Учебники
Особливості сучасного розвитку продуктивних сил України
Господарські комплекси економічних районів України характеризуються значними відмінностями. на території України можна виділити три макрорайони.Східний економічний макрорайон.
Макрорайон розташований переважно на Лівобережній Україні. Площа становить 221 тис.км (36,7 % площі України). Населення —21,1 млн. чол. (43,1 % населення України). Макрорайон включає 8 областей, які об'єднані в три економічні райони України:
Північне-Східний, Донецький і Придніпровський. На макрорайон припадає 65% виробництва промислової та 33% сільськогосподарської продукції, 51,8% експорту України. Тут проживає 70 % міського і лише 30% сільського населення.
Основні риси макрорайону: сприятливе транспортно-географічне положення; дуже високий рівень господарської освоєності території; велика густота населення; висока питома вага міського населення; могутній природно-ресурсний потенціал (перш за все мінеральні і земельні ресурси); потужне і дуже розгалужене за структурою виробництво, в якому провідне місце займають промисловість та сільське господарство; розміщення в двох природних зонах, що зумовило різногалузеву спеціалізацію сільського господарства; розвинута транспортна система з переважанням залізничного вантажообороту; активна роль у територіальному, у тому числі міжнародному поділі праці; напружена екологічна ситуація.
У багатьох відношеннях це район парадоксів.
1. Незважаючи на те, що його територія в своїй центральній і південній частині була освоєна найпізніше в Україні (у XIV ст.), зараз тут найвища освоєність.
2. Район має найбільш потужний виробничий потенціал в Україні - і водночас відзначається дуже консервативною галузевою структурою, недосконалою технологією, низьким технічним рівнем.
3. Район вносить в експортний сектор майже 60% продукції - і не має коштів для вирішення своїх складних соціально-економічних проблем. Це основний район-донор.
Мінеральні ресурси мають велике міжрегіональне значення. Їх різноманітність пов'язана із особливостями геологічної будови. Для мінеральних ресурсів властиві такі ознаки: велика різноманітність, дуже великі запаси, висока якість, велике народногосподарське значення, зручне транспортне положення родовищ, високий рівень територіального зосередження. Саме тут розмішуються три з чотирьох мінеральних зон України: Донецька, Криворізька та Дніпровсько-Донецька.
Особливо важливим для району є високе забезпечення всіма видами паливно-енергетичних ресурсів. Саме тут зосереджено біля 98% запасів кам'яного вугілля і 70% нафти й газу України, а також усі запаси залізної і марганцевої руд у країні. Балансові запаси вугілля у Донбасі складають біля 50 млрд.т, з них на частку коксівного припадає біля 20% (забезпечена вугіллям країна на 200 років). І зараз, незважаючи на різке погіршення гірничотехнічних умов, Донбас залишається одним із найбільших кам'яновугільних басейнів у Європі.
Нафтогазові родовища в макрорайоні зосереджені в основній у країні Дніпровсько-Донецькій провінції.
У Східному економічному макрорайоні розміщені практично всі необхідні для розвитку чорної металургії ресурси.
Руди кольорових металів представлені родовищами ртуті (Донецька область), нікелю (Кіровоградська область), титану і бокситів (Дніпропетровська область), нефелінових сієнітів, свинцю, цинку, міді (Донецька область).
За чисельністю населення макрорайон займає друге місце в Україні; середня густота населення в ньому найвища в Україні — до 200 чол/км у Донецькій області. Дуже висока і частка міського населення: від 75% у середньому по макрорайону до 90% у Донецькій області.
Макрорайон характеризується високого територіальною концентрацією промисловості. У ньому сформувався найпотужніший в Україні промисловий комплекс (виробляється більше половини промислової продукції України) і тому набагато більший, ніж в інших макрорайонах обсяг продукції припадає на 1 чоловіка і на 1 км2.
Для району характерні такі негативні риси: консервативна структура з абсолютним переважанням менш ефективних галузей важкої промисловості, екоагресивними, застарілими енерго- і ресурсоємними, "відходними" технологіями, високою зношеністю основних фондів та забрудненням природного середовища. Але і зараз основні галузі промисловості приваблюють інвесторів (паливно-енергетичний комплекс).
Провідне місце в структурі промисловості займають машинобудування, енергетика, металургія, хімія. У них зайнято близько 70% працюючих.
Тут зосереджені основні виробництва паливно-енергетичного, металургійного, гірничо-хімічного комплексів України.
Основу АПК становить високотоварне багатогалузеве сільське господарство. Провідне місце в ньому займає землеробство. Із усієї площі сільськогосподарських угідь основна частина зайнята ріллею (14 млн. га). Майже половина її знаходиться під посівами зернових. У районі вирощують озиму пшеницю і кукурудзу. На останню припадає більше 60% збору всієї України. Кукурудза на зерно зосереджена в Придніпров'ї, пшениця вирощується в більшості областей.
13% посівних площ знаходиться під технічними культурами. Серед них провідне місце займає соняшник (близько 70% врожаю України) та цукровий буряк (30% валового збору). Навколо міст, у складі міських АПК, а також на півдні, у зоні зрошувального землеробства, розміщене плодоовочеве виробництво.
У районі розвинені всі види тваринництва. Однак, у зв'язку з недостатністю кормовиробництва, рівень його розвитку відстає від місцевих потреб. Тільки м'ясо вивозиться з району. Дуже розвинена харчова промисловість - друга важлива ланка АПК. Міжрайонне значення мають цукрове, маслобійне, плодоовоче-консервне та в меншій мірі виноробне виробництво.
Район відзначається дуже інтенсивними внутрішньо - і зовнішньоекономічними зв'язками. їх матеріальна основа - це транспортна система, яка досить розгалужена і представлена всіма видами з найвищою щільністю транспортної мережі.
У Східному макрорайоні склалася складна територіально-галузева структура виробництва. Вона представлена трьома великими агломераціями (Донецько-Макіївською, Дніпропетровсько- Дніпродзержинською та Харківською), галузевими промисловими районами, численними вузлами і приміськими АПК. До вузлів належать Горлівсько-Єнакієвський, Криворізький, Краматорсько-Слов'янський, Полтавський, Луганський, Лисичансько-Рубежанський, Криворізький, Алчевський, Кременчуцький, Нікопольський, Кіровоградський та ін.
Головні проблеми району стосуються основних аспектів його соціально-економічного розвитку: припинення стагнації виробництва; удосконалення галузевої макроструктури промисловості та технологій; поновлення основних фондів, закриття (чи пере профілювання) нерентабельних підприємств; підвищення конкурентноздатності продукції; ефективне використання колосальних обсягів відходів, поліпшення умов життя людей та екологічної ситуації.
Донецький економічний ( мезо )район.
Донецький район - найменший за площею (53 тис.км2, або 8,8% території України), після Волині і Криму, район України. За кількістю населення (7,3 млн.чол., або 15,5% населення країни) він поступається лише Київському Придніпров'ю. Ці два економічні райони поділяють перше місце за обсягом національного доходу (близько 16% доходу країни).
У Донецькому районі зосереджено 16% трудових ресурсів країни. Питома вага зайнятих у господарстві складає 77%, що наближається до середньодержавного рівня. Однак структура зайнятості відрізняється від інших регіонів. Частка зайнятих у промисловості набагато вища, ніж в інших регіонах - 42%, частка зайнятих у сільському (та лісовому) господарстві набагато нижча - 8,4%.
