Учебники

2.2.2. Загальнонаукові (інструментальні) поняття і категорії

Теорія міжнародних відносин не може існувати без низки понять і категорій, які застосовуються переважно як інструментарій для процесу теоретизування. Оскільки цей процес практично однаковий для більшості теорій, то зрозуміло, що й більшість понять і категорій гносеологічно походить із близьких за предметом дослідження наук — філософії, політології, соціології. Ми умовно поділили їх на три групи залежно від специфіки застосування у теорії міжнародних відносин.

Першу групу становлять поняття і категорії, що використовуються для означення окремих частин теорії або наукових стадій дослідження.

Проблема (гр. яр6рА.тціа — задача, утруднення) — клас завдань, що вимагають практичного розв'язання в нестандартних умовах, чи евристична ситуація, пов'язана з неоднозначністю, можливістю альтернативних рішень.

Проблема є завданням, яке має розв'язати теорія міжнародних відносин. У практиці наукових досліджень доволі часто виникає ситуація, коли висувають два ймовірні варіанти її розв'язання, які повністю заперечують один одного. У такому випадку проблема трансформується у дилему, що вимагає вибору одного з двох розв'язків. Проблема є початком дослідження, оскільки

її усвідомлення призводить до застосування низки наукових дій, спрямованих на розв'язання, або, принаймні, створення підходу до її розв'язання.

Гіпотеза (гр. игїбдєоц — основа, припущення) — наукове припущення, яке висувається для пояснення якого-небудь явища дійсності й вимагає перевірки досвідом і теоретичного обґрунтування, щоб стати достовірною науковою теорією.

У теорії міжнародних відносин гіпотеза висувається як вірогідне пояснення тих чи інших явищ, процесів або їх наслідків. Зрозуміло, що гіпотеза вимагає верифікації, інакше вона залишиться припущенням. Гіпотеза дає ймовірну відповідь на поставлене запитання і розуміється як логічна стадія процесу дослідження.

Принцип (лат. ргіпсіріит — основа) — центральне пояснення, особливість, покладена в основу творення або здійснення чого-небудь. Принцип є основою теоретичного дослідження, оскільки прийняття його таким чи інакшим визначає подальшу структуру наукового пошуку та наукові результати.

Парадигма (гр. шрабєгуцос — приклад, зразок) — прийнята певним науковим співтовариством модель постановки та розв'язання проблем, яка забезпечує існування наукової традиції.

У теорії міжнародних відносин парадигму трактують як:

—узагальнювальну теорію, що випливає з низки близьких за принципом розуміння об'єкта дослідження концепцій;

—логічне пояснення міжнародних відносин, що може бути використане операційно, тобто реально.

Парадигма складається з абстрагованих тверджень про суб'єкт-ність, форми та стани міжнародних відносин. Кожне твердження парадигми логічно випливає з попереднього та не може йому суперечити. Це поняття Т. Лось-Новак визначає як "модельне розв'язання, зразок упорядкованих тверджень, важливих у процесі формування теорії міжнародних відносин"1.

Парадигма є своєрідним еталонним розв'язанням дослідницької проблеми. У теорії міжнародних відносин вона відіграє роль формули. Замість буквених символів у ній співвідносяться абстраговані
1 Encyklopedia politologii. Stosunki mifdzynarodowe. — Zakamycze, 2002. — T. 5. -S. 271.

твердження, які, наповнившись конкретним змістом, перетворюються на операційну концепцію діяльності у міжнародному середовищі, тобто доктрину. Парадигма, з одного боку, є найважливішим результатом теоретичного дослідження, а з іншого — елементом загальної теорії міжнародних відносин.

Концепція (лат. conceptio — сприйняття) — система понять про ті чи інші явища, процеси; спосіб розуміння, тлумачення якихось явищ; основна ідея будь-якої теорії.

Концепцію розуміють як частину теорії, яка має вужчий зміст, оскільки відображає певну наукову ідею. У теорії міжна- | родних відносин вона має переважно персоніфікований харак- і тер, позаяк у її основі лежить ідея конкретного дослідника.

Друга група понять і категорій має загальнонауковий характер, але служить для означення явищ і зв'язків у міжнародному середовищі.

Фактор (лат. factoi— той, що робить; від facio — роблю) — чинник; умова, рушійна сила, причина якого-небудь явища, процесу.

Фактор є рушієм процесів у міжнародних відносинах, який, з огляду на специфіку, може прискорювати або гальмувати, істотно впливати на їх характер та зміст. Його розглядають як передумову змін у міжнародних відносинах та причину їх виникнення, якщо можливості, які він створює, їхні суб'єкти реалізують.

Процес (лат. processus — просування вперед) — послідовна зміна яких-небудь явищ, перебіг розвитку чого-небудь.

