Державне регулювання економіки
Лекції
Тема 1. Державне регулювання як функція держави
Вади ринкового саморегулювання. Межа виробничих можливостей. Командна, ринкова та змішана форми організації економіки. Ефективність за Парето. Вади ринкового саморегулювання: неспроможність конкуренції; нездатність економіки забезпечувати людей суспільними товарами; зовнішні ефекти (екстерналії); неповнота ринків; недосконалість інформації; економічна нестабільність.
Функції держави в сучасній економіці. Функції держави: політична, соціальна, міжнародна, економічна. Економічні функції держави: емісійна; формування правових засад функціонування економіки; усунення вад ринкового саморегулювання; перерозподіл доходів; забезпечення людей обов’язковими товарами.
Сутність державного регулювання економіки. Сутність понять "державне втручання в економіку", "державне управління", "економічна політика держави", "державна регуляторна політика", "державне регулювання економіки". Об’єкти та суб’єкти економічної політики держави. Вади державного "втручання" в економіку.
Методи державного регулювання економіки. Елементи державного регулювання економіки. Методи прямого та непрямого (опосередкованого) регулювання. Правові, адміністративні, економічні та пропагандистські методи регулювання економіки.
Система органів державного регулювання економіки. Роль державних органів України у впровадженні економічної політики: Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів, Національного банку, Антимонопольного комітету, Фонду державного майна, міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади України, місцевих державних адміністрацій. Основні положення концепції адміністративної реформи.
Економіка буває: ринкова, командна, змішана.
Розподіл ресурсів, за якими стан суб’єктів ринку є або політичним, або незмінним, називається ефективним (оптимальним). В економіці виникає, коли ринкові механізми не забезпечують оптимальне використання ресурсів. Такі умови і створюють вади ринкового саморегулювання. Вони виникають внаслідок:
неспроможності конкуренції;
неспроможності ринку забезпечити людей суспільним товаром;
зовнішніх ефектів (екстерналів);
неповноти ринків;
недосконалості інформації;
економічної нестабільності.
Міра державного втручання в економіку залежить від таких функцій:
історичних;
політичних;
ідеологічних.
Функції держави як суб’єкта макроекономічного регулювання визначаються за такими напрямками:
1) забезпечення економіки необхідною кількістю грошей;
2) формування правових засад функціонування економіки. З цією метою держава визначає правовий статус окремих форм власності, узаконює існування різних видів господарської діяльності, регулює відносини між виробником і покупцями товару, регламентує здійснення окремими підприємствами зовнішньоекономічної діяльності;
3) усунення вад ринкового саморегулювання:
- для захисту конкуренції та обмеження монополістичної тенденції держава здійснює антимонопольну політику. Антимонопольна діяльність – комплекс заходів розроблених і впроваджених у багатьох країнах світу, які спрямовані на обмеження діяльності монополії і створення відповідного законодавства;
- забезпечення людей чистими і змішаними суспільними товарами є однією з найважливіших функцій держави. Суспільні товари мають дві властивості: несуперництво у споживанні та загальнодоступність. Товари, що мають ці властивості у вищій мірі, називаються чистими суспільними товарами. А ті, в яких хоча б одна з властивостей виражена в помірному ступені, називаються змішаними суспільними товарами;
- держава реагує на можливість виникнення екстерналій. Суб’єкт ринку, який породжує негативний екстерналій, перекладає частку витрат на інших. Той, хто створює позитивні екстерналії, бере на себе частку витрат з реалізації своїх інтересів. Усунення державою цієї вади здійснюється через регламентацію прав і обов’язків економічних суб’єктів:
- держава бере участь у розв’язанні проблеми неповноти ринків;
- формування інформаційної інфраструктури ринку;
- держава здійснює стабілізаційну політику.
4) перерозподіл доходів;
5) забезпечення людини обов’язковими товарами.
Реалізація економічних функцій держави здійснюється через механізм бюджетно-фіскального, грошово-кредитного, структурного, інвестиційного, цінового, соціального, зовнішньоекономічного та інших напрямів соціально-економічної політики.
Державне регулювання економіки – це сфера діяльності держав щодо цілеспрямованого впливу на поведінку суб’єктів господарювання з метою забезпечення пріоритетів державно-економічної політики.
Вади держави – це її нездатність забезпечити ефективний вплив на розподіл обмежених ресурсів і невідповідності політики. Розподіл обмежених ресурсів поширений у суспільстві уявленням про справедливість.
Фактори, які негативно впливають на реалізацію державних рішень у сфері державного регулювання економіки:
обмеженість інформації;
неспроможність держави контролювати реакцію контрольних агентів;
недосконалість політичного процесу;
обмеженість контролю над державними апаратами.
Методи державного регулювання економіки:
1) за формами впливу: прямі і непрямі.
Методи прямого впливу безпосередньо діють на функціонування суб’єктів ринку.
Методи непрямого регулювання – це методи, які регламентують поведінку суб’єктів ринку через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти у потрібному державному напрямку.
2) за засобами впливу: правові, адміністративні, економічні, пропагандистські.
Правове регулювання – діяльність держави щодо встановлення обов’язкових юридичних норм поведінки суб’єктів права.
Адміністративне регулювання – інструмент прямого впливу держави на діяльність суб’єктів ринку.
Економічне регулювання – дає змогу створити економічні умови, які спонукають суб’єктів ринку діяти у необхідному для суспільства напрямку.
Пропагандистське регулювання – це звернення держави до гідності, честі і совісті людини.