Тут зосереджений значний природно-ресурсний потенціал -21% потенціалу держави, зокрема: мінерально-сировинних ресурсів - 54,5%, водних - 9,1, земельних - 7,4 і рекреаційних - 10,5% (у грошовому вимірі). Індекс інтегрального показника природно-ресурсного потенціалу району найвищий в країні і становить 2,39 (в Україні - 1,00)*. Трудоресурсний потенціал складає 15,1, а виробничий - 17,7% у країні.
У Донецькому районі, як і в інших, процеси реформування економіки йдуть дуже повільно. При тому, що тут і зараз, після суттєвого спаду виробництва, виробляється 30% промислової продукції країни та 26,6% її експорту, кількість приватизованих об'єктів від загальноукраїнського показника складає лише 17%. Невеликі, порівняно з потребами в них, і обсяги капіталовкладень у район (18%) та іноземних інвестицій (12%). Маючи чи не найбільш складні соціальні, економічні та екологічні проблеми розвитку, Донецький район виступає донором та віддає в бюджет близько 11% усіх податконадходжень в Україні.
Більше 75% продукції припадає на базові галузі: паливно-енергетичну, металургійну, металомістке машинобудування, коксохімію і хімію. Це єдиний район країни, у структурі промисловості якого частка паливної галузі (20% продукції) вища, ніж машинобудування. У кам'яновугільній галузі на початку 90-х років працювало 21 об'єднання, понад 20 шахт і 59 збагачувальних фабрик. Багато шахт практично відпрацьовані. Вугледобування ведеться на економічно неефективних великих глибинах. Більшість шахт потребує технічного переоснащення. Ллє і зараз Донбас - найбільша після Сілезії вугільна база Європи (не враховуючи Росії).
Тут знаходиться близько 30% електростанцій України. Енергетика працює на місцевому вугіллі і привізному мазуті та газі. На базі декількох потужних ГРЕС і багатьох ТЕС створене найбільше в країні енергооб'єднання „Донбас”.
На місцевому коксовому вугіллі та рудній сировині Промислового Придніпров'я в Донецькому районі розвивається чорна металургія. За обсягом товарної продукції-це провідна галузь промисловості (25% її товарної продукції). Тут виробляється 30% металургійної продукції України. Економічний район займає друге місце в Україні за цим показником. У територіальній організації цієї галузі сформувався великий Донецький металургійний район з основними центрами - Донецьк, Макіївка, Маріуполь і декілька територіально розрізнених центрів. Найбільший з них - місто Маріуполь. Металургія району – важливе джерело експортного сектора України.
Машинобудування займає третє місце в структурі промисловості. У районі виробляється близько 15% товарної продукції цієї галузі країни. Тут переважає важке, металомістке машинобудування.
До провідних галузей промисловості Донецького району належать також коксохімія і хімія. Коксохімія працює на відходах чорної металургії і дає більше, ніж 50 % продукції коксової галузі України. Хімія включає гірничо-хімічну, яка працює на місцевій сировині - кам'яній солі, газовому вугіллі, вапні і т.д.
Комплекс важкої промисловості доповнюється промисловістю будівельних матеріалів. Міжрегіональне значення мас виробництво скла віконного, цементу, облицювальних плиток. Переважно на місцевий ринок працює виробництво залізобетонних виробів, стінових, покрівельних матеріалів, бетонних блоків та ін. Деревообробна промисловість працює переважно на привізній сировині.
Переважно внутрішньо регіональне значення мають харчова і легка промисловість. Частка їх у галузевій структурі промисловості дуже невелика (менше 20 %), але обсяги виробництва досить значні.
Легка промисловість складається з текстильної, трикотажної, швейної, шкіряно-взуттєвої. Центри знаходяться у великих містах: Донецьку, Луганську, Маріуполі, Макіївці, Артемівську та ін.
Харчова промисловість має розгалужену структуру. Вона представлена майже всіма основними галузями: борошномельно-круп'яною, м'ясною, молочною, плодоовочеконсервною, оліє-жировою, рибною та ін.
Сільськогосподарське виробництво спеціалізується на вирощуванні зернових, соняшнику, молочно-м'ясному тваринництві.
Тваринництво в Донецькому економічному районі представлене м'ясо-молочним скотарством, свинарством. Розвинено птахівництво, вівчарство, рибальство.
Для району характерний інтенсивний розвиток - основних видів транспорту: залізничного, автомобільного, трубопровідного. Щільність транспортної мережі тут максимальна в Україні.
Подальший соціально-економічний розвиток району пов'язаний з вирішенням дуже багатьох проблем. Найневідкладнішими є екологічні. Поліпшення екологічної ситуації, стан природного середовища потребують здійснення широкої екологізації виробництва, а не окремих косметичних заходів. Важливим у цьому плані є підвищення частки наукоємних галузей, упровадження ресурсо- та енергомістких, маловідходних технологій, оновлення основних фондів, розвиток екологічної інфраструктури. Така структурно-технологічна перебудова промисловості підвищить і її економічну ефективність. З нею пов'язано і виникнення гострих соціальних проблем. Закриття нерентабельних шахт та інших підприємств потребує створення нових робочих місць, перепрофілювання багатьох виробництв. Переважання галузей важкої промисловості дуже ускладнює процеси приватизації у регіоні, можливість інвестування трансформаційних процесів у промисловості. Особлива проблема - використання величезних мас відходів, які містять у собі чимало цінних компонентів. Для збалансованості споживчого ринку надзвичайно важливим є поліпшення якості та асортименту продукції, яка виробляється в регіоні. Напружений водогосподарський баланс району потребує покращення водозабезпечення населення і скорочення водоспоживання у промисловості.
Придніпровський економічний ( мезо) район.
Придніпровський економічний район розташований у центрально-південній частині країни і об'єднує три області: Дніпропетровську, Запорізьку та Кіровоградську. Район витягнутий у широтному напрямку і лежить по обидва боки річки Дніпро, яка поділяє його на Правобережжя і Лівобережжя. Площа району становить 83,7 тис. км (13,6% площі України), населення – 6,5 млн. чол. (близько 13,8% загальноукраїнського показника).
Тут знаходиться 17,9% природно-ресурсного потенціалу країни, в тому числі: мінерально-сировинних ресурсів – 30,6%, водних – 12,7, земельних – 14,4 і рекреаційних – 9,8%. Структура ресурсів характеризується значною перевагою мінерально-сировинних і земельних ресурсів.
Серед основних особливостей району, які перетворюють його у природно-господарську цілісність і виступають факторами його подальшого розвитку, потрібно відзначити:
- розташування у двох близьких за характером освоєності і типом господарювання природних зонах - лісостепу і степу;
- сприятливе транспортно-географічне положення;
- спільність історичного розвитку;
- наявність потужного природно-ресурсного, виробничого, науково - технічного потенціалу;
- пріоритетність високотехнологічних галузей при високій питомій вазі гірничодобувного комплексу;
- активна участь у міжрайонному, зокрема міжнародному, поділі праці провідних галузей виробництва - промислового та сільського господарства;
- район є одним з основних платників податків, районів-донорів в Україні;
- високий техногенний пресинг і рівень антропогенізації природних ландшафтів, надзвичайно складна екологічна ситуація значної частини району;
- інтенсивний розвиток несприятливих природно-техногенних процесів та ін.
Природно-ресурсний потенціал району потужний та різноманітний. Провідне місце у ньому займають мінеральні, земельні, агрокліматичні ресурси.
