Реферат: Кондорсе про основні епохи історичного процессу

Кондорсе про основні епохи історичного процессу

думкою написати історію поступального розвитку людського розуму, що в званні секретаря академії наук йому задовго до революції довелося присвятити себе між іншим складанню протягом 17 років, починая з 1773 року, ряду характеристик різноманітніших по своїх спеціальностях учених діячів Франції й інших країн Європи, що стояли в якому-небудь відношенні до французького інституту. Ці характеристики звалися "похвальних слів", але по своєму змісті більш відповідали

представленню про безсторонню оцінку праць людей, що стояли на чолі наукового руху в XVIII столітті. Щоб говорити з однаковим знанням справи не тільки про математиків і астрономів, але і про фізиків, зоологів, ботаніків, економістах, Кондорсе довелося розширити коло своїх знань, що спочатку зосереджувалися навколо математики, і придбати в повному розумінні слова енциклопедичне утворення. Издание творів Вольтера, близькість до Тюрго, захист у печатці його економічної політики, нарешті, тісне спілкування з Даламбером і з іншими учасниками "Великої Енциклопедії", усе це, разом узяте, повинне було підготувати члена Конвенту й автора одного з проектів конституції 1793 року до ролі родоначальника теорії прогресу. Безсумнівно, однак, що Кондорсе раніше свого надходження під гостеприїмний дах, шо вкривав його від переслідування г-жи Верне, не склав ще визначеного плану свого твору (1) Він прибув у своє останнє житло на вулиці Servandoni без книг і яких-небудь паперів з побоювання перетворити в противному випадку увага на себе. Квартира його була опечатана і достати з неї що-небудь було неможливо. Але друзі, як Саре, Марко, Пинель і Буайе,які не раз навіщали його в будинку г-жи Верне, зрозуміло, користувалися цим випадком, щоб доставити йому відсутні книги. А особистий його секретар Карло, що взяв на себе переписку частини його рукопису, безсумнівно, мав можливість і зробити для нього необхідні виписки з книг (2). Кондорсе приступив до складання свого трактату на прохання дружини і повинний був для цього відкласти на час іншу почату їм роботу: "Виправдання свого поводження в Конвенті", він почав складання хронологічної таблиці найважливіших відкриттів і найважливіших історичних подій. Всю історію людства він розділив потім на десять головних епох. Для кожної він склав потім дуже відвернений і теоретичний запис найважливіших задач, які можуть спасти на думку дослідника, що бажає зобразити процес розвитку за цей час людського розуму. У своїй сукупності ці досить стиснуті нариси й утворили той "Ескіз", що вцілів до нас у повному виді. Але автор не мав наміру бути вдовольствованим ним. Він збирався додати до "Ескізу" більш детальну розробку окремих епох. Цієї сторони своєї задачі йому не удалося довести до кінця. Значення, яке Кондорсэ має для наступного ходу розвитку соціології, і зокрема соціальної динаміки, свого роду філософії історії, особливо різко виступає при зіставленні його поглядів з поглядами Конта по двох. Це виступає, говорить Cahen, з очевидністю при читанні заміток, що послужили йому матеріалом при написанні його твору і збережених нині в числі рукописів національної бібліотеки в Парижі (Nouvelles acquisitions № 4586). (2) У рукопису, що зберігається в бібліотеці інституту, "Ескізу прогресу людського розуму" легко пізнати руку Кардо, переписувача частини твору. Найважливішим питанням стільки ж усієї наукової філософії, скільки і філософії суспільствознавства. У Кондорсе намічена вже та класифікація наук у порядку спільності явищ, що применшується, ними досліджуваних і зростаючої їхньої складності, що складає бути може саме міцне придбання, яке філософія зробила з моменту виходу у світла шеститомного трактату Конта. І в того ж Кондорсе, по всій імовірності під впливом Тюрго, складається вже представлення про те, що ріст людської думки складався в заміні науковими поясненнями явищ природи таких, у яких виступала готовність людини одухотворяти природу, приписуючи їй ті ж властивості, які належать людині, а потім шукати для її явищ життєвий принцип. Класифікація наук, пропонована Кондорсе, утримується в його друкованих трактатах (1). Навчання ж про спадкоємство антропоморфічних, метафізичних і наукових пояснень природи вциліло в рукописах, у невиданому уривку, відтвореному Алангри в його недавньому творі про Кондорсе (2). Раніше Сен-Симона і раніше Конта, Кондорсе дуже ясно зрозумів тісний зв'язок, що існує між науками. Жодна з них, говорить він, не може бути охоплена в цілому ні у своїх принципах, ні в деталях без допомоги інших, вони утворять із себе цілий ланцюг і роблять один одному взаємні послуги. При складанні своєї класифікації наук він керується одночасно й історичним спадкоємством у їхньому розвитку і, як він говорить, чисто практичними зручностями. У його схемі математика передує астрономії, за якої випливає фізика, хімія, біологія, нарешті, науки моральні історія(філософія). Заміните останні терміном соціологія, відзначте спільність, що применшується, і зростаючу складність явищ у тільки що приведеній скелі, і вийде знаменита класифікація Конта (3). Що стосується до думки Кондорсе на рахунок спадкоємства антропоморфічних, метафізичних і наукових пояснень природи і її явищ, то вона безсумнівно стоїть в найближчому відношенні з тими думками, які висловлені були Тюрго в його відомому "Міркуванні про всесвітню історію" (1). У цьому міркуванні Тюрго червоною ниткою проводить ту думку, що прогрес в області мислення виступає в заміні богословських тлумачень науковими. У проміжок між обома способами тлумачення явищ пояснення їм знаходили, говорить Тюрго, у якихось сутностях і властивостях, переданих абстрактними термінами, що, додає він, нічого не з'ясували. Це в зародку- знаменитий закон трьох стадій Конта: стадії богословської, метафізичної і наукової. У Кондорсе разом з відтворенням основної точки зору Тюрго ми зустрічаємо і деякі особливості, характерні для людини, що шукали прикласти не тільки метод точних наук, але зокрема метод математичний до питань суспільствознавства. Я думаю, пише Кондорсе в уривку, уперше надрукованому Алангри, що можна відзначити чотири епохи в розумінні людьми економії природи. У перший період люди дивилися на усіх у природі, як на істот, наділенених здатністю діяти і спонукувані тією же силою, що і самі вони. Вони приписали душі всім найважливішим предметам природи і усіх великих феноменів матерії. Вони припустили існування в них ідей, бажань, намірів. Така космологія всіх диких націй. Люди переходять від зазначеного визнання до культу цих самих феноменів. Вони молять них, вони намагаються схилити їх у свою користь. І з цього часу виникає релігія. Ми знаходимо цю космологію у всій її наготі в племен Америки. У творах древніх греків вона вже піддалася значному перекручуванню... В другий період філософи стали дивитися на релігію , як складену з двох частин: з матерії і життєвого принципу, що змінює матерію. Одні думали, що самий цей принцип матеріальний і визнавали таким принципом один з чотирьох елементів (вогонь, повітря, земля і вода). Інші не ладь були вважати його розумним. Треті припускали, що він властивий самої матерії. Згодом зроблений був ще крок вперед. Демокрит визнав забавним пояснювати все принципами, спосіб дії яких і саме існування залишалися невідомими. Він не побажав бачити в природі нічого, крім матерії, що перебувала в стані спокою або приведеної в рух. Він припустив, що в природі немає інших причин, крім вічного і необхідного руху. Епікурейці зіпсували цю думку Демокрита, що Декарт воскресив знову в іншій тільки формі. Пифагор зупинився на більш щасливому рішенні. Зробивши відкриття ірраціональних чисел, він прийшов до висновку щодо існування нескінченності кількісних розходжень, зв'язаних між собою відносинами числа. Тому що природа постійна у своїх феноменах, і ця правильність особливо уражає нас у рухах небесних світил, то він вивів звідси те положення, що хід їх визначається доступним обчисленням законом. "Ця думка, говорить Кондорсе, була настільки піднесена і настільки випереджала його час, що після його смерті втратили дійсний зміст її, і Пифагора стали видавати за магика, що верили, що усі регулюється магічними властивостями чисел". На цьому місці обривається невиданий уривок. Він підтверджує те, що відомо нам з інших творів Кондорсе, стільки ж з його академічних мов, скільки і з "Історичної картини прогресу людського розуму". У тому самому похвальному слові, присвяченому пам'яті Д'аламбера, у якому мається відома фраза: "науки зв'язані між собою й у тих частинах, у яких вони зближаються, вони роблять один одному взаємні послуги", Кондорсе наполягає на можливості безпосередньої допомоги від математики для рішення задач суспільствознавства. Згодом, в особливому трактаті, присвяченому обгрунтуванню того, що він називає соціальною математикою, він вважає можливим застосовувати арифметику, геометрію, алгебраїчний аналіз і теорію імовірностей до рішення таких, напр., питань, як визначення причин, що збільшують або зменшують смертність, причин, що обумовлюють собою подорожчання цін і т.д. і т.д. Конт строго засудить такі спроби, наполягаючи на тім, що суспільні явища занадто складні і математичний метод застосуємо тільки до найпростіших явищ числа і виміру. Якщо ми запитаємо себе, яке представлення Кондорсе зв'язував із прогресом, то ми повинні будемо дати на це питання наступна відповідь: для Кондорсе прогрес є невпинним і необхідним поступальним ходом. Його не можна затримати надовго. Тим більше не можна _________________________________________________________________