Державне регулювання економіки здійснюється державними органами. Держава розрізняється за формою правління, державним устроєм, політичною системою, формами органів влади. У правовому суспільстві державна влада базується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу, судову. Головою є Президент, законодавчу владу здійснює Верховна Рада, виконавчу – Кабінет Міністрів України.
Тема 2. Стратегія соціально-економічного розвитку країни
Сутність стратегії соціально-економічної політики. Визначення суспільних потреб та інтересів. Обґрунтування цілей. Державні пріоритети. Дерево цілей. Стратегічні, тактичні, оперативні цілі. Постіндустріальне суспільство. Концепція соціально-економічної політики. Соціально орієнтована ринкова економіка. Стратегія економічної та соціальної політики держави.
Соціально-економічне прогнозування. Сутність понять: "прогноз", "гіпотеза", "план" (програма)". Функції соціально-економічного прогнозування. Принципи соціально-економічного прогнозування: наукової обґрунтованості, адекватності, альтернативності, системності, цілеспрямованості. Класифікація соціально-економічних прогнозів. Типологія методів прогнозування. Інтуїтивні та формалізовані методи прогнозування.
Макроекономічне планування. Директивне та індикативне планування. Сутність реформування макроекономічного планування. Система макроекономічного планування в Україні. Державна програма економічного та соціального розвитку України (ДПЕСР) як форма макроекономічного планування. Зміст ДПЕСР України на середньо- та короткостроковий періоди. Послідовність розроблення ДПЕСР. Принципи макроекономічного планування. Система показників макроекономічних планів. Методи планово-економічних розрахунків. Система балансів, норм і нормативів. Структура ДПЕСР України. Розділи і розрізи макроекономічних планів.
Державне програмно-цільове планування. Сутність програмно-цільового методу планування. Цільова комплексна програма (ЦКП). Класифікація ЦКП. Життєвий цикл ЦКП. Зміст етапів програмно-цільового планування: відбір переліку проблем, що підлягають програмному розв’язанню; формування та видача вихідного завдання на розроблення ЦКП; розроблення проекту ЦКП; затвердження ЦКП; реалізація ЦКП; звіт про виконання ЦКП. Сутність поняття "соціально-економічна проблема". Статус учасників програмно-цільового програмування. Вимоги щодо цілей ЦКП: конкретність, визначеність у часі, реальність. Організаційно-економічний механізм реалізації ЦКП.
Контроль за виконанням макроекономічних планів і державних програм. Сутність поняття "контроль". Запобіжний, поточний і завершальний контроль. Етапи контролю: розроблення критеріїв і нормативів, зіставлення фактичних результатів з критеріями і нормативами; коригуючі дії.
Орієнтирами, яких дотримується держава у процесі регулювання економіки, є показники, що характеризують рівень економічного розвитку та якість життя:
Тривалість життя людини.
Дохід на душу населення.
Рівень зайнятості.
Ступінь реалізації прав людини.
Стан навколишнього середовища.
Стратегія – це детальний, всебічний комплексний план, спрямований на втілення місії держави.
На сучасному етапі модель ринкової економіки України має відповідати таким вимогам:
Поєднання антитоталітарного механізму соціального ринкового господарства та економіки макрорегулювання змішаної економіки.
Тривале паралельне функціонування державного та приватного секторів економіки.
Економіка Україна має бути змішаною.
Посилення ринкової орієнтації та ринкових тенденцій у сфері ринкової економіки має здійснюватися водночас із посиленням впливу держави у соціальній сфері.
При розробці стратегії необхідно чітко визначати цілі, яких треба досягти.
Цілі бувають:
1. Стратегічні – найважливіші напрямки соціально-економічної політики.
2. Тактичні – це цілі які уможливлюють досягнення приоритетних цілей.
3. Оперативні – пов’язані з необхідністю запобіганням загроз виникнення негативних явищ і подання наслідків форс мажорних обставин.
Всі цілі повинні бути конкретними, визначеними в часі, реальними.
Побудова соціально орієнтованої ринкової економіки є стратегічною метою України. З цією метою розробляється концепція, яка ґрунтується на таких елементах: аналіз стану економіки, аналіз цілей і вибір інструментів державного регулювання.
* Прогноз – науково обґрунтоване судження про стан об’єкта в майбутньому, а також про альтернативні шляхи і строки досягнення такого стану.
Передбачення
Функції прогнозування:
Науковий аналіз процесів і тенденцій.
Дослідження об’єктивних зв’язків соціально-економічних явищ.
Оцінювання об’єкта прогнозування.
Виявлення альтернатив розвитку.
Основні принципи соціально-економічного прогнозування: цілеспрямованість, системність, наукова обґрунтованість, адекватність об’єктивним закономірностям, альтернативність.
Методами прогнозування є сукупність прийомів та оцінок, що дають змогу на підставі аналізу ретроспективних внутрішніх зовнішніх зв’язків, притаманних об’єкту, а також їхніх змін зробити достатньо вірогідне судження щодо майбутнього розвитку об’єкта.
3. В основі економічної політики держави лежить план дій. Інструментом реалізації такої політики має стати план економічного та соціального розвитку.
Державний план має силу юридичного закону.
Індикативний план – рекомендаційна система планових заходів, спрямованих на досягнення цілей соціально-економічної політики держави, що передбачає створення таких умов функціонування суб’єктів економіки, які б спонукали їх до виконання поставлених завдань.
