Учебники

36.Індустріальний розвиток аграрно-сировинних країн протягом 50—60-х років XX ст.

призвів до появи кількох груп, різних за рівнем розвитку окремих галузей і господарств у цілому. Чотири країни — Бразилія, Мексика, Аргентина, Індія — в середині 60-х років забезпечували 43,4 % вартості продукції обробної промисловості всіх країн з аграрно-індустріальною структурою господарства. Окрему групу утворили країни — експортери нафти, які в 1960 p. об'єдналися в ОПЕК. Окремою моделлю індустріалізації є Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Гонконг. Головними їх ознаками були експортна орієнтація обробної промисловості (37—38 % на рік), швидкі темпи зростання, залучення іноземного капіталу в позиковій або підприємницькій формі. У світовій літературі вони дістали назву "нові індустріальні країни". В аграрно-індустріальному напрямі розвивалася економіка Венесуели, Філіппін, Колумбії, Таїланду. Через значне зростання темпів промислового експорту (до 20 %) їх почали називати "новими експортними країнами". Це суттєво змінило систему міжнародного поділу праці, ускладнило світові економічні зв'язки. Процес індустріалізації нових індустріальних країн не скрізь проходив однаково. Наприклад, Бразилія, Мексика, Аргентина є найбільшими виробниками сировинних ресурсів, до того ж мають місткі внутрішні ринки. Однак це не стосується Гонконгу і Сінгапуру. Швидкому розвитку нових індустріальних країн сприяли також іноземні інвестиції та значні державні капіталовкладення в національну економіку. Країни Латинської Америки скоротили імпорт непродовольчих товарів, нарощуючи випуск власних товарів. Для цього спочатку треба було створити базові галузі економіки: гірничорудну, металургійну, машинобудівну, хімічну, нафтопереробну. Якщо в 70-х роках в країнах Латинської Америки легка і харчова промисловість становила 40 % ВНП, а базова — 45 %, то в 1992 p. остання дорівнювала вже 72 %. Отже, розвиваючи галузі обробної промисловості, ці країни впритул наблизилися до рівня розвинених держав. Частка обробної промисловості в США становила 79 %, у Мексиці — 75 %. Важлива роль у зростанні промислового потенціалу належить важкій індустрії. у світі з випуску тракторів та інших сільськогосподарських машин. Надзвичайно велику увагу нові індустріальні країни приділили розвитку наукоємних галузей. Бразилія, наприклад, розгорнула біотехнологічне виробництво. Було розроблено і введено в дію нові покоління ядерних реакторів. На їхній основі в країнах Латинської Америки діють АЕС. Серед нових індустріальних країн Азії виділяються Південна Корея і Сінгапур. Спираючись у своєму бурхливому розвитку на власні ресурси, ці країни розвивали насамперед сучасні галузі, які в основному працювали на експорт. Протекціоналістська політика захисту від зовнішньої конкуренції відіграла позитивну роль в розвитку ряду галузей. Південна Корея, наприклад, створила зовсім нові галузі: гірничорудну, кольорову металургію, машино- і суднобудівну, автомобільну, електронну тощо. Такі структурні зміни допомогли їй збільшити обсяг всіх видів промислової продукції з 50-х до 80-х років у 3 рази. Вражаючих успіхів нові індустріальні країни Азії досягли в розбудові електротехнічної та електронної промисловості, їхня частка в 1970 p. в Південній Кореї в усьому промисловому виробництві становила 1,8 %, у 80-х роках — 11,5, а у 1989 p. — ЗО %. У 1947 р. Індія стала незалежною державою. Уряд вткнувся з неймовірними труднощами державотворення. Головна з них — занедбане національне господарство. За 200 років британського панування економіка Індії залишалася аграрною, відставала в промисловому відношенні. Країна з 700 млн населення в 1948 p. давала 0,8 % світової індустріальної продукції. Англійці й далі утримували у своїх руках більшість підприємств і плантацій. Понад 70 % населення було зайнято в аграрному секторі. Земля