Чільне місце в природно-ресурсному потенціалі належить мінеральним ресурсам, які характеризуються великими запасами та високою якістю. Переважна більшість з них має міжрайонне, а то й міждержавне значення. Мінеральні ресурси включають паливно-енергетичні, рудні, металеві та неметалеві, нерудні корисні копалини. Район багатий на паливно-енергетичні ресурси. Це кам'яне вугілля Донбасу та буре - Дніпровського басейну, нафта і газ південної окраїни Дніпровсько-Донецької провінції.
Особливо широко представлена металургійна сировина - це залізна руда Криворізького басейну (Дніпропетровська область) і Білозерської групи родовищ (Запорізька область). У районі міст Нікополь і Токмак зосереджено близько 80% запасів марганцевих руд колишнього Союзу. У Побужжі (по річці Південний Буг) розміщені родовища нікелю. Є ресурси титану та бокситів. Відомі великі запаси допоміжної металургійної сировини: вогнетривких глин, флюсових вапняків, доломіту. Розробка залізорудної і марганцевої сировини є традиційною для району. Вона почалась з кінця минулого століття. Широко освоюються великі, запаси графіту, титану, а також нікелю, різноманітних будівельних матеріалів.
Велику роль у районі відіграють земельні ресурси. Тут, як і в інших степових районах, велика частка сільськогосподарських угідь та високий (до 75%) рівень їх розораності. У структурі ґрунтів переважають цінні чорноземи. На півдні Запорізької області їх змінюють каштанові, часто солончакові ґрунти.
У районі зосереджено близько 14% трудових ресурсів України. У матеріальному виробництві працює понад 76% усіх зайнятих, у тому числі в промисловості близько 35%, у сільському та лісовому господарстві -20%. Частка зайнятих у невиробничій сфері низька - 22%.
Придніпровський район - один з найбільш індустріально розвинених регіонів України, де виробляється 15% її національного доходу. Він займає третє місце (після Київського та Донецького) за обсягом ВВП (15,6%) та друге - за обсягом промислової продукції (24%), та експорту (27%). Це великий район - донор, частка податконадходжень з якого становить 14% у загальних його обсягах в Україні. За обсягами капіталовкладень (18%) та іноземних інвестицій (більше 10%) він трохи поступається Донецькому і значно — Київському. Процеси роздержавлення тут обмежувались до 1997р. переважно, так званою, малою приватизацією, а кількість приватизованих підприємств складає близько 15%.
Основна ланка господарства - промисловість, яка виробляє приблизно 70% сумарної сільськогосподарської та промислової продукції. Характерні риси промисловості - високий рівень диверсифікації галузевої структури, територіального зосередження, досить значний експортний сектор, висока частка добувних галузей. Структура промисловості менш консервативна, ніж у Донбасі. У ній представлені всі основні галузі. При активному розвитку видобувних галузей провідну роль у районі відіграє машинобудування. Цьому сприяла і наявність власної металургійної сировини, і розташування поблизу паливно-енергетичної бази, ємкий місцевий споживчий ринок і транспортна доступність до інших районів - споживачів машинобудівної продукції. Важке машинобудування активно розвивалось у післявоєнний період, ракето- і літакобудування виникли в останні десятиріччя, Сьогодні машинобудівний комплекс представлений як обладнанням для базових та інших галузей важкої промисловості, так і новими наукоємними виробництвами (космічне, точне машинобудування). У структурі галузі - електроніка, автоматика, електротехніка, приладо- і ракетобудування, автомобіле-, електровозо-, вагонобудування. Розвинені металомісткі виробництва: гірничошахтне, металургійне, дорожно-будівельне, електротехнічне обладнання, сільськогосподарське машинобудування і т.д. Центри машинобудування - Дніпропетровськ, Запоріжжя, Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Нікополь, Кіровоград, Мелітополь та ін.
Базовою у районі є металургія. Промислове Придніпров'я посідає перше місце в Україні за обсягом товарної продукції. Величезні запаси залізних і марганцевих руд у поєднанні з коксівним вугіллям Донбасу, різноманітною допоміжною сировиною зумовили формування тут Криворізько-Дніпропетровського району чорної металургії.
Кольорова металургія розвинена менше і працює, в основному, на привізній сировині.
На відходах металургії працюють великі коксохімічні заводи.
Велику районоутворюючу роль відіграє потужний паливно-енергетичний комплекс. Основні галузі комплексу: видобування кам'яного і бурого вугілля та електроенергетика. Найважливіша галузь комплексу - енергетика. Вона представлена усіма основними видами. її основу складають великі ГРЕС, теплові електростанції, що працюють на вугіллі Донбасу.
На привізній сировині розвивається лісова, деревообробна, меблева, галузі промисловості. Особливо широко розповсюджене по території меблеве виробництво.
Важливе значення для району має харчова промисловість. Вона характеризується дуже розгалуженою структурою, бере активну участь у міжрайонному поділі праці, формуванні експорту країни.
Загалом на внутрішній споживчий ринок працює легка промисловість. Вона включає текстильну, швейну, трикотажну, шкіряно-взуттєву галузі. Основні центри знаходяться у великих містах: Дніпропетровську, Запоріжжі, Кіровограді, Мелітополі, Кривому Розі та ін.
У сільськогосподарському виробництві всіх областей велику роль відіграє тваринництво. Воно представлене м’ясо-молочним скотарством, свинарством, птахівництвом. На півдні розвивається рибальство, вівчарство. Навколо великих міст сформувались приміські АПК, як правило, молочного і овочевого напряму.
Велику районоутворюючу роль відіграє транспорт. Тут досить активно співіснують і взаємодіють усі його види. У міжрегіональних перевезеннях основна роль належить залізничному транспорту, для великих за обсягом і масових вантажів — річковому.
Кіровоградська область — одна з найбільш відсталих в Україні. Це підтверджується не тільки низьким обсягом її ВВП (2%), промислової продукції (1%), але й експорту. Значною мірою це викликано й фактичною відсутністю фінансування росту продуктивних сил області. На її частку припадає приблизно 2% капіталовкладень та 1% іноземних інвестицій (табл. 2.2).
Серед основних напрямків розвитку продуктивних сил району потрібно виділити:
- спрямованість на збалансованість соціально-економічного і екологічного розвитку;
- здійснення структурно-технологічних перетворень у народному господарстві, спрямованих на посилення його соціальної орієнтованості, конкурентоспроможності та екологізації виробництва;
- реконструкція та технічне переобладнання підприємств металургійної, паливно-енергетичної, вугільної, легкої та інших галузей промисловості;
- нарощування експортного потенціалу;
- зміцнення економічного потенціалу Кіровоградської області, підвищення її інвестиційної привабливості та податкоспроможності;
- подальший розвиток агропромислового комплексу;
- здійснення комплексної системи заходів щодо поліпшення екологічної ситуації, починаючи із удосконалення технологій і завершуючи зміцненням екологічної інфраструктури;
- раціональне використання біоресурсів Азовського моря та поступове створення на узбережжі рекреаційного комплексу міжнародного значення.
Північно-Східний економічний ( мезо) район.
Північно-Східний економічний район, так зване Лівобережне Придніпров'я, розташований на лівому березі річки Дніпро, у північно-східній частині України. Він дещо витягнутий у широтному напрямі і включає три області: Харківську, Полтавську, Сумську. За площею (13,9% від загальної площі країни) і населенням 5,8 млн.чол. (12,3% загальнодержавної його чисельності) Лівобережне Придніпров'я дещо поступається іншим економічним районам України.