В умовах, коли підприємствам надано якнайширші свободи у використанні фондів, виборі номенклатури продукції, поставках сировини та інших питаннях господарської діяльності, немає потреби у важелях саме державного управління.
План, з одного боку, не може бути директивним, з іншого - суто індикативним, адже у багатьох підприємств частка майна (або все майно) є державною власністю.
Зменшення у плані частки директивних важелів впливу на об’єкти економіки супроводжується збільшенням частки економіки, за допомогою яких створюються такі умови функціонування, коли суб’єкт економіки має обирати стратегію розвитку в напрямку окреслених державою цілей.
Нині в переліку директивних мають залишатися загальнодержавні норми і нормативи, держконтракт і держзамовлення, державні інвестиції, регулювання ціни на деякі види продукції.
4. Порядок розроблення прогнозів, планів і програм соціально-економічного розвитку України визначає уряд України.
Прогнози соціально-економічного розвитку України розробляються на довго-, середньо- та короткострокову перспективу, виходячи з аналізу демографічної ситуації НТ потенціалу, наявності природних ресурсів, нагромадженого національного багатства, зовнішньоекономічного становища України, стратегії економічного розвитку.
Органи законодавчої та виконавчої влади використовують результати прогнозів соціально-економічного розвитку України та прогнози кон’юнктури ринку, приймаючи конкретні рішення в галузі економічної політики і розробляючи державні програми та індикативні плани.
Державна програма соціально-економічного розвитку України:
На довгострокову перспективу – 10-15 років.
На середньострокову – 3-5 років.
На наступний рік.
Уряд одночасно з проектом державної програми подає до ВР підсумки економічного та соціального розвитку України за період з початку поточного року, прогноз соціально-економічного розвитку на наступний рік, проект Державного бюджету України.
Тема 3. Фінансова політика
Фінансово-бюджетне регулювання. Державні фінанси. Зведений баланс фінансових ресурсів. Державний бюджет. Державні позабюджетні фонди. Доходи і видатки державного бюджету. Структура видатків бюджету. Бюджетна класифікація. Дотації, субсидії, субвенції. Дефіцит, профіцит, секвестр державного бюджету. Державний борг. Етапи бюджетного процесу. Стратегія і тактика фінансово-бюджетної політики України.
Податкове регулювання. Податкова система. Система оподаткування. Система податкових органів. Функції, види та форми оподаткування. Принципи побудови податкової системи. Загальнодержавні податки та збори в Україні. Податковий тягар. Завдання податкової реформи в Україні.
Регулювання суспільного сектору економіки. Сутність суспільних товарів. Чисті, приватні, змішані та локальні суспільні товари. Сектор загального державного управління (СЗДУ). Ефективність суспільного сектору економіки. Регулювання діяльності установ СЗДУ. Джерела фінансування діяльності установ СЗДУ. Кошториси доходів і видатків установ СЗДУ.
Державне замовлення як засіб задоволення державних потреб. Державне замовлення. Державні потреби в продукції (роботах, послугах). Однопродуктові матеріальні баланси попиту і пропозиції найважливіших видів продукції. Державний контракт. Тендер. Етапи конкурсного відбору виконавців державних замовлень.
Грошово-кредитне регулювання. Грошово-кредитна політика. Національний банк і банківська система України. Загальні та селективні методи грошово-кредитного регулювання. Грошова емісія. Операції з цінними паперами на відкритому ринку. Управління обов’язковими резервами. Регулювання облікової ставки та банківського відсотка. Норми обов’язкових резервів. Валютне регулювання. Ревальвація, девальвація національної грошової одиниці. Стратегія і тактика грошово-кредитної політики України.
Конституція та закони України визначили систему фінансового забезпечення регіонів, яку утворюють бюджети всіх рівнів. В Україні фінансову систему утворюють: державний і місцеві бюджети; фінанси підприємств усіх форм власності; централізовані державні та інші фонди; фондовий ринок.
Державний бюджет – це річний план державних видатків, джерел їх фінансового покриття. Залежно від адміністративно-територіального устрою управління бюджети бувають:
центральні;
регіональні;
місцеві.
Бюджет є складною економічною категорією, є системою економічних відносин, які складаються у процесі формування, розподілу і використання централізованого фонду країни, призначеного для задоволення суспільних потреб.
Інформаційною базою для прийняття управлінських рішень з питань ефективного використання фондових ресурсів є зведений баланс фінансових ресурсів держави.
До найважливіших показників, що характеризують бюджет, належать:
частка коштів, яка щорічно розподіляється через бюджет, у валовому внутрішньому і чистому національному продукті країни;
покриття бюджетних видатків доходами – дефіцит або надлишок надходжень порівняно з витратами;
структура бюджетних видатків в загальній сумі видатків.
Граничний розмір дефіциту державного бюджету та джерела його покриття визначаються ВРУ під час затвердження державного бюджету. Покриття дефіциту здійснюється за рахунок внутрішніх державних позик, позик іноземних держав та інших фінансових інститутів.
Безінфляційним засобом подолання бюджетного дефіциту є емісія цінних паперів. Брак коштів постійно змушує вирішувати проблему приорітетності напрямів їх витрачання.
Спеціальні позабюджетні фонди виконують кілька функцій регулювання економіки:
Не залежать від стану бюджету і виконують цільову роль навіть у разі дефіциту державного бюджету.
Дають змогу маніпулювати показниками виконання бюджету.
Не підзвітні парламенту і тому не дають додаткових можливостей виконавчій владі для маневрування, роблять її більш незалежною.