(1) див. повне зібрання його творів, т. VI, стор. 222, т. 1, стор. 439 і т. VII, стор. 428 і їв, і 467-469. (2) Allengry. Condorcet guide de la revolution 1904 р., стор. 782-783. (3) Ср. Allengry, стор. 780-781.

(2) См. Discours sur l'hіstоіrе universelle. Oeuvres, изд. Гильомена, стор. 9.


повернути назад людство д пройдених уже них стадіям розвитку. Можна тільки на час сповільнити самий хід поступального руху суспільства. Воно властиво всім народам, але у відомі моменти воно з особливою опуклістю виступає в одного з них зокрема, це- свого роду обраний народ, що йде на чолі всіх інших. У якому ж напрямку відбувається цей поступальний рух? Прогрес відповідає Кондорсе, є нестримна тенденція, що захоплює окремих індивідів і цілі народи убік істини і щастя. Він думає, що не можна передбачати і межі розвитку. Природа, говорить він у протиріч тому, що було відзначено ще Галлем і цілком розвите Контом, не поставила ніяких границь удосконаленню людських здібностей; воно не обмежено нічим, крім існування тієї планети, на яку кинула

нас природа. Закон прогресу однаково керує, на думку Кондорсе, тваринами, людьми і людськими суспільствами: золоте століття не за нами, а перед нами (дивися Esquisse, стор. 13 і 272). Прогрес малюється уяві Кондорсе подобою ланцюга, неприривного і того, що дозволяє дивитися на кожен пережитий момент, як на залежний від усіх попередніх і як впливає