Особливу роль у природно-ресурсному потенціалі відіграють мінеральні ресурси. Вони не дуже різноманітні за структурою, але мають велике народногосподарське значення. Це, перш за все, нафтогазові ресурси найбільшої у країні Дніпровсько-Донецької провінції і залізні руди Кременчуцького району.
Родовища нафти і газу численні. Переважна більшість нафтових родовищ розміщена в Полтавській і на півдні Сумської області (Глинсько-Розбишевське, Зачепилівське, Миргородське) тощо. Основні ресурси природного газу зосереджені в Шебелинсько-Ізюмській групі родовищ неподалік від Харкова.
В цьому районі зосереджено 10,5% природно-ресурсного потенціалу країни, в тому числі: на мінеральні ресурси припадає 3,9%, водні – 10,0, земельні – 14,6, лісові – 11,3, рекреаційні – 10,7%.
У Лівобережному Придніпров'ї сформувався один з провідних господарських комплексів України. Він характеризується близькими до середніх по країні або трохи вищими показниками економічного розвитку та реформування економіки (за винятком обсягів іноземних інвестицій, які складають 5% від загальноукраїнських). Тут виробляється більше 13% ВВП країни, 11% промислової та 14% сільськогосподарської продукції. Сюди надходить майже 14% вітчизняних капіталовкладень, а частка приватизованих об'єктів складає 10%. На цьому фоні невиправдано низькою виглядає частка експорту регіону в загальноукраїнському його обсязі—8%. У цілому ж суттєве падіння ВВП за період 1990-1997 рр. свідчить про неефективність реформування економіки краю. У районі чітко виражений індустріально-аграрний профіль господарства. Промисловість дає близько 70% сумарної промислової і сільськогосподарської продукції району. Провідну роль у промисловості відіграє машинобудування. Сільське господарство постачає на зовнішній ринок цукор, соняшникову олію, зерно, плоди та овочі.
Галузева структура промисловості достатньо диверсифікована. У ній переважають переробні галузі. Це єдиний економічний район України, в якому на частку машинобудування в докризовий період припадало близько половини усієї товарної продукції промисловості.
До провідних галузей, крім машинобудування, належать також паливно-енергетична, харчова, хімічна і легка промисловість.
Легка промисловість за вартістю продукції посідає трете місце в районі після машинобудування і харчової промисловості.
Майбутнє району, збереження його природи і покращення умов життя населення залежать багато в чому від стратегії подальшого розвитку продуктивних сил, до важливих напрямків якого слід віднести:
- збалансованість соціально-економічного і екологічного розвитку;
- раціональне використання багатого природо-ресурсного потенціалу, підвищення родючості ґрунтів, проведення агрохімічних і лісоекологічних меліорацій;
- підвищення продуктивності суспільної праці, зміцнення у районі виробничого потенціалу на основі впровадження новітніх технологій, значного науково-технічного потенціалу, у тому числі підприємств колишнього військово-промислового комплексу;
- підйом сільської місцевості за рахунок промислового розвитку малих міст, виробничої і соціальної інфраструктури розвитку малого і середнього бізнесу;
- зміцнення на цій основі демографічного потенціалу району зокрема сільської місцевості.
Західний економічний макрорайон.
Західний економічний макрорайон розташований головним чином на Правобережній Україні, включаючи її північну та центральну частину. Це найбільший з трьох макрорайонів країни, площа якого складає 269,4 тис.км (44,6% площі країни). Населення макрорайону—22,04 млн.чол. (43,3% населення України). Питома вага району в товарній продукції промисловості України набагато нижча від зазначених вище показників і становить біля 37%, сільського господарства, навпаки, вища—52%.
Макрорайон включає 4 економічних райони — Київський (або Столичний), Карпатський, Північно-Західний та Подільський, до складу яких входить 13 областей, тобто більше половини їх загальної кількості в Україні.
Основні риси. Район у цілому характеризується сприятливим геополітичним та транспортно-географічним положенням; високим рівнем господарської освоєності території; кращою, порівняно з іншими макрорайонами, забезпеченістю трудовими ресурсами; потужним та різноманітним природно-ресурсним потенціалом; великим та розгалуженим за структурою виробничим потенціалом: значною територіальною диференціацією економічних і соціальних умов при переважанні областей із середнім та нижчим за середній рівнем соціально-економічного розвитку.
У територіальному поділі праці район відзначається: різноманітною сільськогосподарською продукцією, перш за все, виробництвом цукру, м'яса, тваринного масла, овочево консервною продукцією; виробництвом різноманітної промислової продукції: приладів, літаків, автобусів, засобів автоматизації та обчислювальної техніки, сірки, калійних та суперфосфатних добрив, штучних, лляних, синтетичних тканин, паперу, меблів тощо.
Значні резерви інтенсифікації міжнародних економічних зв'язків макрорайону та розширення його зовнішньої функції пов'язані з функціонуванням у ньому столичної Київської агломерації, двох Єврорегіонів — „Буг” і „Карпати”, вільних економічних зон. Великий науково-технічний потенціал макрорайону створює передумови для інтенсивного розвитку в ньому інноваційного комплексу, в тому числі таких форм його територіальної організації, як технопарки і технополіси.
Сприятливе геополітичне положення більшості областей та значний інтегральний потенціал зумовлюють його певну інвестиційну привабливість, яка підсилюється завдяки сприятливій екологічній ситуації (за винятком зони впливу Чорнобильської катастрофи). Надходження інвестицій у район зараз є найбільшим у країні (завдяки м. Києву), але гальмується загальним соціально-економічним станом у країні.
Велику роль в економічному розвитку макрорайону відіграє його природно-ресурсний потенціал (ПРП). Він дуже значний, представлений усіма видами ресурсів. Структура ПРП територіально дуже диференційована. Основні природні ресурси— мінеральні, земельні, рекреаційні, а також лісові та водні. Особливе значення мають цінні земельні та агрокліматичні ресурси. Саме завдяки їх сприятливості на всій території макрорайону, особливо на Поділлі, склався такий могутній АПК. Більше половини площі — під родючими чорноземами. Дуже цінними є природні ресурси сільськогосподарського виробництва у лісостепових областях району. Мінеральні ресурси мають велике народногосподарське та міжнародне значення.
До спільних проблем розвитку Західного макрорайону слід віднести:
1. Посилення збалансованості соціально-економічного і екологічного розвитку.
2. Модернізацію технологій, що застосовуються в усіх галузях господарства.
3. Перебудову структури виробництва з випереджаючим розвитком найбільш наукоємних галузей третинної і четвертинної сфери із забезпеченням її відповідності інтегральному потенціалу.
4. Розбудову виробничої, комунікаційно-інформаційної, соціальної інфраструктури.
5. Технічне переозброєння промисловості, сільського господарства, будівництва.
6. Розширення зовнішньої функції і частки її в експортному секторі країни.
7. Інтенсивний розвиток рекреаційного комплексу в усіх економічних районах.
8. Модернізація транспортної системи району для її інтегрування в загальноєвропейську.
9. Збільшення власної бази паливно-енергетичних ресурсів.
10. Екологізація господарства та розвиток екологічної інфраструктури.
11. Пріоритетний розвиток основних центрів просторового каркасу росту продуктивних сил району.
Київський економічний (мезо )район.
