Теорії виникнення і розвитку біосфери Землі

в усякому разі локально - у вологому кліматі і на межі мілководих заток і лагун. Вперше цю думку висловив Л.С. Берг, який писав, що поверхня суші не була млявою пустелею ні в кембрії, ні в докембрії. Давіташвілі також допускав, що в докембрії на материках, ймовірно, вже було якесь населення, що складалося з дуже нізкоорганізованних рослин і, можливо, навіть тварин. Проте загальна біомаса була невелика.

Масове завоювання суші рослинами відбулося в силурійський період палеозою. Першими представниками наземної флори, за всіма даними, вважаються псилофіти - своєрідні спорові рослини, що нагадують пливуни. Звивисті стебла псилофітов були покриті щетинистим листям або залишалися голими. Як відзначив М. М. Камшилов [1974], вихід рослин на сушу був справжньою революцією в розвитку біосфери. При цьому різко виросла кількість маси живої речовини і сухопутна значно перевищила морську (за сучасними оцінками, біомаса континентів майже в 800 разів перевищує біомасу океанів). Далі відкрилися широкі можливості для подальшого розвитку органічного світу, збільшення його різноманітності. Одним з важливих чинників, що визначили появу рослинності на суші, були підняття земної кори, пов'язані з каледонськой епохою складчастості і горотворення. Вже в наступний, девонський період з'явилися папороті, хвощі, насінні папороті. Розвиток наземної рослинності і утворення грунтів створили передумови для виходу на сушу тварин: скорпіонів, кліщів, комах. Услід за ними з'явилися наземні хребетні тварини, що використовують рослини як їжу. У морях надзвичайний розвиток одержали риби.

Карбоновий, або кам'яновугільний, період був періодом виняткового розквіту рослинності. Виникли деревовидні пливуни, що досягали висоти ЗО м, величезні хвощі, папороті, почали розвиватися хвойні. Важливою подією в розвитку органічного світу карбону було придбання деякими амфібіями здатності розмножуватися поза водою. З'явилися перші плазуни - предки мезозойських динозаврів. Збільшилася різноманітність комах, що почали завойовувати повітряне середовище. З'явилися гігантські бабки, жуки і таргани. У пермський період відбулася перебудова флори і фауни. Пишного розвитку досягла наземна ; рослинність, розширивши місця свого знаходження по порівнянню з карбоном. Виникли нові форми плазунів. У пермських морях вимер трилобіт і почався розвиток головоногих молюсків -амонітів. У мезозойській ері відбуваються істотні зміни у складі флори і фауни. Великий розвиток одержують хвойні, цикадовиє рослини, а в крейдяний період ; з'являються справжні квіткові рослини. Серед тварин пануюче положення займають плазуни, завойовуючи всі області незаселеного: повітря (ящери, що літають), водне (плаваючі форми) та сухопутну (травоїдні і хижі форми). Найбільш рясною групою плазунів були динозаври, що дали велику різноманітність різних форм. У тріасі в морському середовищі стародавні плеченогие поступаються місцем молюскам, розвиваються амоніти і белемніти. Серед морських хребетних з'являються справжні костисті риби.

В кінці крейдяного періоду відбувається корінне перетворення органічного світу. Вимирають багато груп вищих рослин. У морях зникають амоніти і основні групи белемнітов. На суші вимирають динозаври, а також що літають і плаваючі їх форми. Вимирання динозаврів було вельми драматичною подією в історії органічного світу. Про його причини були висловлені різні гіпотези, і це питання до теперішнього часу залишається неясним. Видно, конкуренція ссавців як теплокровних тварин і гнучкіших форм по відношенню до зовнішнього середовища може бути прийнята як одна з найважливіших причин масового вимирання динозаврів.

На самому початку ніжнемелової епохи ще продовжують існувати юрські форми рослин. Але протягом всього крейдяного періоду відбуваються істотні, зміни у складі флори. В кінці нижньомілової епохи зустрічається безліч покритосеменних рослин. З самого початку верхнємілової епохи вони відтісняють голосеменних і займають пануюче положення.. В цілому в наземній флорі крейдяного періоду отмечается поступова зміна мезозойської рослинності голосеменних (хвойних, цикадових, гинкгових) рослинності кайнозойської зовнішності. Рослинність верхньокрейдяної епохи характеризується вже присутністю значної кількості таких сучасних форм, як дуб, бук, верба, береза, платан, лавр, магнолія. Ця перебудова рослинності підготувала кормову базу для розвитку наземних хребетних тварин, переважно ссавців і птахів.

