1896 pp. у Шотландії утворилося монопольне об'єднання з виготовлення труб. Поступово монополії з'явилися в хімічній, трубопрокатній, воєнній промисловості, суднобудуванні, на транспорті. В 1913 p. у Великобританії їх налічувалося 93. Отже, формування монополій розпочалося пізніше, ніж в США та Німеччині, здійснювалося повільніше. В основному вони об'єднували ЗО50 фірм. Контроль над галузями був практично відсутній. Найменше монополій було в легкій і добувній промисловості. За темпами монополізації банківський банках за 18801908 pp. зросли в 2,8 раза, їм належало 25% всіх цінних паперів світу. В 1913 p. 12 банків на чолі з Англійським зосередили 70% всього світового капіталу. Для економіки Франції характерним було збереження великої кількості невеликих підприємств, повільний процес концентрації виробництва. На початку XX ст. лише 30% підприємств мали понад 50 робітників. Швидке зростання кількості акціонерних товариств почалося в перші роки XX ст., коли щорічно виникало 600700, а в 1907 p. 1000 нових компаній. Монополізація у формі картелів і синдикатів почалася в 70-х роках XIX ст. Так, в 1876 p. утворився металургійний синдикат (13 заводів), у 1883 p. цукровий картель. На початку XX ст. велика кількість картелів виникла в хімічній, текстильній, вугільній, металургійній промисловості, на торговому флоті, у машинобудуванні. За темпами монополізації банківський капітал випереджав промисловий. У 80-х роках XIX ст. кількість приватних банків зменшилася до 172, а кількість акціонерних досягла 91. Депозити в банках за 18801908 pp. зросли в 2,8 раза, їм належало 25% всіх цінних паперів світу. В 1913 p. 12 банків на чолі з Англійським зосередили 70% всього світового капіталу. Для економіки Франції характерним було збереження великої кількості невеликих підприємств, повільний процес концентрації виробництва. На початку XX ст. лише 30% підприємств мали понад 50 робітників. Швидке зростання кількості акціонерних товариств почалося в перші роки XX ст., коли щорічно виникало 600700, а в 1907 p. 1000 нових компаній. Монополізація у формі картелів і синдикатів почалася в 70-х роках XIX ст. Так, в 1876 p. утворився металургійний синдикат (13 заводів), у 1883 p. цукровий картель. На початку XX ст. велика кількість картелів виникла в хімічній, текстильній, вугільній, металургійній промисловості, на торговому флоті, у машинобудуванні. Винятково високими були темпи концентрації банківського капіталу. За 18701909 pp. три банки "Ліонський кредит", "Національна облікова контора", "Генеральне товариство" збільшили обсяг капіталів в 4,4 раза, вкладів у 10,2, кількість відділень у 19,2 раза. Загальна сума банківського капіталу досягла в 1914 p. 11 млрд. фр. Головним центром фінансового капіталу був Французький банк. І Однак діяльність банків була спрямована не на інвестиції у промисловість, а на позиково-лихварську діяльність. Капіталовкладення всередині країни щорічно зростали на Й 1 %, експорт капіталу на 3 %. Перед війною обсяг експортованого капіталу був в 1,6 раза більший, ніж капіталовкладення в національну промисловість і торгівлю. Акціонування та монополізація економіки в Японії розпочалися в 80-х роках XIX ст. Лише за 19051906 pp. виникло 180 акціонерних компаній. У 19131914 pp.25% усіх робітників працювали на підприємствах з кількістю працюючих понад 500 чол. У 1913 p. капітал акціонерних корпорацій досяг 2 млрд. дол. З них 38% належало 0,4% корпорацій, кожна з яких мала понад 5 млн. єн. Першими монополіями були старі банківсько-торгові компанії Міцуї контролювали добувну і текстильну промисловість), Міцубісі (панували у судноплавстві, транспортному машинобудуванні). У 1880 p. була створена Японська паперова, у 1882 p. Японська пароплавна компанії. Процес монополізації прискорили фінансова криза 18871898 pp. та світова криза перевиробництва 19001903 pp. Основними формами монополій були картелі, синдикати, концерни. Швидко зростав банківський капітал. Перший Національний банк Японії був утворений у 1873 p. компаніями Міцуї та Оно. В 1879 p. кількість банків досягла 153. У 1912 p. банківський капітал становив 570 млн. єн.. Розорення невеликих і середніх підприємців сприяло концентрації та централізації виробництва, капіталу. Монополістичні об'єднання в Україні, особливо великі, були тісно пов'язані з іноземним капіталом. Понад 25 % усіх іноземних капіталів, вкладених у промисловість Російської імперії на початку XX ст., припадало на Україну. Так, у вугільній промисловості іноземцям належало 63 % основного капіталу, в металургії 90 %. Іноземний капітал приваблювали в Україну високі прибутки, які майже повністю йшли за кордон. Величезна роль у розвитку української промисловості належала акціонуванню. Поява значної кількості акціонерних товариств у найважливіших галузях промисловості України свідчила про те, що розпочався новий етап становлення великої індустрії. Нагромадження капіталу невеликою кількістю акціонерних компаній у провідних галузях української промисловості стало важливою умовою для створення тут монополій. Переломним моментом процесу зростаючої концентрації виробництва була економічна криза 19001903 pp. Вона безпосередньо призвела до краху сотень невеликих і слабких підприємств та створення ряду великих монополістичних об'єднань. За концентрацією виробництва в основних галузях промисловості Україна займала перше місце в Російській імперії. Так, у 1901 p. на 12 великих металургійних заводах (з 16 діючих) було зосереджено 96 % усіх робітників металургії Півдня України. На кожному з них працювало понад 1 тис. робітників, які виплавляли 87 % чавуну в цьому регіоні. Високий рівень концентрації був характерний також для вугільної промисловості Донбасу. Тут частка 25 акціонерних товариств (з 26 діючих у цій галузі) у 1912 p. становила 95,4 % видобутку всіх акціонерних товариств і понад 70 % видобутку вугілля в Донбасі. Важливим фактором у монополізації промисловості України в цілому і вугільної зокрема була організація в 1904 p. синдикату "Продвугілля", який об'єднав майже весь видобуток і продаж кам'яного вугілля в Донбасі. Це був один з найбільших синдикатів Російської імперії. До нього входило 18 великих акціонерних вугільних товариств, підприємства яких зосереджували майже 75 % усього видобутку вугілля в Донбасі. Напередодні першої світової війни на підприємствах "Продвугілля" працювало 64 тис. робітників.У 1902 p. в Україні засновано найбільший у металургії синдикат "Продамет". Його мета торгівля виробами заводів цього об'єднання. У синдикат входило 12 підприємств (товариств), серед яких були Південно-російське Дніпровське металургійне товариство "Провідане" та ін. На початок 1908р. "Продамет" зосередив у своїх руках дві третини всього виробництва заліза і сталі Південної України. Синдикат продавав залізо різного ґатунку, балки, рейки, бандажі, осі в імперії Романових. У харчовій промисловості найбільшим був синдикат цукрозаводчиків, заснований у 1887 p., бюро якого знаходилося в Києві. Найвпливовіша роль у ньому належала цукровим магнатам Бобринським, Браницьким, Береденкам, Хряковим. Спочатку синдикат об'єднував 78 %, а в 18921893 pp. 91 % усіх цукрових заводів України. Основним його завданням було регулювання цін на цукор і забезпечення підприємцям високого монопольного прибутку на внутрішньому ринку. Всього в середині 90-х років в Україні діяло 153 цукрових заводи, які виробляли 23,9 млн. пудів цукру. Як і в перші роки існування цукрового синдикату, підприємці скорочували продаж цукру на внутрішньому ринку і збільшували його експорт. Вивозячи частину цукру за кордон, вони штучно підтримували високі ціни на нього в Російській імперії. Монополії охопили своєю діяльністю й інші галузі народного господарства. Напередодні першої світової війни в Україні вже не було жодної важливої галузі промисловості, в якій тією чи іншою мірою виробництво не було б монополізовано. Якщо в 1901 p. працювало лише 17 підприємств, на кожному з яких було зайнято понад 1 тис. робітників, то в 1913 p. їх налічувалося вже 42. У 1900 p. 5 великих металургійних заводів виплавляли 49 % усього чавуну в Україні, забезпечивши понад 25 % його загальноімперського виробництва. В 1913 p. на ці самі підприємства припадало вже 55 % виплавленого чавуну Півдня України і 37 % виробництва його у Росії в цілому. Усі монополістичні об'єднання, що діяли в Україні, з самого початку мали не регіональне, а загальноімперське значення. Індустріальний розвиток не був поступальним. Починаючи з 1825 p. його переривали кризи (1825,1836,1847,1857, 1866, 1873, 1883, 1893, 19011902 pp.), внаслідок чого він набув циклічного характеру. Розорення невеликих і середніх підприємців сприяло концентрації та централізації виробництва, капіталу
3368. Економічне становище в Україні в 50-60-х роках ХХ століття
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