перебувала в руках поміщиків. Орендна плата була висока. Лихварі визначали все життя знедоленого селянства. В країні не вистачало продовольства. Економічні труднощі поглиблювались гострими релігійними, соціальними (кастовими), етнічними конфліктами. Врятувати країну могли тільки радикальні реформи. Індійське керівництво вважало, що єдиний шлях виходу з становища, що склалося, це формування, поряд з приватним, державного сектора економіки. При фінансовій допомозі ФРН, СРСР, США, інших країн Індія перетворилася на один з найбільших центрів важкої промисловості Азії. У 70—80-х роках вона повністю забезпечила себе металом, а значну частину його навіть експортує за кордон. Спираючись на власні ресурси та іноземні інвестиції, Індія розвивала сучасні галузі промисловості — хімічну, машинобудівну, нафтопереробну, енергетичну. Випуск сучасної промислової продукції, порівняно з 50-ми роками, збільшився в десятки разів. Індія як індустріальна держава в 70—80-х роках увійшла в десятку найбільш промислове розвинених країн. Якісний аналіз розвитку економічних сил свідчить про переваги економічно розвинених країн. Порівняно з ними у соціалістичних країнах обсяг валового внутрішнього продукту на душу населення становив 26 % у 1950 p. і 45,8 % у 1970 p., у країнах, що розвиваються, відповідно 15,4 і 7,6 %. Різними були темпи індустріалізації. В економічно розвинених країнах господарство розвивалося інтенсивно, визначалося галузями, пов'язаними з розвитком науково-технічного прогресу, швидким технічним переоснащенням промисловості. Сільське господарство досягло рівня індустріального. У соціалістичних країнах зростання відбувалося на основі екстенсивних факторів. Лише в другій половині 60-х років Чехословаччина, НДР перейшли до інтенсивного розвитку. Перевага надавалася традиційним галузям, становлення наукоємних галузей розпочалося в 60-х роках. Індустріалізація сільського господарства не завершилася. У країнах, що розвиваються, індустріалізація лише розпочалася, формується мінімальний промисловий комплекс. У 70—90-х роках виникли і розвинулися нові індустріальні країни. Як за обсягом виробництва, так і за якістю промислової продукції вони наблизилися допередових країн світу, а в окремих галузях зрівнялися з ними. У 60—90 х роках на нашій планеті утворилися десятки міждержавних економічних об'єднань. Наймогутніше з них — Європейський Союз. У 90 х роках простежується стабілізація розвитку економічно розвинених країн. Після краху СРСР нерівномірно розвивається економіка посткомуністичних держав.
У пiслявоєннi роки розпалася свiтова колонiальна система. Найважливiша колонiя Великобританiї - Iндiя отримала незалежнiсть 1947 року. А 1961-й називають роком Африки. Того року отримали незалежнiсть 18 африканських країн. У 50 — 60-х рр. бiльшiсть колишнiх колонiальних країн розвивалися шляхом iндустрiалiзацiї. Цей iндустрiальний розвиток аграрно-сировинних країн призвiв до появи кiлькох груп, рiзних за рiвнем розвитку окремих галузей i господарств у цiлому. Чотири країни - Бразилiя, Мексика, Аргентина, Iндiя в серединi 60-х рокiв забезпечували 43,4 % виробництва продукцiї переробної промисловостi всiх країн з аграрно-iндустрiальною структурою господарства. Окрему групу утворили країни - експортери нафти, якi 1960 року об'єдналися в ОПЕК.
Окремою моделлю iндустрiалiзацiї є Республiка Корея (Пiвденна Корея), Тайвань, Сiнгапур, Гонконг (з 1990 р. - провiнцiя Китаю). Головними їх ознаками були експортна орiєнтацiя обробної промисловостi (37 — 38 % на рiк), швидкi темпи зростання, залучення iноземного капiталу. У свiтовiй лiтературi вони дiстали назву «новi iндустрiальнi країни». В аграрно-iндустрiальному напрямi розвивалася економiка Венесуели, Фiлiппiн, Колумбiї, Таїланду. Через значне зростання темпiв промислового експорту (до 20 %) їх почали називати «новими експортними країнами».