Київський економічний район, так зване Київське Придніпров'я— найбільший за площею і чисельністю населення економічний район країни. Він розташований у центральній частині і на півночі України.
Зараз район включає столицю України, місто Київ, і чотири області: Київську, Житомирську, Черкаську і Чернігівську. Його сприятливе геополітичне положення зумовлене між - і внутрішньодержавними факторами. Зовнішні фактори: розташування району на перехресті двох важливих геополітичних осей: Чорноморсько-Балтійської і Євроазіатської; наявність важливих міждержавних авто -, авіа - і залізничних магістралей, які перетинають Україну. До його рейтингу належать: феномен столичності, наявність найбільші в країні Київської агломерації.
За площею Київський район становить 18,6 % території України, тут проживає 16,8% її населення; виробляється близько 12% національного доходу і близько 13% валової продукції промисловості й сільського господарства; у господарстві зайнято 17,7% від загальної кількості зайнятих у країні, в тому числі промисловості — близько 15%, сільському і лісовому господарствах близько 20%, у сфері послуг -— 19% від зайнятих у країні. За цими показниками район є лідером у Правобережній Україні.
Щодо інтегрального потенціалу, то він представлений усіма його складниками: природно-ресурсним, трудовим, виробничим, науково-технічним, інтелектуальним тощо.
В районі зосереджено 7% природно-ресурсного потенціалу країни, в тому числі мінеральних ресурсів – 1,1, водних – 6,6, земельних – 9,9, лісових – 8,6, фауністичних – 10,0 і природно-рекреаційних – 9,8%. У регіональній компонентній структурі переважають земельні і природно-рекреаційні ресурси.
У господарстві зайнято близько 4,з млн. чол. (включаючи пенсіонерів), більша половина яких працює в столичній, Київській області та Києві Структура зайнятості у районі достатньо прогресивна .свідчить про високі (34%) частку зайнятих у невиробничій сфері. Число зареєстрованих безробітних в районі невелике, складає близько 16 тис.чол. Зараз кількість безробітних у район, складає 16,6/о віл загальної їх кількості в Україні.
Київський економічний район – це промислово-аграрний район, де співвідношення промисловості і сільського господарства складає 3,4:1,0.
Аналіз динаміки територіальної і галузевої структури економіки за 1990 – 2002рр. свідчить про значні зміни її в усіх регіонах. при збільшенні в галузевій структурі частки електроенергетики, хімічної та нафтохімічної промисловості, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості, зменшилась паливна промисловість, металургія, машинобудування і металообробка, промисловість будівельних матеріалів, легка промисловість.
Середні показники по району свідчать, що саме тут відносно успішно відбуваються реформаційні процеси, якщо визнати, що їх найбільш репрезентативно представляють не темпи спаду ВВП (відносно 1990 р.), а процеси приватизації та інвестування (без урахування структурно-технологічної перебудови, яка гальмується практично в усіх регіонах України). Відповідні показники, що характеризують процеси реформування, у Київському районі істотно перевищують їх середнє значення по країні. Так, частка приватизованих об'єктів дорівнює 16% від загальноукраїнського показника, питома вага ВВП становить біля 20%.- Темпи падіння ВВП у порівнянні з 1990 р. менш відчутні, ніж по країні в цілому. Особливо помітні переваги району по показнику його інвестиційної привабливості, у 1997 р. сюди надійшло майже 42,4% інвестицій від загальноукраїнського їх обсягу. Однак участь Київського Придніпров'я у формуванні експортного сектора країни невисока і складає лише 11%.
Центральну роль у виробництві відіграє промисловість. її Частка у валовому суспільному продукті перевищує 50%.
Стратегія розвитку, спрямована на економічне зростання, покращення якості життя населення і стану природного середовища визначає й основні напрями розвитку району. Частково вони є загальними для України, частково-специфічними, властивими лише для нього. До основних можна віднести:
- раціональне використання потужного інтегрального потенціалу району, особливо інтелектуального, промислового, науково-технічного. Максимально використовуючи феномен столичності, район має всі можливості для швидкого зростання бізнесової інфраструктури, процесів приватизації, випереджаючого розвитку третинної та четвертинної сфери, активізації зовнішньої промислової функції;
- зростання завдяки розвитку інтенсивних фінансових, економічних і культурних зв'язків із зарубіжжям (ближнім і далеким), посередницьких функцій внутрішньодержавного характеру, розповсюдження науково - технічного та культурного впливу на інші регіони України. Особливо важливим зараз є утвердження функції столичності М.Києва при підвищенні рейтингу таких регіональних центрів, як Львів, Одеса, Харків та ін, що є основним ядром просторово-управлінської структури України, центрами росту всього її соціально-економічного простору;
- структурно-технологічну трансформацію господарства із загальними макрозрушеннями у співвідношенні виробничої і невиробничої сфер на користь останньої. Дуже важливою є структурна перебудова промисловості на основі випереджаючих темпів росту наукоємних галузей, виробництва предметів широкого вжитку;
- забезпечення конкурентоспроможності продукції на зовнішньому і внутрішньому ринку за рахунок впровадження новітніх технологій, зниження їх енергоємності, підвищення якості продукції, сучасного інформаційно-комунікаційного забезпечення;
- розвиток у районі деконцентраційних процесів з метою зменшення техногенного пресингу в зоні Київської агломерації та підвищення рівня соціально-економічного розвитку периферійних територій.
Карпатський економічний (мезо )район.
Район розміщений на крайньому заході України. Тут, на площі 56,6 тис.кв.км, яка складає 9,4% території України, проживає 6,4 млн.чол. (12,4% від її населення), виробляється 12% національного доходу, 1',2% товарної продукції промисловості, 11,4% сільськогосподарської продукції України.
Район характеризується багатством і різноманітністю природно-ресурсного потенціалу. Він представлений усіма відомими видами: земельним, мінеральним, рекреаційним, лісовим, водним. Чільне місце займають перші три види.
Тут зосереджено 9,7% природно-ресурсного потенціалу держави (в грошовому обчисленні), зокрема: мінеральних ресурсів – 4,1%, водних - 20%, земельних – 6,2%, лісових – 33,7, рекреаційних – 18,9% і фауністичних – 3%. район дефіцитний за мінеральними і фауністичними ресурсами.
Карпатський економічний район є аграрно-промисловим із значною перевагою сільського господарства над промисловістю (їх співвідношення складає 1:3,20).
Район характеризується показниками розвитку та реформування економіки трохи вищими за середньоукраїнські (за винятком обсягів промислової продукції та частки експорту, які складають 6-7% від загальноукраїнських). Тут виробляється біля 12% ВВП країни, 7,2% промислової та 11,4% сільськогосподарської продукції. Зайнятість складає 12% від загальноукраїнської. До району надходить 8,3% вітчизняних капіталовкладень, а частка приватизованих в Україні об'єктів складає майже 17% (табл. 2.2.). У цілому ж суттєве падіння ВВП за період 1990-1997 рр., невеликі обсяги інвестування, повільне роздержавлення власності свідчать про неефективність реформування економіки району, який має багатогалузеву промисловість, широкоспеціалізоване сільське господарство, досить розвинену транспортну систему. Провідну роль у господарстві відіграє промисловість. На її частку припадає близько 75% сумарної продукції промисловості та сільського господарства. їй притаманні суттєво-відмінні риси, і, насамперед, високий рівень диверсифікації. В інших районах, як правило, лідирують дві-три галузі, на частку яких припадає близько 80% зайнятих і продукції, яка виробляється. У Карпатському районі до провідних і за рівнем зосередження, і за участю у територіальному поділі праці, можна віднести: машинобудівну, хімічну, лісопромислову, паливно-енергетичну, харчову, легку промисловість. Відносно інших районів в Україні, Карпатський характеризується більш прогресивним розвитком структури промисловості. Це пояснюється двома факторами: значно пізнішим її формуванням і створенням тут багатьох наукоємних машинобудівних виробництв та невисокою питомою вагою військово-промислового комплексу.