Розвиток промисловості відбувався на основі підвищення рівня технічної оснащеності. З другої половини 50-х років було розпочато механізацію та автоматизацію виробничих процесів. У вугільній промисловості удосконалювався шахтний транспорт, механізувалася зарубка і вибивання вугілля (на 98 %), навалка його в лавах (на 75 %). У доменному та сталеплавильному виробництві будували печі з великим корисним об'ємом, використовували засоби автоматизації на контрольних операціях заходом плавлення, почали застосовувати киснево-конверторний спосіб виплавляння сталі, а також випуск сплавів для авіаракетної промисловості. На машинобудівних підприємствах застосовували автоматику та напівавтоматику електрозварювання, нові технологічні способи прискорення обробки металу. Рівень механізації на залізничному транспорті підвищився у 1960 р. до 60 %, річковому до 78, морському до 68,5 %. Лише в 1959 1965 рр. було створено близько 4 тис. нових типів машин, механізмів. апаратів і матеріалів. Підприємства освоїли випуск близько 1100 видів нової техніки і зняли з виробництва 800 типів застарілих конструкцій. Було встановлено понад 40 тис. автоматичних і напівавтоматичних апаратів, впроваджено 813 автоматичних і напівавтоматичних ліній. У 1965 р. у промисловості України налічувалося 14 автоматизованих підприємств і 4 комплексно-автоматизовані електростанції, 9343 механізовані й автоматизовані лінії, було комплексно механізовано й автоматизовано 2527 дільниць, 1790 цехів, 431 підприємство. Зросла продуктивність праці.
3369. Економічне та політичне становище Афганістану, Ірану, Туреччини на початку новітньої історії
Информация пополнение в коллекции 05.03.2011