Одним із найважливіших засобів державного впливу на соціально-економічний розвиток країни є податки та податкові пільги.
ФУНКЦІЇ ПОДАТКІВ
Податкова система - сукупність податків та інших внесків до бюджету, а також сукупність державних податкових органів і їх компетенція.
Система оподаткування - це нормативно визначені органами законодавчої влади платники податків, їхні права та обов’язки, об’єкти оподаткування, види податків та порядок їх стягнення.
Податки поділяються на групи:
За рівнем бюджетної системи:
загальнодержавні;
місцеві.
За суб’єктом оподаткування:
з юридичних осіб;
з фізичних осіб.
За формою оподаткування:
-пропорційне;
- прогресивне;
-змішане;
-регресивне.
За способом стягнення:
прямі;
непрямі.
За змістом об’єкта оподаткування:
податки на доходи;
податки на споживання;
податки на майно.
За системою ціноутворення:
податки, які відносять на собівартість;
податки, які сплачуються з прибутку.
3. Державні установи, що фінансуються з державного або місцевого бюджету, відносяться до сектору загального державного управління.
Державний бюджет
Головні розпорядники коштів
Структурні підрозділи
Лімітна довідка, кошторис, штатний розпис, дотримання цільового призначення, КЕКВИ, казначейство.
4. Державні замовлення є інструментом задоволення державних потреб у продукції.
Державними замовниками є міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади України. Основними функціями державних замовників є:
Конкурсний відбір виконавців державного замовлення.
Укладання державних контрактів з виконавцями.
Гарантія оплати.
Виконавцями державного замовлення є суб’єкти господарської діяльності всіх форм власності, які виготовляють і поставляють продукцію для державних потреб відповідно до умов укладеного державного контракту.
Тендери, заборона виплат, заборона купувати у тих, хто не на єдиному податку.
5. Грошово-кредитна політика - комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці, вирівнювання платіжного балансу.
НБУ був створений у 1992 році і діє на засадах Закону України про НБУ та інших законів. НБУ - центральний банк України, що включає обласні управління. Вищим органом НБУ є Рада Національного банку. Всією поточною роботою керує Правління НБУ.
Функції НБУ:
Надає послуги комерційним банкам, так само, як комерційні банки надають їх юридичним та фізичним особам:
відкриття депозитних рахунків;
позичання готівки;
безготівкові перекази;
надання кредитів.
Обслуговує поточний рахунок казначейства. За домовленістю з урядом НБУ розміщує урядові боргові цінні папери та фінансує урядові борги.
Має виключне право встановлювати "правила поведінки" банківської системи в Україні.
Стежить за кількістю грошей в обігу, є емісійним центром української економіки.
Тема 4. Структурна та інвестиційна політика
Структура та структурні зрушення в розвитку економіки. Поняття "структура економіки". Роль структурних зрушень в економічному розвитку. Характеристика структур економіки України. Види структури економіки. Відтворювальні пропорції. Галузева структура. Регіональна структура.
Структурний ефект і його вимірювання. Сутність структурного ефекту. Коефіцієнт абсолютних структурних зрушень. Коефіцієнт відносних структурних зрушень. Вплив структурних зрушень на динаміку виробничої функції.
Державне регулювання структурних зрушень в економіці. Концепція пріоритетів соціально-економічного розвитку. Критерії визначення державних пріоритетів. Активна структурна політика. Пасивна структурна політика. Методи реалізації структурної політики. Стратегія і тактика структурної політики України.
Державне регулювання інвестиційної діяльності. Інвестиції як фактор структурних зрушень в економіці. Сутність понять "інвестиції" та "інвестиційна діяльність". Суб’єкти та об’єкти інвестиційної діяльності. Класифікація форм і видів інвестицій. Визначення пріоритетних сфер і державних інвестиційних проектів. Методи аналізу інвестиційної привабливості сегментів ринку. Фактор часу в оцінці витрат і результатів інвестиційної діяльності. Оцінка інфляції та ризиків при прийнятті інвестиційних рішень. Показники економічної ефективності інвестицій. Пряме управління державними інвестиціями. Державні капітальні вкладення та державне замовлення в капітальному будівництві. Податкове регулювання інвестиційної діяльності. Фінансово-кредитне регулювання інвестиційної діяльності. Амортизаційна політика. Регулювання участі інвесторів у приватизації. Державне регулювання ринку цінних паперів. Експертиза інвестиційних проектів. Захист інвестицій. Завдання інвестиційної стратегії в Україні.
І. З огляду на економічну практику і теоретичні дослідження можна назвати дві основні ознаки системи ДМЄР - загальна системність і специфічна функція регулювання:
1. Діалектична єдність об’єктивних і суб’єктивних елементів суспільної структури, яка характеризується:
– сукупністю утворень і органів, пов’язаних процесом економічного розвитку;
– об’єднанням підсистем, які, взаємодіючи, зумовлюють (прямий зв’язок) і сприймають (зворотний зв’язок) свідомий вплив держави на економічне життя.
Ця ознака реалізується в таких рисах системи ДМЄР, як взаємозв’язок частин, елементів, підсистем; стійкість, адаптивність, саморозвиток, відносна ефективність.
2. Характеризує ДМЄР саме як державне регулювання, тобто системний вплив держави на економіку задля постійного забезпечення її руху відповідно до економічних законів. Це визнання є методологічно важливим для структури системи ДМЄР.