Для Прикарпатських областей основними проблемами є:
- інтенсивний розвиток сільського господарства на основі раціонального землекористування;
- підсилення промислового розвитку (з суттєвою його структурно-технологічною перебудовою, перш за все за рахунок наукоємних галузей) і його екологізацію шляхом упровадження прогресивних технологій промислового ресурсоспоживання;
- активна розбудова інноваційного комплексу;
- розвиток рекреаційного туристичного господарства (перш за все кінного і пішохідного туризму, які забезпечують мінімальне навантаження на природне середовище);
- значне розширення виробничої, банківської, соціальної інфраструктури та ін.
У Закарпатській області особливого значення набуває:
- раціональне, екологічно грамотне використання різноманітних мінеральних ресурсів, які зараз слабо освоюються (алюмінієвої сировини, баритів, мармуру, перлитів, андезитів та ін.);
- формування прикордонних, міждержавних форм агропромислової інтеграції;
- поступове вирішення проблеми зайнятості населення;
- посилення спеціалізації області на виробництві продукції сільського господарства і харчової промисловості;
- розвиток інфраструктури для туристично-рекреаційного господарства та ін.
У цілому подальший розвиток Карпатського району пов'язаний, переважно, з двома моментами: удосконаленням технологій суспільно-природної взаємодії (що є спільним для всіх регіонів України) і трансформацією структури господарства з помітним підсиленням його третинного сектора, інноваційного комплексу, невиробничих функцій, значним зміцненням ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури: будівельної, транспортної, комунікаційно-інформаційної, готельної, торговельної, житлово-комунальної та ін.
Район має великі потенційні можливості для прискореного суспільно-ефективного, господарського розвитку. Його передумовами виступають, крім вигідного економіко-географічного положення, наявність потужного і різноманітного природно-ресурсного потенціалу, достатнє працезабезпечення, велика ініціативність населення у зв'язку з більш коротким терміном розвитку при адміністративно-командній системі і т.д.
У стратегії подальшого розвитку району, очевидно, потрібно виходити із загальних для всіх регіонів моментів:
- спрямованості на підвищення обласних рівнів економічного та соціального розвитку при своєрідності механізмів його забезпечення;
- досягнення основних суспільно-природних рівноваг, перш за все відповідності структури та зовнішньої функції господарства інтегральному потенціалу території;
- приведення в дію механізмів ренатуралізації природи та запобігання перевищенню екологічної ємності території;
- пріоритетності розвитку рекреаційного комплексу;
- важливості створення тут екологічного каркасу, багато важливих елементів якого вже наявні в Карпатах (зокрема різноманітні форми заповідування природних ландшафтів).
До найважливіших напрямків подальшого розвитку Карпатського району можна віднести:
- соціально-економічну і екологічну збалансованість розвитку продуктивних сил;
- удосконалення територіальної організації господарства, зокрема за рахунок розвитку прикордонних виробничих комплексів, існуючих і нових центрів росту;
- підвищення рівнів соціально-економічного розвитку шляхом покращення соціально-інфраструктурного забезпечення гірської місцевості;
- урахування при інтегруванні району у європейський простір його суспільних інтересів: досягнення високої якості життя, раціонального використання природно-ресурсного, трудового, інтелектуального, виробничого потенціалу, реалізації переваг геополітичного положення району;
- забезпечення системою робочих місць наявного трудового потенціалу;
- активний розвиток прикордонного співробітництва;
- інтегрування транспортної системи в європейські транспортні структури;
- підсилення експортного сектора району і розвиток конкурентоспроможних імпортозамінних виробництв;
- підвищення податкоспроможності району на основі розвитку вітчизняного виробництва.
Подільський економічний (мезо )район.
Подільський район включає три області Правобережної України: Вінницьку, Тернопільську і Хмельницьку.
Територія району становить 10% території України; у ньому проживає близько 9% її населення, виробляється 7,6% валового внутрішнього продукту, 4,8% промислової та 14,7% сільськогосподарської продукції країни. Його транспортно-географічне положення досить сприятливе. Район межує з найбільш економічно розвинутими регіонами України - Київським, Придніпровським, Карпатським, Причорноморським. Правда, віддаленість від зарубіжних країн дещо ускладнює розвиток міжнародних контактів Поділля. Однак через його територію проходять магістральні міжнародні залізничні та автомобільні шляхи, які з'єднують район з іншими країнами Європи.
Важливим фактором соціально-економічного розвитку району є його інтегральний, перш за все природо - і трудоресурсний потенціал. У цілому ж за масштабами інтегрального потенціалу Поділля займає серединне положення в ієрархії регіонів України. За своєю структурою інтегральний потенціал дещо обмежений. Тут зосереджені досить одноманітні мінеральні ресурси, незначне поширення мають ліси. Не може зрівнятися з провідними районами і науково-технічний потенціал Поділля, помітно примножений в останні десятиліття.
В районі знаходиться 8,4% природно-ресурсного потенціалу (в грошовому еквіваленті), зокрема: мінеральні ресурси – 0,75, водні – 7,7%, земельні (ґрунтові) –14,3%, лісові – 7,8% і рекреаційні – 4,8% країни. Як видно з наведених даних особливо виділяються за питомою вагою земельні ресурси, що зумовлює високий ступінь спеціалізації району на сільськогосподарському виробництві.
Тому Поділля – єдиний район в країні з аграрно – індустріальною спрямованістю господарства. Він характеризується нижчими за середньо регіональними показниками економічного розвитку та інтенсивності реформаційних процесів. Так, частка ВВП становий, лише 7,6%, експортної складової - лише 5% загальноукраїнського показника. Уповільнено тут проходять процеси приватизації (8% від загальноукраїнської кількості приватизованих об'єктів), дуже незначні обсяги інвестування, необхідного для вирішення досить складних соціально-економічних проблем (2,5% усіх надходжень ІІ в Україну). Співвідношення продукції промисловості та сільського господарства становить майже 1:1.
Провідне місце у структурі промисловості займають машинобудування та харчова, в меншій мірі легка промисловість. На їх частку припадає понад 75% товарної промислової продукції.
У районі представлені й окремі виробництва хімічної промисловості: основної та побутової хімії, пластмасових виробів. Основні центри цієї галузі: Вінниця (суперфосфатний завод) і Хмельницький.
Поділля - єдиний район в Україні, де паливно-енергетичний комплекс представлений практично лише однією галуззю електроенергетикою. Тут працюють велика Ладижинська ГРЕС і Хмельницька АЕС. Вони забезпечують енергією й інші області центральної і північно-західної України.