Анкарський уряд не визнав Севрського договору і розпочав підготовку до боротьби з іноземними загарбниками. Проте, втрачаючи власні території, кемалісти вели агресивну політику в Закавказзі проти незалежних національних держав Вірменії та Грузії, захопили частину їх земель. Інтереси кемалістів у даному регіоні зіткнулися з більшовицькими. Восени 1920 р. Червона Армія силою зброї ліквідувала уряд дашнаків у Вірменії, уряд меншовиків у Грузії і встановила Радянську владу в Закавказзі. Після цього відновилися радянсько-турецькі переговори, почалось обговорення територіальних проблем. Більшовики пішли на поступки і задовольнили ряд претензій кемалістів. 16 березня 1921 р. в Москві було підписано договір «Про дружбу і братерство» між Туреччиною і РРФСР. Сторони заявляли, що вони поділяють принципи братерства націй і право народів на самовизначення, зазначали «існуючу між ними солідарність у боротьбі проти імперіалізму» і визнавали, що «будь-які труднощі, створені для одного з двох народів, погіршують становище іншого». Радянський уряд відмовлявся від режиму капітуляцій, нерівноправних договорів. Врегульовувалися територіальні питання, встановлювався кордон між РРФСР і Туреччиною. Було домовлено, що остаточний міжнародний статус проток повинен бути вироблений конференцією чорноморських держав. Одночасно укладались угоди про фінансову допомогу і поставки озброєння кема-лістському уряду. 13 жовтня 1921 р. в Карсі був підписаний договір про дружбу між закавказькими республіками і Туреччиною, 2 січня 1922 р. в Анкарі - договір між Україною і Туреччиною. Протягом 1921 р. - перших місяців 1922 р. більшовицький режим направив у дар анкарському уряду понад 33 тис. гвинтівок, 327 кулеметів, 54 гармати, боєприпаси, 2 військові кораблі і 10 млн. руб. золотом.
3370. Економічні реформи 50-х-60-х рр. в СРСР: плани та реальність
Курсовой проект пополнение в коллекции 27.09.2010

Істотне розширення площі орних земель збіглося із загальносвітовою практикою того часу. Однак освоєння цілини почалося без усякої попередньої підготовки, при повній відсутності інфраструктури доріг, зерносховищ, кваліфікованих кадрів, не говорячи вже про житло й ремонтну базу для техніки. На ударну «битву за хліб» відправляли всі вироблені в країні трактори й комбайни, мобілізували студентів на час літніх канікул, відправляли в сезонні відрядження механізаторів. Це вело до високої собівартості цілинного хліба, що була набагато вище, ніж у центрі Росії. Природні умови степів не приймалися в увагу: не враховувалися піщані бурі й суховії, не були розроблені способи обробки ґрунтів і адаптовані до цього типу клімату сорти зернових. У результаті врожайність на цілині була в середньому нижче загальносоюзної. Освоєння цілинних земель перетворилося в чергову кампанію, нібито здатну відразу вирішити всі проблеми із продовольством. Процвітали аврали й штурмівщина. Курс на освоєння цілинних і перелогових земель консервував екстенсивний тип розвитку сільського господарства. Величезні ресурси були зосереджені на втіленні цього проекту: за 19541961р. цілина поглинула 20% всіх вкладень СРСР у сільське господарство. Через це аграрний розвиток традиційних російських районів землеробства залишився без змін і застопорився. Освоєння цілини йшло форсованими темпами: якщо за два роки передбачалося розорати 13 млн. га, те в дійсності розорали 33 млн. га. На цілині тільки в перші два роки було створено 425 зернових радгоспів, аграрні гіганти створювалися й пізніше. Завдяки екстраординарному зосередженню коштів і людей, а також природним факторам нові землі в перші роки давали надвисокі врожаї, а із середини 1950-х років від половини до третини всього виробленого в СРСР хліба. Однак бажаної стабільності, всупереч зусиллям, домогтися не вдалося: у неврожайні роки на цілині не могли зібрати навіть посівний фонд, у результаті порушення екологічної рівноваги й ерозії ґрунтів в 19621963р. справжнім лихом стали курні бурі. Освоєння цілини вступило в стадію кризи, ефективність її оброблення впала на 65% [13, 37].
3371. Елизавета Петровна
Информация пополнение в коллекции 09.12.2008