Структура економіки – багатопланове поняття, яке відображає співвідношення різних елементів економічної системи. Кількісну характеристику будь-якого виду структури можна визначити як питому вагу окремих структурних елементів у складі всієї структури.
Існують такі основні види структурних співвідношень:
1. Відтворювальні пропорції, характеризують співвідношення між споживанням та нагромадженням.
2. Співвідношення між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання.
3. Пропорція між заміщенням використаних засобів виробництва та новоствореною вартістю.
Галузева структура характеризує внесок окремих виробництв, галузей, міжгалузевих комплексів у відтворенні ВВП.
Територіальна структура характеризує внесок окремих регіонів у відтворення ВВП. Елементами територіальної структури на макрорівні є адміністративно-територіальні одиниці та інші регіональні утворення.
Соціальна структура відображає розподіл національної економіки за формами власності, за організаційно-правовими формами підприємництва, за рівнем доходів певних верств населення.
ІІ. Структурним ефектом називається вплив структурних змін в економіці на динаміку макроекономічних показників.
Він позитивний, якщо структурні зміни супроводжуються високими темпами зростання економіки. Він негативний, якщо індекс структурних змін має невелику величину, при цьому економічні пропорції консервативні, має місце застій або зменшення обсягів виробництва.
Програми стабілізації економіки можуть реалізуватись переважно двома шляхами – еволюційним і через так звану шокову терапію, тобто за максимально короткий час.
Економічна політика держави на галузевому рівні передбачає такі напрямки:
1. Посилення соціальної орієнтації виробництва в кожній галузі.
2. Формування ефективної структури виробництва в окремих комплексах і галузях шляхом обмеження розвитку сировинних та напівфабрикатних виробництв, збільшення частки виробництв, що мають закінчений технологічний цикл і поліпшують використання власного природно-ресурсного потенціалу.
3. Науково-технічне оновлення виробництв, упровадження ефективних і екологічно безпечних технологій, підвищення якості й технологічного рівня продукції та матеріалів, що виробляються, освоєння їх нових прогресивних видів, які були б конкурентноспроможними на зовнішньому ринку й замінювали імпортні матеріали.
4. Розвиток виробництва задля задоволення потреб власної міжгалузевої кооперації, підвищення збалансованості економіки та зменшення зовнішньоекономічної залежності України.
ІІІ Структурна політика держави – це обґрунтування цілей та характеру структурних перетворень, визнання комплексу заходів щодо підтримки розвитку тих елементів економічної системи, які забезпечують економічне зростання та вирішення актуальних проблем сьогодення.
Пасивна структурна політика полягає в тому, що держава створює правову базу для вільного переливання капіталу та праці з одних галузей в інші, але безпосередньо не втручається в інвестиційні.
Активна структурна політика полягає в тому, що держава широко застосовує державні важелі для прискорення прогресивних структурних зрушень.
Цілі державної структурної політики:
підвищення технічного рівня та конкурентоспроможності продукції;
зниження матеріаломісткості та енергоємності виробництва;
розвиток конкуренції та обмеження монополізму;
встановлення оптимальних макроекономічних пропорцій;
ліквідація диспропорцій між галузевими комплексами;
ліквідація диспропорцій технічного рівня виробництва різних галузей;
раціональні розміщення виробництва та збалансований розвиток регіонів;
охорона навколишнього природного середовища.
ІV. Державна інвестиційна політика – це комплекс правових, адміністративних та економічних заходів держави, спрямованих на поширення та активацію інвестиційних процесів.
Особливістю сучасних міжнародних економічних відносин є розширення міжнародного руху капіталу порівняно з традиційною формою – міжнародною торгівлею. Переваги іноземних інвестицій перед усіма видами економічної допомоги очевидні. Це можна аргументувати так:
прямі іноземні інвестиції служать додатковим джерелом капіталовкладень у виробництво товарів і послуг, розроблення технологій, передових методів управління;
іноземні інвестиції не є тягарем зовнішнього боргу держави, а навпаки, сприяють отриманню засобів для його погашення;
іноземні інвестиції забезпечують певну інтеграцію української економіки до світової завдяки виробничій та науково-технічній кооперації.
Напрямки державного регулювання інвестиційної діяльності:
визначення пріоритетних сфер та об’єктів інвестування;
податкове регулювання;
бюджетне регулювання;
кредитне регулювання;
проведення гнучкої амортизаційної політики;
регулювання участі інвесторів у приватизації;
регулювання фондового ринку;
експертиза інвестиційних проектів;
забезпечення захисту інвестицій;
залучення іноземних інвестицій та регулювання умов здійснення інвестицій за межі держави.
Тема 5. Науково-технічна та інноваційна політика
Науково-технічний прогрес та економічне зростання. Сутність НТП. Вплив НТП на економічний і соціальний розвиток, криву виробничих можливостей, рівноважне економічне зростання. Концепція науково-технічного прогресу.
Необхідність та сутність науково-технічної політики. Розвиток науки як складова економічної політики. Цілі, принципи, завдання та напрями науково-технічної політики. Організаційні засади науково-технічної політики в Україні. Форми та методи реалізації науково-технічної політики. Прямі та опосередковані методи науково-технічної політики.
Державне регулювання інноваційних процесів. Інновації як специфічна форма НТП. Етапи інноваційного процесу. Класифікація інновацій. Фази поширення інновацій. Суб’єкти та об’єкти інноваційної діяльності. Ефективність державної підтримки інноваційних процесів. Витрати на виробництво інноваційного продукту. Ефект інноваційної діяльності. Методи державного регулювання інноваційного процесу в промисловості.