Процес iндустрiалiзацiї нових iндустрiальних країн не скрiзь проходив однаково. Наприклад, Бразилiя, Мексика, Аргентина є найбiльшими виробниками сировинних ресурсiв, до того .ж мають мiсткi внутрiшнi ринки. Бразилiя володiє майже всiма матерiальними ресурсами. На її територiї (8,5 млн. км2) зосереджено 30 % свiтових лiсових масивiв. Постiйним джерелом надходження капiталiв до Мексики та Венесуели є нафта. Значнi запаси уранових руд у країнах Латинської Америки стали основою розвитку атомної промисловостi. Мiнерально-сировинна база охоплює такi рiдкiснi метали, як нiобiй, марганець, нiкель, вольфрам, алюмiнiй. Нiобiєм - металом, що має стратегiчне значення, Бразилiя задовольняє 79 % потреб свiту. Володiючи такими дорогоцiнними природними ресурсами, Аргентина, Бразилiя, Мексика здобували кошти для подальшого розвитку нацiональних господарств.
Країни Латинської Америки скоротили iмпорт непродовольчих товарiв, нарощуючи випуск власних. Для цього спочатку треба було створити базовi галузi економiки: гiрничорудну, металургiйну, машинобудiвну, хiмiчну, нафтопереробну. Якщо в 70-х роках у країнах Латинської Америки легка i харчова промисловiсть становили 40 % ВНП, а базова - 45 %, то в 1992 роцi остання дорiвнювала вже 72 %. Цi країни впритул наблизилися до рiвня розвинених держав. Частка обробної промисловостi США становила 79 %, у Мексицi - 75 %. Важлива роль у зростаннi промислового потенцiалу належить важкiй iндустрiї. Добиваючись того, що ця галузь у Бразилiї та Аргентинi досягла 70 % усього промислового потенцiалу, вони ввiйшли в число 20 провiдних розвинених країн свiту. Сама ж Бразилiя зайняла мiсце в десятцi наймогутнiших держав. Витрати на виробництво 1 т сталевого прокату становлять у США 475 дол., Японiї — 500, ФРН — 528, Пiвнiчнiй Кореї, Бразилiї- 424 долари. Новi iндустрiальнi країни стали конкурентоспроможними в цiй галузi на свiтових ринках. Iз 23,4 млн. т чавуну, виплавленого в Бразилiї в 1980 - 1988 рр., 2/5 пiшло на експорт. Лише у 50 - 80-тi рр. iндустрiальний сектор нових iндустрiальних країн зрiс у 4 рази, у грошовому вираженнi становив 184,8 млрд. доларiв.
Структурнi змiни в економiцi нових iндустрiальних країн Латинської Америки призвели до системи мiжнародної виробничої спецiалiзацiї. За виробництвом окремих видiв продукцiї промисловостi вони не поступаються розвиненим країнам. Так, Бразилiя займала п'яте мiсце у свiтi з випуску тракторiв та iнших сiльськогосподарських машин. Вона розгорнула бiотехнологiчне виробництво. Було розроблено i введено в дiю новi поколiння ядерних реакторiв. На їхнiй основi в країнах Латинської Америки дiють АЕС.
Серед нових iндустрiальних країн Азiї видiляються Республiка Корея та Сiнгапур. Спираючись на власнi ресурси, цi країни розвивали насамперед сучаснi галузi, якi здебiльшого працювали на експорт. Республiка Корея, наприклад, створила зовсiм новi галузi: гiрничорудну, кольорову металургiю, машино- i суднобудiвну, автомобiльну, радiоелектронну тощо. Такi структурнi змiни допомогли їй збiльшити обсяг усiх видiв промислової продукцiї з 50-х до 80-х рокiв у три рази. Вражаючих успiхiв новi iндустрiальнi країни Азiї досягли в розбудовi електротехнiчної та електронної промисловостi, їх частка в 1970 роцi в Республiцi Корея становила 1,8 %, у 80-х роках - 11,5 %, у 1989 р. - 30 %.