У кайнозойській ері наступила чергова перебудова органічного світу. В результаті геологічних процесів будова поверхні Землі наближається до сучасного. На суті продовжується розвиток листяних дерев і злаків. Серед тваринного світу на перший план виступають ссавці, що дали велику різноманітність форм. З'явилися спочатку клоачні сумчасті і плацентарні, зокрема насекомоядниє, а в морях - китоподібні і ластоногі. Особливе місце 'зайняли крупні двостулкові молюски.

Широко розвивається клас птахів. Ще в юрського періоду існувала проміжна форма між плазунами і птахами - археоптерикс. У нього вже з'явилися деякі ознаки сучасних птахів, зокрема пір'я або пероподобниг утворення. Подальша тенденція в розвитку птахів в другій половині мезозою і в кайнозої пов'язана з поліпшенням можливостей їх пересування і з придбанням здібності до польоту. Хоча форми птахів, що не літають, зустрічаються і в даний час, але більшість їх вимерла або стоїть на шляху до вимирання. Найбільшого розквіту в кайнозої досягають відносно дрібні, але такі, що добре літають групи, які і серед сучасних птахів виявляються найбільш численними. Свобода і швидкість пересування давали птахам велику перевагу перед іншими класами хребетних в боротьбі за існування.

Завершується кайнозойська ера четвертинним періодом, або антропогеном, який знаменується крупним заледенінням.

Поява людини

Завершальною і найбільш видатною подією в історії Землі була поява людини.

Ще Ч. Лайель цікавився останками стародавньої людини і відвідав свого часу ряд районів, де були знайдені первісні знаряддя. У своїй книзі Старовина людини [1864] він привів вагомі докази на користь того, що грубо оброблені викопні камені - знаряддя праці стародавньої людини, їх старовина витікала з умов залягання на значній глибині спільно з викопними тваринами, кістки яких знайдені разом із знаряддями і кістками людини. У 1871 р. Ч. Дарвін випустив обширий працю Походження людину і статевий відбір, в якому розглядав появу людини як результат еволюції тваринного світу. Проте у той час ще не були відомі останки стародавніх предків людини, які відображали б цей процес. Такі були знайдені дещо пізнішим і сталі відомі Ч. Дарвіну лише згодом.

У 1856 р. в Німеччині в долині Неандерталя були виявлені черепна кришка, шматок ключової кістки і залишки кінцівки викопної людини. Пізніше його назвали неандертальцем. У 1891-1893 рр. військовий лікар Е. Дюбуа (1858-1940), проводячи розкопки на острові Ява, знаходить черепну кришку, стегно і зуби людини стародавнішого, ніж неандерталець. Знахідка одержала назву пітекантроп (РіІЬесаІтнІгориз егесіиз).

У 1918-1923 рр. шведський геолог Г. Андерсон у містечка Чжоукоутянь, в 40 км на південний схід від Пекіна, знаходить шматки обробленого кварцу і разом з кістками тварин виявляє зуби людини. В результаті наполегливих і самовідданих пошуків канадця Д. Блека до 1938 р. були витягнуті останки не менше 38 чоловік. Вік знахідок 400-350 тис. років. Сама знахідка одержала назву синантроп (РіІЬесапІпгориз ресіпепкіз).

У 1924 р. професор Іоганнесбургського університету Р. Дарту вивчив викопний череп з містечка Таунг в Південній Африці і назвав копалини австралопітеком (АизІгаїоріїЬесиз) - південною мавпою. Він же висловив припущення, що ця знахідка могла бути сполучною ланкою між виставі мавпою і людиною. Незабаром останки австралопітеков були виявлені і в інших районах Африки. На підставі вивчення цих останків можна зробити висновок, що австралопітеки мали пряму ходу, уміли виготовляти знаряддя з кісток тварин і займалися полюванням. Вік знахідок спочатку оцінювався в 1 млн. років.