Императрица Елизавета царствовала двадцать лет, с 25 ноября 1741 г. по 25 декабря 1761 г. Царствование ее было не без славы, даже не без пользы. Молодость ее прошла не назидательно. Ни строгих правил, ни приятных воспоминаний не могла царевна вынести из беспризорной второй семьи Петра, где первые слова, какие выучивался произносить ребенок, были тятя, мама, солдат, а мать спешила как можно скорее сбыть дочерей замуж, чтобы в случае смерти их отца не иметь в них соперниц по престолонаследию. Подрастая, Елизавета казалась барышней, получившей воспитание в девичьей. Всю жизнь она не хотела знать, когда нужно вставать, одеваться, обедать, ложиться спать. Большое развлечение доставляли ей свадьбы прислуги: она сама убирала невесту к венцу и потом из-за двери любовалась, как веселятся свадебные гости. В обращении она была то чересчур проста и ласкова, то из пустяков выходила из себя и бранилась, кто бы ни попадался, лакей или царедворец, самыми неудачными словами, а фрейлинам доставалось и больнее. Елизавета попала между двумя встречными культурными течениями, воспиталась среди новых европейских веяний и преданий благочестивой отечественной старины. То и другое влияние оставило на ней свой отпечаток, и она умела совместить в себе понятия и вкусы обоих: от вечерни она шла на бал, а с бала поспевала к заутрене, благоговейно чтила святыни и обряды русской церкви, выписывала из Парижа описания придворных версальских банкетов и фестивалей, до страсти любила французские спектакли и до тонкости знала все гастрономические секреты русской кухни. Послушная дочь своего духовника о. Дубянского и ученица французского танцмейстера Рамбура, она строго соблюдала посты при своем дворе, так что гастроному канцлеру А. П. Бестужеву-Рюмину только с разрешения константинопольского патриарха дозволено было не есть грибного, и во всей империи никто лучше императрицы не мог исполнить менуэта и русской пляски. Религиозное настроение согревалось в ней эстетическим чувством. Невеста всевозможных женихов на свете, от французского короля до собственного племянника, при императрице Анне спасенная Бироном от монастыря и герцогской саксен-кобургмейнингенской трущобы, она отдала свое сердце придворному певчему из черниговских казаков, и дворец превратился в музыкальный дом: выписывали и малороссийских певчих, и итальянских певцов, а чтобы не нарушить цельности художественного впечатления, те и другие совместно пели и обедню и оперу. Двойственностью воспитательных влияний объясняются приятные или неожиданные противоречия в характере и образе жизни Елизаветы. Живая и веселая, но не спускавшая глаз с самой себя, при этом крупная и стройная, с красивым круглым и вечно цветущим лицом, она любила производить впечатление, и, зная, что к ней особенно идет мужской костюм, она установила при дворе маскарады без масок, куда мужчины обязаны были приезжать в полном женском уборе, в обширных юбках, а дамы в мужском придворном платье. Наиболее законная из всех преемников и преемниц Петра I, но поднятая на престол мятежными гвардейскими штыками, она наследовала энергию своего великого отца, строила дворцы в двадцать четыре часа и в двое суток проезжала тогдашний путь от Москвы до Петербурга, исправно платя за каждую загнанную лошадь. Мирная и беззаботная, она была вынуждена воевать чуть не половину своего царствования, побеждала первого стратега того времени Фридриха Великого, брала Берлин, уложила пропасть солдат на полях Цорндорфа и Кунерсдорфа; но с правления царевны Софьи никогда на Руси не жилось так легко, и ни одно царствование до 1762 г. не оставляло по себе такого приятного воспоминания. Ленивая и капризная, пугавшаяся всякой серьезной мысли, питавшая отвращение ко всякому деловому занятию, Елизавета не могла войти в сложные международные отношения тогдашней Европы и понять дипломатические хитросплетения своего канцлера Бестужева-Рюмина. Но в своих внутренних покоях она создала себе особое политическое окружение из приживалок и рассказчиц, сплетниц, во главе которых стоял интимный солидарный кабинет, где премьером была Мавра Егоровна Шувалова, жена известного нам изобретателя и прожектера, а членами состояли Анна Карловна Воронцова, урожденная Скавронская, родственница императрицы, и какая-то просто Елизавета Ивановна, которую так и звали министром иностранных дел. «Все дела через нее государыне подавали», - замечает современник. Предметами занятий этого кабинета были россказни, сплетни, наушничества, всякие каверзы и травля придворных друг против друга, доставлявшая Елизавете великое удовольствие. Это и были «сферы» того времени; отсюда раздавались важные чины и хлебные места; здесь вершились крупные правительственные дела. Эти кабинетные занятия чередовались с празднествами. Смолоду Елизавета была мечтательна и, еще будучи великой княжной, раз в очарованном забытье подписала деловую хозяйственную бумагу вместо своего имени словами "Пламень огн"... Вступив на престол, она хотела осуществить свои девические мечты в волшебную действительность; нескончаемой вереницей потянулись спектакли, увеселительные поездки, куртаги, балы, маскарады, поражавшие ослепительным блеском и роскошью до тошноты. Порой весь двор превращался в театральное фойе: изо дня в день говорили только о французской комедии, об итальянской комической опере и ее содержателе Локателли, об интермеццах и т. п. Но жилые комнаты, куда дворцовые обитатели уходили из пышных зал, поражали теснотой, убожеством обстановки, неряшеством: двери не затворялись, в окна дуло, вода текла по стенным обшивкам, комнаты были чрезвычайно сыры, у великой княгини Екатерины в спальне в печи зияли огромные щели, близ этой спальни в небольшой каморе теснилось 17 человек прислуги, меблировка была так скудна, что зеркала, постели, столы и стулья по надобности перевозили из дворца во дворец, даже из Петербурга в Москву, ломали, били и в таком виде расставляли по временным местам. Елизавета жила и царствовала в золоченой нищете, она оставила после себя в гардеробе слишком 15 тысяч платьев, два сундука шелковых чулок, кучу неоплаченных счетов и недостроенный громадный Зимний дворец, уже поглотивший с 1755 по 1761 г. более 10 миллионов рублей на наши деньги. Незадолго до смерти ей очень хотелось пожить в этом дворце, но она напрасно хлопотала, чтобы строитель Растрелли поспешил отделать хотя бы только ее собственные жилые комнаты. Французские галантерейные магазины иногда отказывались отпускать во дворец новомодные товары в кредит. При всем том в ней, не как в ее курляндской предшественнице, где-то там глубоко под толстой корой предрассудков, дурных привычек и испорченных вкусов еще жил человек, порой прорывавшийся наружу, например, в обете перед захватом престола никого не казнить смертью и в осуществившем этот обет указе 17 мая 1744 г., фактически отменившем смертную казнь в России. Елизавета была умная и добрая, но беспорядочная и своенравная русская барыня XVIII в., которую по русскому обычаю многие бранили при жизни и тоже по русскому обычаю все оплакали по смерти.*
3372. Елизавета Петровна и дворцовый переворот 24-25 ноября 1741 г.
Статья пополнение в коллекции 12.01.2009