Для удосконалення територіальної організації продуктивних сил та територіально-галузевої структури району потрібно забезпечити:
- прискорений розвиток виробництв АПК, зокрема тих, які переробляють сільськогосподарську сировину, створення лужного холодильного господарства;
- активізацію науково обґрунтованої агро лісохімічної меліорації і нарощування виробництва екологічно чистої сільськогосподарської продукції;
- впровадження у виробництво сучасних ресурсо- і енергозберігаючих, маловідходних технологій;
- активізацію зовнішньої функції району, зокрема розширення експортного сектора;
- підйом сільської місцевості за рахунок промислового розвитку малих міст, створення переробних підприємств АПК у селах, розвитку виробничої та соціальної інфраструктури тощо;
- створення сучасного рекреаційно-туристичного господарства, яке відповідало б великим рекреаційним можливостям краю.
Північно - Західний (Волинський) економічний (мезо )район.
Район розташований на крайньому північному заході країни. він включає дві області: Волинську та Рівненську.
В економічному та соціальному відношенні Західне Полісся відстає від інших регіонів України.
За останні роки геополітичне положення району змінилось. Сусідство з промислово розвиненою Білоруссю і, особливо, з Польщею відкрило широкі перспективи для міжнародного економічного співробітництва. На прикордонних територіях Волині і Польщі створений єврорегіон "Буг". Розвитку тут міжгосподарських зв'язків, формуванню прикордонних виробничо-територіальних комплексів сприяє спільність природних умов і ресурсів цього єврорегіону.
Мінеральні ресурси району обмежені. Промислове значення мають кам'яне вугілля (Нововолинськ), торф (Турське, Цирське, Чемерне та інші родовища), природний газ (селище Локач), крейда. Велику роль відіграють будівельні корисні копалини.
У цілому за структурою і масштабами інтегрального потенціалу Західне Полісся поступається іншим районам країни. Демографічний потенціал регіону такий же невисокий, як і на інших поліських територіях.
Північно-Західний район ще тільки починає реалізацію свого значного геополітичного потенціалу, і показники його економічного розвитку в умовах реформування найнижчі в Україні. Тут виробляється 3,4% ВВП (при 11% середньо-районного показника), дуже низькі темпи приватизації (4,6% від кількості приватизованих об'єктів по Україні). Сюди надходить близько 1% усіх інвестицій та виробляється лише 1,4% експортної продукції України. Податкові надходження з району становлять лише 1,8% загального по країні.
У господарстві Західного Полісся поєднуються традиційні для цього краю галузі лісової і деревообробної, харчової і легкої промисловості, багатогалузеве сільське господарство і "нові" галузі, перш за все машинобудування і паливна промисловість. У територіальному поділі праці Полісся представлене виробництвом лляних тканин, нетканих матеріалів, автомобілів, обладнанням для тваринництва, електроапаратурою і приладобудуванням, вирощуванням цукрового буряка, картоплі, м'ясною і м'ясоконсервною продукцією.
У структурі народного господарства району важливе місце займає промисловість. її характерні риси: низький рівень диверсифікації галузевої структури порівняно з іншими регіонами України; орієнтування на місцеву природну і сільськогосподарську сировину; відсутність значних форм територіального зосередження.
Провідні галузі промисловості - харчова, легка і машинобудування. Частка харчової промисловості складає більше 20% усієї товарної продукції промисловості. її розвиток базується на переробці місцевої сільськогосподарської сировини. Основні галузі: цукробурякова, плодоовочеконсервна, маслосироробна, молочна, м’ясопереробна, кондитерська, пивоварна.
Активну участь у територіальному поділі прані бере легка промисловість. Ця галузь традиційно розвивається на Західному Поліссі. Її основні виробництва - текстильне (Луцьк, Рівне, Сарни), швейне, трикотажне (Рівне, Здолбуново та інші центри), шкіряно-взуттєве (Нововолинськ, Ковель).
У післявоєнний період у районі активно розвивається машинобудування. Основні центри машинобудування: Рівне, Луцьк, Ковель та ін.
Велику районоутворюючу роль відіграє паливно-енергетичний комплекс. Він представлений видобутком вугілля і торфу, електроенергетикою.
До провідних у районі належить і така традиційна галузь, як лісова, деревообробна, меблева і целюлозно-паперова, її основу складають лісозаготівельні, деревообробні і меблеві підприємства, які широко розповсюджені по території. Ці виробництва галузі
Мають міжрайонне значення. Центри галузі: Луцьк, Рівне, Острог, Сарни, Нововолинськ.
Для удосконалення територіальної організації продуктивних сил та територіально-галузевої структури господарства району необхідно забезпечити:
- збалансованість соціально-економічного і екологічного розвитку; підвищення рейтингу району за рахунок реалізації переваг транспортно-географічного положення і розвитку прикордонних форм міжнародного співробітництва;
- структурну перебудову виробництва з переважним розвитком на сучасних засадах наукоємного виробництва, АПК, легкої та лісової промисловості тощо;
- інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва, посилення його участі у територіальному міжрегіональному поділі праці;
- розвиток транспортної системи та її інтеграцію в європейські транспортні структури;
- використання цінних рекреаційних ресурсів Шацького заповідника. На його території розміщено близько 30 тис. озер, одне з найбільших - озеро Світязь. Тут можливе створення цілої системи риболовно-мисливських господарств. При створенні необхідної соціально-транспортної інфраструктури, цей район може одержати статус міжнародної рекреаційно-туристичної бази;
- розширення місцевих художніх промислів: ткацтва, вишивання, виробництва керамічних виробів.
Південний економічний макрорайон.
Південний макрорайон розташований на півдні і південному заході України, переважно на території Причорноморської низовини та Кримського півострова. Площа становить 113 тис.км (близько 19% території України), населення складає 7,7 млн.чол. (15%), валовий національний доход—13%. У ньому виробляється 8% промислової та 14% сільськогосподарської продукції країни, близько 10,8% її експорту. Це єдиний район, де питома вага міського і сільського населення в його загальноукраїнській кількості майже однакова: міського близько 15%, сільського—15,5%.
До його складу входить два економічних райони: Причорноморський (що складається з трьох областей: Одеської, Миколаївської й Херсонської) та Автономна Республіка Крим.
Основні риси: винятково сприятливе геополітичне положення; значно нижчий, ніж в інших районах країни, рівень господарського освоєння території, окрім прибережної зони; високий рівень сільськогосподарського освоєння; досить потужний, але однобокий природно-ресурсний потенціал; невисоке забезпечення трудовими ресурсами; розріджена система поселень; густота транспортної мережі нижча за середню; досить розгалужена структура виробництва; розвинені промисловість слабке, дуже нерівномірне розміщення продуктивних сил з високою концентрацією у прибережній зоні; складна екологічна ситуація, особливо в районі великих міст та у Чорному морі.
У територіальному поділі праці економічний макрорайон представлений промисловою продукцією (машинобудування-судна, верстати, обладнання для АПК, кіноапаратура; хімія — бром, кальцинована сода, двуокис титану, лаки, фарби; промисловість будівельних матеріалів). Провідне місце в ланці спеціалізації займає високотоварний АПК, який поставляє на зовнішній ринок зерно, соняшник, плодоовочеконсервну та рибну продукцію, виноград, ефірну олію, тютюнові вироби, коньяк тощо.
Прнморсье положення макрорайону визначає своєрідність його функцій у державному ТІ міжнародному поділі праці. Це, перш за все:
1) транспортно-посередницькі функції, бо район виступає морськими воротами України, саме в ньому розташовані всі її чорноморські порти;
2) розвиток морегосподарського комплексу, в якому провідну роль відіграє і морське суднобудування;
3) пов'язані з приморським положенням і унікальні рекреаційні ресурси, які лягли в основу розвитку потужного рекреаційного комплексу регіону.