Процес є закономірною зміною явищ у міжнародному житті, що зумовлено конкретно-історичними причинами (факторами), які також змінні та мають найрізноманітніший характер: політичний, економічний, військовий, соціально-культурний тощо, і Процес є рухом від однієї ситуації у міжнародному середовищі до іншої, від простіших форм і видів міжнародних ВІДНОСИН ДО j складніших, від меншої кількості суб'єктів до більшої, який І не має прямолінійного характеру, а нагадує, радше, цикли спі- І рального характеру.

Система (гр. <тио'тґ|цсх — поєднання, утворення) — сукуп- 1 ність визначених елементів, між якими існують закономірний ? зв'язок і взаємодія.

Система є одним із найважливіших наукових понять, оскільки більшість явищ, які вивчаються науково, характеризуються внутрішньою структурою, елементи якої перебувають у сталих взаємозв'язках між собою. їхні взаємозв'язки утворюють функціональну цілісність. Категорія "система" ввійшла до теорії міжнародних відносин завдяки працям Л. фон Берталанфі та А. Рапопорта. Під їхнім впливом поступово сформувалось розуміння міжнародних відносин як складної суспільної системи.

Міжнародна система — це закономірно побудована структура з тісними системотворними взаємозв'язками між її учасниками. Отже, елементами системи є, з одного боку, учасники, а з іншого — відносини між ними.

Третя група понять і категорій безпосередньо пов'язана з міжнародними відносинами, оскільки вони застосовуються для означення низки їхніх процесів та явищ.

Стабільність (лат. stabilis — стійкий, сталий) — сталість, незмінність.

У теорії міжнародних відносин це поняття застосовують

щодо:

—стану міжнародної системи, коли тривалий час не відбувається принципових змін (стосовно такої ситуації також широко вживається поняття статус-кво (status quo1);

—характеру процесу, що може означати як відсутність змін, так і поступові еволюційні нестрибкоподібні зміни, які впродовж відносно тривалого часу зберігають свій напрям і характер.

Конфронтація (фр. confrontation — порівняння, протиставлення) — протистояння, зіткнення, боротьба переконань, думок, соціальних систем, естетичних цінностей, поглядів, приписів тощо.

У теорії міжнародних відносин конфронтація означає такий їхній стан, при якому тривалий час відбувається протистояння між двома учасниками міжнародних відносин або двома їхніми групами. Це поняття також характеризує процес, при якому відносини між сторонами загострюються і може навіть відбутись пряме зіткнення.

Конфлікт (лат. conflictus) — зіткнення, боротьба протилежних поглядів; крайнє загострення, непорозуміня; суперечка. Конфлікт є логічним продовженням конфронтації, переходом
1 Тобто стала ситуація.

від пасивних форм боротьби між суб'єктами міжнародних відносин до активних. Протистояння набуває чітких, видимих обрисів і виражається в діях, які мають відверто ворожий характер.

Трансформація (лат. transformatio) — зміна, перетворення. У теорії міжнародних відносин вживається в розумінні поступових, нестрибкоподібних змін ієрархії та субординації міжнародних систем.

Турбуленція (лат. turbulentus — бурхливий, безладний, неспокійний). У теорії міжнародних відносин вживається щодо означення стану міжнародних відносин, який настає за стрімким руйнуванням міжнародної системи, її структурних, ієрархічних взаємозв'язків та орієнтацій.

Орієнтація (фр. orientation від лат. oriens — схід) — напрям наукової, суспільної, політичної діяльності.

Це поняття означає сталий зв'язок, що спостерігається у міжнародній системі між двома її учасниками, причому один з них посідає домінуюче становище, а інший — підпорядковане. Для першого з них орієнтація є сталим напрямом дій щодо групи інших учасників або одного з них, а для другого — сталим напрямом підпорядкування сильнішому суб'єктові міжнародних відносин.

Домінанта (лат. dominans (dominantis) — пануючий) — основна ідея, головна ознака чи найважливіша складова частина чого-небудь. Домінанту розуміють, як найважливіший чинник, що безпосередньо впливає на стан міжнародних відносин та на їхніх учасників, або як найважливіший серед усіх інших, який визначає поведінку учасників або їхніх груп.

Детермінанта (лат. determinans {determinantis) — той, що визначає, обмежує) — причина, що є визначальною для виникнення явища. Ця категорія належить до різновиду чинника, що зумовлює ті чи інші зміни міжнародних відносин. Відмінність між детермінантою і домінантою полягає лише в тому, що остання не настільки жорстка та імперативна.

Константа (лат. constans (constantis) — стала величина). У теорії міжнародних відносин константою називають чинник, який досить тривалий час або перманентно визначає характер і зміст міжнародних відносин, їхній стан і напрям. Константа є відносно статичним поняттям, яке змінює свій характер доволі повільно.

Знання та операційне володіння описаними вище поняттями та категоріями дає змогу здійснювати наукове дослідження, робити висновки та теоретичні узагальнення.

< Назад   Вперед >
Содержание