Дело в том, что о готовящемся заговоре знали при дворе, так как этого никто особенно не скрывал. Английский посланник Финч предупреждал об оживлении контактов между Шетарди и Елизаветой, он неоднократно говорил об этом с Остерманом, но министру было не до того, чтобы заняться заговорщиками: сначала он боролся за власть с фельдмаршалом Минихом, затем пытался противостоять фавориту Анны Леопольдовны Линару. Сама правительница была настроена апатично: "Бесполезно бороться с Елизаветой, когда есть еще Чортушка"( герцог Голштинский) [18], который имел законные права на престол. Правительница предоставила развиваться событиям без собственного вмешательства, хотя кое-какие шаги она попыталась предпринять: решила выслать из города верные Елизавете гвардейские части, а себя хотела провозгласить императрицей. Анна Леопольдовна решила поговорить с цесаревной откровенно, заявив ей о существующих подозрениях по поводу переговоров с иностранцами. Елизавета испугалась, и страх толкнул ее на неблаговидный поступок (она предала Лестока, заявив, что ничего не знает о его контактах с врагами Отечества, т.е. она фактически отдавала его в руки Тайной канцелярии). Правительница попыталась урезонить цесаревну, но эффект получился обратный: испуг и отчаяние стали двигателями ее поступков. В это же время верные цесаревне гвардейцы заявили, что получили приказ о выводе их частей в район Выборга, где велись военные действия. В столице появились слухи о возможной коронации правительницы. Последним толчком к действию для цесаревны стали картинки, набросанные рукой Лестока: Елизавета на троне и Елизавета в монашеском одеянии, а внизу надпись: "Выбирайте". На колебавшуюся Елизавету это произвело неизгладимое впечатление, если учесть , что она находилась в состоянии, близком к отчаянию. Возможно, в этот момент в ее голове промелькнули ужастные картины монастырской жизни, что для нее, любительницы веселья и удовольствий, было совершенно невыносимо. Цесаревна решилась окончательно, но прежде долго молилась и дала обет: отменить в России смертную казнь в случае благоприятного исхода предприятия. Она заставила поклясться своих приверженцев в том, что не будет пролито ни капли крови. И действительно, переворот носил мирный характер, насколько это возможно, никому не был причинен физический вред. Бюшинг пишет, что великая княгиня с семьей были арестованы, но в остальном с ними обходились без ненужной жестокости [19]. В ночь с 24 на 25 ноября Елизавета вместе с Лестоком направилась в казарму преображенцев, где напомнила о своем происхождении, и гвардейцы с готовностью отправились вместе с ней во дворец правительницы. Здесь гвардейцам никто не оказал сопротивления, поэтому все было кончено за короткое время. Существует мнение, что переворот 24-25 ноября был неожиданным не только для Европы, но и для большинства русских царедворцев, как нам представляется, вся "неожиданность" заключалась во внезапности. Мало кто ожидал, что Елизавета решиться на переворот в ноябре.
3373. Елизавета Петровна и Екатерина Великая
Курсовой проект пополнение в коллекции 12.01.2009