1. НТП – історично обумовлений процес удосконалення засобів, предметів, технічних методів і форм організації праці і виробництва на основі широкого використання досягнень науки; процес накопичення знань, кількісного та якісного розвитку продуктивних сил.
Розвиток НТП переміщує назовні межу виробничих можливостей.
У вивченні світового досвіду управління економікою особливий інтерес становить проблема науково-технічного розвитку. Відомо, що визначальною рушійною силою прогресу техніки в розвинених країнах є конкуренція. Досвід розвинених країн свідчить, що держава тримає найважливіші напрямки науково-технічної політики під контролем та безпосереднім впливом.
2. Науково-технічна політика держави – складова соціально-економічної політики, яка визначає основні цілі, напрями, принципи, форми і методи діяльності держави в науково-технічній сфері.
Напрями науково-технічної політики:
1. Створення соціально-економічних, організаційних, правових умов для формування ефективного використання науково-технічного потенціалу.
2. Розвиток пріоритетних напрямів науки і техніки та концентрація ресурсів для їх реалізації.
3. Розроблення та реалізація довгострокових державних та науково-технічних проблем.
4. Підготовка наукових кадрів, інтеграція освіти, науки і виробництва.
5. Правовий і соціальний захист наукових і творчих працівників.
6. Створення сучасної інфраструктури науки.
7. Установлення міжнародних науково-технічних зв’язків.
Принципи науково-технічної політики держави:
1. Органічна єдність НТП з економічним, соціальним і духовним розвитком суспільства.
2. Підтримка конкуренції і підприємництва в науково-технічній сфері.
3. Демократизація та децентралізація управління науково-технічною діяльністю.
4. Розвиток освіти, організація підготовки і перепідготовки кадрів.
5. Рівноправність усіх форм організації науково-технічної діяльності.
6. Свобода поширення науково-технічної інформації та пропаганда науково-технічних досягнень.
7. Максимальне використання можливостей світової науки та міжнародного співробітництва.
Науково-технічна діяльність – інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань у всіх галузях техніки і технологій.
3. Інновація – це виробничий фактор, що впливає на формування продуктивності суспільного виробництва й обсягу ВНП у тривалій перспективі.
Інноваційна політика держави має бути спрямована на максимальну підтримку власного інноваційного потенціалу, провідних наукових і конструкторських центрів, а також на забезпечення науково-технічної політики, що відповідає світовому рівню.
Механізм створення та поширення нововведень має три загальні складові, характерні майже для всіх країн:
систему державної підтримки фундаментальних і пошукових досліджень;
різні форми та джерела фінансування і непрямого стимулювання досліджень;
підтримку малого інноваційного підприємництва.
Основними напрямами впливу урядових органів на процеси в інноваційній сфері є планування, фінансово-кредитне регулювання, стимулювання, правовий порядок і організація виробничої діяльності.
Найважливішим напрямом державного регулювання в інноваційній сфері є формування фінансових і законодавчих стимулів для підтримки інноваційних технологій і підприємництва у сфері науки і науково-технічній діяльності.
До стимулів державного регулювання в науковій та науково-технічній діяльності належать:
– кредити, податкові та амортизаційні пільги;
– коригування антимонопольного законодавства;
– інформаційно-консультаційна підтримка;
– інші фінансові пільги.
До системи стимулів інноваційного процесу входять комплексно-правові норми, а саме: промислове охоронне право приватної та інтелектуальної власності і законодавче закріплення інтелектуальної власності та правове регулювання її використання.
Ефективною формою державного втручання в інноваційну та наукову діяльність є створення за участю держави вузівсько-промислових дослідних центрів. Завдання полягає у стимулюванні об'єднання фінансових ресурсів і матеріально-технічної бази промисловості з кваліфікованими кадрами ВНЗ. Засобами такого стимулювання можуть бути стимулювання початкових витрат вузівсько-промислових центрів з коштів державного бюджету; видача підприємствам-учасникам безкоштовних ліцензій на використання розроблених винаходів і відкриттів.
Згідно із Законом України "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності" основними засобами державного впливу у цій сфері мають бути:
національні державні та міждержавні науково-технічні програми;
державні замовлення у науково-технічній сфері;
державна науково-технічна експертиза;
бюджетне фінансування науково-технічної діяльності;
патентно-ліцензійна діяльність;
метрологія, стандартизація та сертифікація;
формування науково-технічних кадрів;
створення системи науково-технічної інформації.
Тема 6. Державне регулювання підприємництва
Підприємництво як об’єкт державного регулювання. Підприємництво: економічний зміст і роль в економіці України. Види підприємницької діяльності, їх характеристика. Класифікація форм підприємництва. Інноваційне підприємство. Організаційно-правові форми підприємництва.
Роль держави у становленні підприємницького середовища. Проблеми розвитку підприємництва. Сутність державної політики сприяння підприємництву. Державне регулювання приватизації. Антимонопольна політика держави. Інститут банкрутства та санації підприємств. Проблеми легалізації тіньової економіки в Україні.
Механізм державного регулювання підприємництва. Особливості та перспективи реформування оподаткування обліку та звітності підприємницьких структур. Реєстрація та ліквідація підприємств. Ліцензування підприємницької діяльності. Інспекція та контроль за діяльністю підприємств. Система державної підтримки підприємництва. Правове, матеріально-технічне, організаційне, інформаційне забезпечення підприємницької діяльності. Державні програми підтримки підприємництва.