Поряд із рекреаційними провідну роль у природно-ресурсному потенціалі району відіграють земельні ресурси. Цінні чорноземи займають більшість площі району. Інші ресурси досить обмежені і суттєво не впливають на формування спеціалізації господарства. Мінеральні ресурси, за винятком нафти і газу Південноукраїнської провінції, залізної руди Керченського родовища, йодобромних солей у районі Сивашу, представлені численними, поширеними по території родовищами сировини будівельних матеріалів. Дуже обмежені ресурси прісних вод.
У Південному макрорайоні розвивається досить потужне промислове і сільськогосподарське виробництво. Провідну роль відіграють машинобудування, харчова, легка промисловість. Основу виробництва складають досить потужні міжгалузеві комплекси:
АПК, рибопереробний (у складі морегосподарського), машинобудівний, рекреаційний. Паливно-енергетичний комплекс незначний і не забезпечує район енергією. Створено Південну енергосистему. Комплекс працює на привізній сировині.
Машинобудування досить розгалужене за структурою. Провідне місце займає судно - та верстатобудування, сільськогосподарське, точне машинобудування.
Досить розвинена хімічна промисловість району, яка працює на місцевій ропі Сивашу, солях лиманів та довізній сировині.
Традиційною для району є й третя провідна галузь—легка промисловість, переважно текстильна та взуттєва.
Особливо інтенсивно розвинена тут, у складі потужного АПК, харчова промисловість. Вона базується на розгалуженому сільському господарстві і включає майже всі свої виробництва. Провідне місце займають консервне, молочне, ефіроолійне, рибне, м'ясне, тютюнове виробництво. Саме на харчову продукцію припадає майже половина промислової продукції району. Відновлюється виноградна промисловість після завданих їй великих збитків.
На сільське господарство припадає більше, ніж 45% усієї продукції району. Воно має зерно-тваринницький напрям з широко розвиненим садівництвом і виноградарством.
Причорноморський економічний (мезо )район.
Причорноморський район розташований на півдні та південному заході країни. Він об'єднує три області: Одеську, Миколаївську та Херсонську. За територією район - один із найбільших в Україні. Його площа становить 86,4 тис.км2, або 14% території України, кількість населення-5,2 млн.чол., або 10,0% загальноукраїнського показника.
Район має потужний, але дещо "урізаний" природно-ресурсний, потенціал. Провідне місце займають земельні, агрокліматичні та рекреаційні ресурси. Мінеральні ресурси обмежені за своїм складом. Вони представлені, в основному, сировиною для виробництва будівельних матеріалів (ракушником, скляними пісками, гранітами Побужжя і т.д.), флюсовим вапном, мінеральними водами. Дуже перспективні запаси нафти та газу в Південноукраїнській нафтогазоносній провінції. ї
Характерні риси промисловості Причорномор'я:
1. абсолютне переважання переробних виробництв;
2. орієнтація на привізну сировину (за винятком харчової промисловості та промисловості будівельних матеріалів);
3. активна участь у територіальному поділі праці лише двох галузей — машинобудування та харчової промисловості;
4. значний вплив на структуру промисловості транспортного і природно-географічного положення.
За вартістю валової* продукції до провідних галузей можна віднести лише дві: розгалужене машинобудування та харчову промисловість, на долю яких припадає більше, ніж 65% товарної промислової продукції. Металургійні, паливні, деревообробні виробництва не мають власної сировинної бази і належать до комплексообслуговуючих галузей. Дуже високий рівень територіальної концентрації промисловості у районі. Вона розміщена переважно у найбільших причорноморських містах: Одесі, Херсоні, Миколаєві.
Машинобудування відіграє основну роль у промисловому комплексі. На структуру галузі вплинуло приморське розташування, значна потреба у продукції суднобудування, сільськогосподарського машинобудування, наявність висококваліфікованих трудових ресурсів у великих містах, де розвивається точне машинобудування.
Серед основних напрямів перспективного розвитку продуктивних сил району потрібно зазначити:
- активну реалізацію переваг геополітичного, транспортно-географічного положення через розвиток основних аспектів зовнішніх функцій району: агропромислової (у тому числі зерноекспортної), морегосподарської, транспортно-посередницької, рекреаційної;
- удосконалення галузевої структури промисловості, розвиток нових наукоємних, екологічно безпечних виробництв, виробництва товарів широкого вжитку експортного значення;
- упровадження в промисловість енерго-, ресурсо- та водозберігаючих технологій;
- здійснення заходів щодо розвитку комплексних меліорацій, розширення площі зрошуваних земель та раціонального використання водних ресурсів;
- посилення податкоспроможності району через забезпечення його економічного зростання, ефективне впровадження різних форм власності, їх розвиток, створення ринкової інфраструктури, розвиток підприємництва та малого бізнесу;
- забезпечення збалансованості соціально-економічного та екологічного розвитку району з першочерговим покращенням якості життя населення.
Кримський економічний (мезо )район.
До складу району входить Автономна Республіка Крим. Район розташований на крайньому півдні країни. він відрізняється найменшою площею (27 тис. км2) та кількістю населення (2,6 млн.чол.), розміщений на Кримському півострові і з’єднується з континентальною частиною України тонким перешийком.
Хімічна промисловість Криму базується, в основному, на ресурсах Сивашу. Тут, у Красноперекопську, створений великий вузол хімічних виробництв: содовий і бромний заводи, об'єднання „Титан”. Однак криза та серйозні екологічні проблеми призвели до поступового скорочення цього виробництва. Активно бере участь у міжрайонному поділі праці залізорудна промисловість, яка зосереджена на Керченському півострові. її продукція використовується в металургії (Маріуполь).
Особливе місце у структурі займає харчова промисловість. Вона значною мірою орієнтується на зовнішнього споживача. Серед її підгалузей виділяється виноробна, плодоовочеконсервна, тютюнова і ефіромасляна, рибопереробна промисловість. Молочна, м'ясна і борошномельно-круп'яна підгалузі працюють, в основному, на місцевий ринок.
Місцеве значення має також промисловість будівельних матеріалів, легка та енергетична промисловість.
Особливу роль у господарстві Криму відіграє рекреація. Тут розміщено близько 35% санаторно-курортного фонду України.
До головних специфічних шляхів подальшого розвитку автономної республіки слід віднести:
- розвиток наукоємного машинобудування, товарів народного споживання для курортного господарства, конверсія підприємств ВПК міста Севастополя тощо;
- раціональне використання інтегрального потенціалу, перш за все дуже багатих природних ресурсів;
- розбудова рекреаційно-туристичного, курортного господарства, оновлення санаторно-курортного фонду, наближення його рівня до світових стандартів, розвиток рекреації на західному і східному (чорноморському) та північному (азовському) узбережжі півострова;
- вирішення складних соціально-господарських проблем, пов'язаних з репатріацією кримських татар;
- поліпшення водозабезпечення населення і господарства, особливо курортної зони Південного берега Криму;
- розвиток харчової промисловості, розширення масштабів переробки цінної сільськогосподарської продукції, підвищення частки екологічно чистих її видів;
- розвиток комплексних земельних меліорацій з метою боротьби з несприятливими природними процесами, особливо в зоні Північнокримського каналу;
урахування екологічних факторів при нафтогазовидобуванні в акваторії Чорного і Азовського морів
< Назад Вперед >
Содержание