Императрица и в этом случае нашла в себе силу кончить дело раз навсегда решительным ударом. Мятежная Польша перестала существовать. Австрийцы и пруссаки поделили между собою чисто польские области: первым достались земли со старой столицей Польши Краковом, вторым земли с новой ее столицей Варшавой. К России отошли земли бывшего великого княжества Литовского нынешняя Виленская, Ковенская и Гродненская губернии (последняя без Белостокского округа), и герцогство Курляндское. Из этих земель только в Ковенской губернии да в небольшой западной части Виленской живет коренное литовское население (из всех европейских народов наиболее родственное славянам). Во всей остальной части Виленской губернии и в Гродненской губернии живут русские (белорусы, а на юге Гродненской губернии малороссы). В городе Гродно до сих пор уцелели остатки каменной православной церкви (на Коложе), построенной Русскими князьями еще до татарского завоевания Руси, более семисот лет тому назад. Но ко времени присоединения к России русское население всех этих мест сплошь было уже униатским, частью же и католическим. Только кое-где уцелели слабые остатки исконного тут православия. В самой Вильне была только одна православная церковь (в Свято-Духовом монастыре), тогда как четыреста лет перед этим, во время соединения Литвы с Польшей в Вильне было до пятнадцати православных храмов. Уцелела одна православная церковь и в г. Брест в том самом Бресте, в котором за двести лет перед этим провозглашена была пресловутая церковная уния: в этой церкви, в бедном Симеоновском монастыре, почивали мощи Преподобного Афанасия, игумена Брестского, принявшего в 1648 году смерть от руки католиков и униатов.
3374. Елизаветинская Англия
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

Что касается отношений с Шотландией, то они носят эмоциональный характер из-за соперничества между двумя королевами, Елизаветой и Марией Стюарт. Будучи королевой Шотландии с рождения (в 1542 году), Мария воспитывается во Франции и возвращается в свое королевство только в 1560 году после смерти своего мужа - французского короля Франциска II. Католичка, она правит страной, населенной пресвитерианцами. Некоторое время спустя после компромисса Мария становится все более неосторожной, в 1567 году, столкнувшись с восстанием своих подданных, она вынуждена отказаться от престола в пользу своего сына Якова. Найдя убежище в Англии, Мария была принята с должным уважением своей соперницей Елизаветой. Но вскоре, обвиненная в поддержке заговоров против королевы, она арестована. В 1587 году парламент под руководством Елизаветы судит ее и приговаривает к смертной казни. Прикрывшись обманом, Елизавета утверждает, что она была вынуждена прибегнуть к столь суровой мере. Эта уловка позволит ей сохранить отношения с тем, к кому перейдет корона Англии: родному сыну Марии Стюарт Якову VI Шотландскому, будущему Якову I Английскому.
3375. Елліністичний Єгипет
Информация пополнение в коллекции 06.11.2010

Що ж стосується загальної оцінки еллінізму з позицій політичних, соціально-економічних та культурних досягнень, тобто як цивілізації в цілому, то тут симптоматичною була книга Тарна В.В. "Елліністична цивілізація". Підсумовуючи досягнення західної історіографії, Тарн скептично відноситься до можливостей точного визначення сутності еллінізму. "Що означає "еллінізм" ?" питає Тарн. І продовжує: "Для одних он означает новую культуру, состоящую из греческих и восточных элементов; для других распространение греческой культуры на страны Востока; для третьих продолжение развития чистой линии все той же более древней греческой цивилизации; для иных это та же греческая цивилизация, но видоизмененная под влиянием новых условий. Все эти теории содержат долю истины, но ни одна из них не является полной истиной; и все они оказываются непригодными, как только исследователь переходит к деталям; так, например, эллинистическая математика была чисто греческой, а наука, наиболее к ней близкая, - астрономия греко-вавилонской. Для того чтобы получить правильную картину, мы должны рассмотреть совокупность всех явлений, а термин "эллинизм" есть только "условная этикетка" для цивилизации трех веков, в течение которых греческая культура распространялась далеко за пределы своей родины; никакое общее определение не может полностью охватить этот процесс".
3376. Ельня – родина гвардии
Информация пополнение в коллекции 09.12.2008