Наукомiсткi галузi в Республiцi Корея лише в 1962 - 1989 рр. одержали з-за кордону понад 6 тис. лiцензiй, з яких 50 % — японськi.
В економiцi Малайзiї успiшно розвивається приватний i державний сектори. 1974 року було створено нацiональну нафтову компанiю «Петронанс», яка отримала право на монопольну дiяльнiсть у розвiдуваннi, видобуваннi, переробцi та продажу нафти. Держава субсидiює вирощування каучуконосiв, маслинових пальм. На Малайзiю припадало 60 % свiтового виробництва пальмової олiї. Усього в країнi налiчується 700 iноземних компанiй, що свiдчить про значний приплив капiталу з-за кордону. Сумарнi iнвестицiї 1987 року сягнули 12 млрд. дол., з яких частка американських транснацiональних компанiй становила 3,2 млрд. доларiв. Значнi вклади внесли Нiмеччина, Iталiя, Канада, Австрiя. Крiм приватних капiталiв, у Малайзiю надходять позики через урядовi канали. 1987 року сума їх досягла 10,5 млрд. доларiв. Малайзiйцi зумiли домогтися великих успiхiв у розвитку мiкроелектронiки, радiотехнiки, персональних ЕОМ, електронних систем для верстатiв тощо. За участю японського капiталу автоскладальнi цехи перетворилися на самостiйнi автозаводи.
У 1986 - 90-х рр. у країнi було передано в приватну власнiсть пiдприємства державного сектора.
1947 року Iндiя стала незалежною державою. У спадщину урядовi Iндiї дiсталося занедбане нацiональне господарство. За 200 рокiв британського панування економiка Iндiї залишалась аграрною, вiдсталою в промисловому розвитку. Країна iз 700-мiльйонним населенням 1948 року давала 0,8 % свiтової iндустрiальної продукцiї. Понад 70 % населення було зайнято в сiльському господарствi. Земля перебувала в руках помiщикiв. Орендна плата була висока.
Урятувати країну могли тiльки радикальнi реформи. Iндiйське керiвництво вважало, що єдиний шлях виходу зi становища, що склалося, - це формування, поряд з приватним, державного сектора. У власнiсть держави перейшов найбiльший банк, наприкiнцi 50-х рокiв - усi iншi. У 70-х - було нацiоналiзовано найбiльшу нафтову компанiю «Есо»>. У серединi 70-х рокiв 30 % промислового виробництва належало державному секторовi. Одночасно уряд iнвестував значнi капiтали в провiднi галузi групи А, зокрема в металургiю. При фiнансовiй допомозi ФРН, США, СРСР. iнших країн Iндiя перетворилася на один iз найбiльших центрiв важкої промисловостi Азiї. У 70 - 80-х роках вона повнiстю забезпечила себе металами, частину якого експортувала за кордон.
Випуск сучасної промислової продукцiї, порiвняно з 50-ми роками, збiльшився в десятки разiв. Iндiя, як iндустрiальна держава, у 70 - 80-х роках увiйшла в десятку найбiльш промислово розвинутих країн. Сьогоднi населення Iндiї досягло 1 млрд. чол. Щоб забезпечити його продовольством, у країнi було здiйснено аграрну реформу. Держава лiквiдувала за викуп помiщицькi землi i передала їх за невисоку плату селянам. Iндiя, пiднявши утричi врожайнiсть зернових, загалом покiнчила з голодом, змогла вiдмовитися вiд масового ввезення продовольства з-за кордону.
Сучасна Iндiя - це iндустрiально-аграрна країна, яка запускає власнi супутники, має атомнi електростанцiї, електронну, автомобiльну та iншi найсучаснiшi галузi промисловостi.
У 60 - 90-х роках на нашiй планетi утворилися десятки мiжнародних економiчних об'єднань. Наймогутнiше з них — Європейський Союз. У 90-тi роки простежується стабiлiзацiя розвитку економiчно розвинених країн.
Пiсля краху СРСР нерiвномiрно розвивається економiка посткомунiстичних держав

< Назад
Содержание