Фінансові важелі державної підприємницької політики. Податкове регулювання. Дотації, субсидії, субвенції. Державне кредитування. Сприяння розвитку фінансово-промислових груп. Роль державних органів підтримки підприємництва.
1. Підприємництво – це самостійна, ініціативна, господарсько-фінансова, посередницька діяльність громадян, спрямована на отримання прибутку, яка здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність або ж від імені і під майнову відповідальність юридичної особи підприємства (організації).
Господарювання підприємця – це боротьба за можливість організації виробництва, його існування і найкращий результат.
Основні переваги, що визначають роль і місце підприємництва у структурі економіки України, полягають у можливості:
– реалізації суб’єктами підприємництва (юридичними та фізичними особами) своїх здібностей, власного майна, ініціативи, вільного ринкового вибору;
– підвищення рівня мотивації праці;
– швидкої окупності витрат та інвестицій;
– створення широких можливостей для швидкого і якомога повнішого насичення ринку товарами та послугами;
– збільшення кількості робочих місць;
– кращого використання потенціалу підприємств, місцевих ресурсів, фінансово-кредитної і технічної, зокрема зарубіжної, допомоги;
– гнучко та мобільно перебудовувати виробництво відповідно до вимог ринку, що змінюється, а також до завдань розвитку великих фінансово-промислових корпорацій, інноваційних і територіально-виробничих комплексів, у складі яких діють малі підприємства;
– розширення експортних можливостей України.
2. В економіці України підприємництво розвивається переважно в простій формі – зростає кількість самостійних приватних підприємств, де в першу чергу формується і регулюється підприємницька діяльність. Щоправда, навіть ті фірми, які мали намір зайнятися виробничою діяльністю, в перехідній економіці - переважно торгівельні і посередницькі, що сприяє формуванню ринкової сфери, але не приносить глибинних змін в економіці.
На державу покладено визначення загальних принципів, пріоритетних напрямків і методів державної підтримки малого підприємництва в Україні, встановлення порядку створення і діяльності органів державної влади щодо державної підтримки, розроблення і реалізацію державних програм розвитку та підтримку підприємництва, зокрема в тих випадках, коли вони фінансуються щонайменше на 50% коштів державного бюджету і спеціалізованих позабюджетних фондів України, встановлення пільг для суб’єктів підприємництва щодо податків та інших платежів до державного бюджету і позабюджетних фондів. Органи місцевого самоврядування можуть вживати додаткових заходів підтримки підприємництва.
Для нормального функціонування підприємництва мають бути забезпечені такі основні умови:
– стабільна національна грошово-кредитна система;
– пільгова система оподаткування;
– активно діюча система інфраструктурної підтримки підприємницької діяльності;
– державна фінансова та матеріально-технічна підтримка підприємництва;
– ефективний захист інтелектуальної власності;
– спрощена процедура регулювання підприємницької діяльності з боку державних органів;
– правовий захист підприємництва;
– формування в суспільстві привабливого іміджу підприємництва.
3. Основу системи державного регулювання і підтримки підприємництва становить:
законодавче визнання правових, економічних та організаційних основ управління зазначеним сектором економіки. Основоположним законодавчим актом має бути Закон України "Про підтримку малого підприємництва". У подальшому це буде основою для розробки законодавчо-нормативних документів щодо правової регламентації основних напрямків в діяльності малого підприємництва у господарському комплексі України;
формування раціональної організаційної структури органів державного управління і місцевого самоврядування, які відповідають за розвиток підприємництва;
застосування системи економічних важелів і стимулів регулювання приватного малого підприємництва на основі державних пріоритетів;
забезпечення ефективного розподілу та раціонального використання міжнародної фінансової і технічної допомоги, що надається Україні через різні канали, а також безперешкодного здійснення підприємництвом зовнішньоекономічної діяльності;
забезпечення державних гарантій майнових прав підприємництва, у тому числі СП, створених за участю іноземного капіталу;
надання допомоги приватизованим і приватним підприємствам щодо аналізу їх діяльності, підготовки бізнес-планів, інвестиційних проектів, страхування інвестиційних ризиків;
сприяння взаємодії великих, середніх і малих підприємств, банків та інших фінансово-кредитних установ у реалізації великих державних програм і проектів;
забезпечення (в т.ч. на пільгових умовах) доступу підприємництва до інформації, необхідної для проведення операцій на ринку, а також до комунікаційних мереж з виходом на світові ринки;
розроблення державної програми і підтримка малого підприємництва та відповідної інфраструктури в Україні;
прискорене становлення й розвиток вільних економічних зон, що мають великі перспективи, з урахуванням природних та економічних факторів, зручного геополітичного розміщення України та її окремих регіонів;
створення і розвиток вузлів ринкової інфраструктури, насамперед, її основних матеріальних елементів – товарних і фондових бірж, бірж робочої сили, комерційних банків, телекомунікаційних систем; інформаційно-консультаційних фірм та ін., для стимулювання і підтримки підприємництва.
4. Центральним органом, який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері розвитку та підтримки підприємництва, є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Головне завдання цього органу – формування підприємницької політики, а передусім – узагальнення практики застосування законодавства з питань підприємницької діяльності, опрацювання пропозицій, спрямованих на його вдосконалення, і готує пропозиції щодо впровадження та вдосконалення механізмів фінансово-кредитної підтримки підприємництва та його зовнішньоекономічної діяльності, координує систему підготовки та перепідготовки кадрів тощо.