Каждый день боёв за Ельню рождал новых и новых героев. Поистине героями был весь личный состав 100-й стрелковой дивизии даже тяжелораненые не покидали поля боя. Героизм был присущ не только воинам, но и гражданам Ельни и её окрестностей. Вот некоторые факты. Жители Ельни снабжали медсанбаты чистым бельём, бинтами и полотенцами для раненых. Они отдавали последний керосин, дёготь для зарядки стеклянных фляжек и бутылок. Горожане отдавали лучшие помещения для госпиталей. Рискуя жизнью они переходили линию фронта и снабжали дивизию необходимыми ценными сведениями о группировке противника, его силах и намерениях. Кроме того, они помогали ремонтировать боевую технику; так, пожилой кузнец из деревни Ополихено Михаил Никифорович Селиванов устроил в кузнеце слесарную ремонтную мастерскую по ремонту оружия и техники связи изготавливал новые телефонные катушки. И не случайно, когда наши части громили фашистских оккупантов и освобождали населённые пункты, то колхозники встречали воинов хлебом и солью. В воздухе ещё посвистывали пули, а пожилая жительница деревни Булынь Зверева уже обнимала, целовала красноармейцев, приговаривая: «Сыночки вы наши родненькие. Мы знали, что вы вернётесь». Старики, женщины, дети со слезами радости на глазах встречали своих освободителей и благодарили за освобождение от немецко-фашистского ига. Таких примеров можно привести очень много.
3377. Емельян Пугачёв
Контрольная работа пополнение в коллекции 09.12.2008

Пугачев Емельян Иванович (ок.1744-1775) предводитель крестьянского восстания; по происхождению бедный донской казак Зимовейской станицы, занимался хлебопашеством. Грамоте обучен не был. В 17 лет был зачислен в казацкую службу, около трёх лет участвовал в Семилетней войне 1756 - 1763 и "за отличную проворность" был взят в ординарцы. В 1768 - 1770 прошел русско-турецкую войну, заслужив чин хорунжего. Талантливый руководитель революционного движения, обладавший большим классовым чутьём. В 1771 в связи с болезнью просил отставку, но получил отказ. Не желая более служить, неоднократно совершал побеги, несколько раз был арестован, но снова бежал. Так, убежав с царской службы и скрываясь от преследований правительства, Пугачев до начала движения побывал во многих местах (берега Азовского моря, Кавказ, Польша и др.) и хорошо познакомился с состоянием крестьянства. «Во всей России чернь бедная терпит великие обиды и разорения» - позже говорил он. Схваченный на Тереке как беглый, Пугачев был посажен в тюрьму на цепь, но убедил караулившего его солдата и бежал вместе с ним. Пугачев пришел на реку Яик (Урал) и, назвавшись императором Петром III, стал во главе яицких казаков и беглого крестьянства, начавших восстание. В течение всего движения Пугачев играл руководящую роль, стоял во главе созданной им «государственной военной коллегии», своеобразного революционного штаба, имел ряд выдающихся сотрудников. Пугачев сам правил суд над помещиками, участвовал в боях, лично наводил орудия под Казанью (был прекрасным артиллеристом). Преданный казацкими старшинами Твороговым и Чумаковым, Пугачев был схвачен правительством, подвергнут пыткам, во время которых держал себя с большой стойкостью; пытка лишь под конец сломила его. Пугачев был приговорен к четвертованию и казнен в Москве на Болотной площади. Емельян Пугачев сохранился в памяти народных масс как борец за дело трудового народа и воспет в народных песнях и преданиях.
3378. Енисейские губернаторы (1822-1917гг.)
Информация пополнение в коллекции 09.12.2008

От таких цифр в восторг прийти было трудно, но Министерство просвещения России было полно оптимизма. "С гордостью народной станем надеяться, что наше умственное развитие, - писали чиновники, - будет не просто заимствованием чужого, но подвигом самостоятельным, новым и славным в завоевании человеческого ума". Сделать, действительно, предстояло много. Россия отставала от европейских стран по многим показателям. Надо отдать должное редакция журнала Министерства народного просвещения, которая никогда не старалась приукрасить действительность. Более того, журналисты всегда отыскивали такую информацию о просвещении за рубежом, которая почти всегда была не в пользу России, тем самым провоцируя читателя на невольные сравнения. Например, на его страницах была опубликована такая информация: в 1834 году в Пруссии в 81 городе работало 296 книжных магазинов, в Австрии в 81 городе - 89 книжных магазинов, в Баварии в 31 городе - 114 книжных магазинов. Тогда как в это же время в России, в губернских городах Томске и Красноярске, не были открыты даже гимназии, которые по всем принятым решениям правительства должны были начать работу еще с 1828 года. По всей территории от Казани до Якутска не было ни одной книжной лавки. Да и кто стал бы покупать книги, если такая большая страна, как Сибирь, была поголовно безграмотной.
3379. Епоха "розвиненого соціалізму" або "роки застою" в Радянському Союзі (1965-1985)
Дипломная работа пополнение в коллекции 07.02.2011