Державне регулювання фінансового забезпечення діяльності підприємств передбачає застосування інструментів бюджетної, податкової, грошово-кредитної та інших напрямів політики.
Тема 7. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності
Засади зовнішньоекономічної політики. Сутність поняття "зовнішньоекономічна політика". Завдання та принципи зовнішньоекономічної політики. Правова база регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Правові режими для іноземних суб’єктів господарської діяльності на території України. Види зовнішньоекономічної діяльності. Система органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Стратегія і тактика зовнішньоекономічної політики України.
Регулювання торгівельної діяльності. Протекціонізм і вільна торгівля. Адміністративні інструменти державного регулювання зовнішньоторгівельної діяльності: ліцензування, квотування, державна монополія на зовнішню торгівлю окремими товарами. Економічні методи регулювання зовнішньої торгівлі. Митні інструменти: ввізне та вивізне мито, мінімальна митна вартість, антидемпінгове мито. Немитні інструменти: субсидії виробникам експортних товарів, пільгове державне кредитування експортерів.
Регулювання іноземного інвестування. Іноземні інвестиції. Стимулювання іноземних інвестицій: податкові пільги, валютні гарантії, фінансове сприяння, захист від конкуренції. Державні гарантії захисту іноземних інвестицій. Форми підприємств з іноземними інвестиціями. Вільні економічні зони. Регулювання умов інвестування за межі держави. Стратегія і тактика політики іноземного інвестування в Україні.
Роль держави в залучені іноземних кредитів. Іноземні кредити. Необхідність залучення іноземних кредитів у національну економіку. Джерела іноземних кредитів в економіку України. Порядок залучення іноземних кредитів. Порядок погашення іноземних кредитів. Стратегія і тактика політики іноземного кредитування в Україні.
1. Зовнішньоекономічна політика – це діяльність, спрямована на розвиток і регулювання економічних відносин з іншими країнами, що передбачає: визначення стратегічних цілей держави у зовнішньоекономічних відносинах загалом, а також з окремими країнами та групами країн; вироблення методів і заходів, що забезпечують досягнення поставлених цілей і збереження досягнутих результатів.
Основне завдання зовнішньоекономічної політики – створити сприятливі економічні умови для розширеного відтворення всередині країни.
Для регулювання зовнішньоекономічних відносин держава може використовувати певну систему інструментів, що поділяються на економічні та адміністративні.
Економічні інструменти за способом дії поділяються на прямі і непрямі. До інструментів прямої дії належать:
державні видатки (на створення нового виду послуг або фізичного об’єкта);
безпосередній контроль за економічними процесами (регулювання обсягу імпорту і експорту);
законодавчі постанови.
Характерна риса більшості інструментів непрямої дії полягає в тому, що вони впливають на вартісні пропорції господарства. За допомогою податків можна знизити рівень експорту або імпорту певних товарів і послуг.
До економічних інструментів належать:
у галузі імпорту – митні тарифи, численні податки і збори з товарів, що ввозяться, та імпортні депозити;
у галузі експорту – пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків і надання фінансової допомоги.
Адміністративні інструменти регулювання впливають безпосередньо на зовнішньоекономічні відносини:
ембарго – повна заборона зовнішньоекономічних операцій;
ліцензування;
квотування – кількісне лімітування ввезення або вивезення;
специфічні вимоги до товару, упаковки та маркування;
зобов’язання щодо самообмеження поставок експортерам.
2. Міжнародна торгівля – це система економічних відносин країн, метою яких є ввезення або вивезення товарів і послуг.
Залежно від масштабів втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньої політики: вільну торгівлю і протекціонізм. Політика вільної торгівлі не передбачає втручання держави в зовнішню торгівлю.
Протекціонізм – державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції через систему певних обмежень.
Дуже важливим практичним завданням держави є створення обґрунтованої гнучкої системи тарифного регулювання імпорту, яка виконувала б три взаємопов’язані функції:
раціоналізацію імпорту;
регулювання конкуренції;
забезпечення інтересів бюджету.
Митний тариф – це систематизований перелік товарів із зазначенням мита, яким вони обкладаються під час перетину митного кордону країни.
Застосовуються такі види мита: експортне, імпортне, транзитне, антидемпінгове, компенсаційне, інші види.
Антидемпінгове мито застосовується тоді, коли в країну ввозяться товари за цінами, значно нижчими, ніж їхні ціни або навіть собівартість у країні-експортері, через що зазнають шкоди національні виробники аналогічних товарів. Антидемпінговим митом може обкладатися й експортна продукція, якщо її ціна суттєво нижча за ціну інших експортерів подібних товарів.
3. Одним з напрямків зовнішньоекономічної політики є регулювання іноземних інвестицій. Необхідність залучення зовнішніх інвестицій зумовлюється тим, що країна, маючи обмежені бюджетні фінансові ресурси, не може власними силами забезпечити ефективні структурні зміни в економіці. Це потребує пошуку додаткових фінансових джерел, найзначнішим з яких є іноземні інвестиції.
Формами здійснення інвестицій можуть бути: часткова участь у спільних підприємствах; створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, або придбання у повну власність діючих підприємств; придбання рухомого чи нерухомого майна; придбання прав користування землею і концесій на використання природних ресурсів та ін.
Для стимулювання іноземних інвестицій в країні можуть встановлюватися пільги за гарантії майнових прав та інтересів інвесторів. Пільгами можуть бути: звільнення від обкладання митом