Одним із найпримітніших фактів дуже тьмяного радянського політичного життя кінця 60-х - початку 70-х рр. було піднесення всередині правлячої групи Брежнєва, і зародження справжнього - і разом з тим комедійного - культу особи останнього. До цього часу Брежнєв пройшов довгий політичний шлях - спочатку при Сталіні, потім при Хрущові. Типовий представник покоління «висуванців», зобов'язаних своєю кар'єрою масовим чисткам другої половини 30-х рр., Брежнєв був з 1937 р. на радянській і партійній роботі, в роки війни - політробїтником в різних частинах діючої армії, в 1946-1950 рр. секретарем Запорізького, потім Дніпропетровського обкомів КП(б) України. Обраний в 1950 р. першим секретарем ЦК КЩб) Молдавії, а на XIX з'їзді КПРС (1952 р.) - секретарем ЦК, він досяг меж можливого для регіонального партфункціонера. Після смерті Сталіна Брежнєв успішно проявив себе на посаді першого секретаря Компартії Казахстану (1955-1956 рр.). Кандидату члени Політбюро (Президії) ЦК КПРС (1952-1953, 1956-1957 рр.), після викриття «антипартійної групи» (1957 р.) він став повноправним членом Політбюро. Будучи з 1960 р. Головою Верховної Ради СРСР, у вирішальний момент (літо 1964 р.) Брежнєв зосередився на керівництві вищими партійними кадрами на ключовому посту в Секретаріаті ЦК. Висування Л.Брежнєва на перший план всередині «колегіального керівництва» почалося відразу після XXIII з'їзду КПРС, коли па пленумі ЦК він був обраний Генеральним секретарем ЦК КПРС (до цього вищою партійною посадою був пост Першого секретаря), і затвердилося на початку 70-х рр., коли він зайняв місце Косигіна на найважливіших міжнародних конференціях Сходу та Заходу (в попередній період Брежнєв займався виключно відносинами всередині «соціалістичного табору»). Московська зустріч у верхах у травні 1972 р. Брежнєва та Ніксона підтвердила першість Генерального секретаря. Як і в епоху Хрущова, зовнішня політика зіграла вирішальну роль у зміцненні авторитету першого керівника країни. Після цього старіючий правитель міг спокійно «спочивати на лаврах», купаючись в почестях і лестощах, які підігрівали його старечу пристрасть до титулів і орденів. Брежнєв отримав сім орденів Леніна і п'ять зірок Героя Радянського Союзу і Соціалістичного праці. Крім цього він був удостоєний золотої медалі ім.Карла Маркса за «винятковий внесок у розвиток марксистсько-ленінської теорії і в наукове дослідження актуальних проблем розвитку соціалізму і всесвітньо-історичпої боротьби за комуністичні ідеали»; Ленінської премії миру і («за проханням трудящих») Ленінської премії з літератури за три брошури: «Мала земля», «Відродження» та «Цілина» (випущених тиражем більше 15 мли. примірників кожна). У цих брошурах від першої особи розказувалося про подвиги Брежнєва під час війни і потім на «промисловому та сільськогосподарському фронтах». Для Генерального секретаря була сфабрикована блискуча військова кар'єра: до 30-річ-чя Перемоги йому було присвоєне звання генерала армії (квітень 1975 р.), а через рік (!) Маршала Радянського Союзу (7 травня 1976 р.). Через два дні жителі Дніпропетровська були присутніми на відкритті імпозантного монументу свого знаменитого співвітчизника. Нарешті, 16 червня 1977 р. Брежнєв зайняв також і почесний пост Голови Президії Верховної Ради СРСР. Цей град почестей та поєднання найважливіших державних постів не можна, однак, інтерпретувати як просте повернення до культу особи сталінського типу. Брежнєв не вирвав владу у своїх соратників внаслідок запеклої боротьби і усунення суперників, вони самі віддали її в його руки. Концентрація влади не порушила політичної стабільності. Брежнєв виступив як представник політичної касти, як втілення консенсусу та солідарності коаліції, з якою він ніколи не мав наміру поривати.
3380. Ермак
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

По реке Тагил «судовая рать» спустилась в реку Туру, где начинались земли Сибирского ханства. Здесь произошли первые столкновения с сибирскими татарами. Местный мурза Епанча пытался оказать сопротивление, но был разбит, казаки заняли Епанчин-городок (Туринск), затем старую столицу Тюменского «царства» Чинги-Туру (Тюмень). Путь пролегал теперь по вражеской территории, и приходилось соблюдать осторожность. Впереди главных сил на легких стругах пробирались разведчики, тщательно опрашивалось местное население. В результате сибирским татарам ни разу не удалось напасть на судовой караван Ермака неожиданно, хотя конные разъезды на берегах появлялись часто: хан Кучум тоже следил за продвижением противника. Опасность теперь непосредственно угрожала столице Сибирского ханства городу Искеру. Русское войско медленно, но неотвратимо приближалось...

Blog

История