Проте відкриття останніх ліг показали, що існуючі уявлення про походження і старовину людини потребують корінного перегляду. Численні знахідки в Африці дозволили встановити, що якнайдавніші мавпоподібні люди, що виготовляли грубі примітивні знаряддя і що полювали на крупних тваринах, виділилися з світу хребетних тварин не 1 млн. років тому, а понад 2,6 млн. років. Пошукові роботи в ущелині Олдувай, яка розташована між горою Кіліманджаро і озером Вікторія, почали проводитися ще з 1931 р. Л. Ліки спільно з німецьким геологом Р. Рекком. (Розкопки в цьому районі продовжуються і в даний час.) Незабаром в ущелині Олдувай був знайдений череп, який опинився менше черепа горили і сучасної людини, але риси його обличчя нагадували людські (хода була прямою). Л. Ліки назвав його зінджантроп (2іп]апІЬгороиз), що означало восточноафриканский людина. Вік знахідки по калій-аргонової датуванню виявився несподівано великим - 1,75 млн. років! Незабаром виявили нові останки, які одержали назву Ното ЬаЬІІіз, тобто людина уміла. Разом з останками знайшли і кам'яні знаряддя.

Найбільш важлива знахідка була зроблена в 1972 р. на східному березі озера Рудольф, у містечка Каоби-фора.

Оскільки осадкові нашарування чергувалися з туфовим матеріалом, те визначення віку було виконано аргоновим методом саме за цим матеріалом. Знайдений череп більше нагадував череп сучасної людини, ніж пітекантропа і тим більше австралопітека. Шар, в якому він був похований, відноситься до проміжку часу від 3,18 до 2,61 млн. років тому.

Таким чином, згідно з сучасними даними палеонтології і радіогеохронології якнайдавнішою людиною був пітекантроп, не яванця, і не китайський синантроп, а восточноафриканский Ното ЬаЬіІіз. Предок його існував спільно з австралопітекам!. На думку антропологів, морфологічно вони майже ідентичні, але істотно відрізняються від сучасних человекообразнихобезьян. Наголошується, що найбільш надійний критерій їх відмінності - сліди діяльності у вигляді знарядь праці.

Антропологи вважають, що одночасно з людиною Ното ЬаЬі1і§ існували різноманітні види копалин гомінід. Але потім австралопітеки і знахідки в Африці дозволили встановити, що якнайдавніші мавпоподібні люди, що виготовляли грубі примітивні знаряддя і що полювали на крупних тваринах, виділилися з світу хребетних тварин не 1 млн. років тому, а понад 2,6 млн. років. Пошукові роботи в ущелині Олдувай, яка розташована між горою Кіліманджаро і озером Вікторія, почали проводитися ще з 1931 р. Л. Ліки спільно з німецьким геологом Р. Рекком. (Розкопки в цьому районі продовжуються і в даний час.) Незабаром в ущелині Олдувай був знайдений череп, який опинився менше черепа горили і сучасної людини, але риси його обличчя нагадували людські (хода була прямою). Л. Ліки назвав його зінджантроп (2іп]апІЬгороиз), що означало восточноафриканский людина. Вік знахідки по калій-аргонової датуванню виявився несподівано великим - 1,75 млн. років! Незабаром виявили нові останки, які одержали назву Ното ЬаЬІІіз, тобто людина уміла. Разом з останками знайшли і кам'яні знаряддя.

Найбільш важлива знахідка була зроблена в 1972 р. на східному березі озера Рудольф, у містечка Каоби-фора.

Антропологи вважають, що одночасно з людиною Ното ЬаЬі1і§ існували різноманітні види копалин гомінід. Але потім австралопітеки і близькі ним форми вимерли, а людина продовжувала жити і розвиватися. Разом з тим останні дані історичної антропології дозволяють укласти, що прабатьківщиною людини була Африка.

Появі людини передувала тривала еволюція хребетних тварин протягом /другої половини фанерозойського еона. Ще в 1851 р. американський геолог, мінералог і біолог Д. Дана (1813-1895) вказав, що за геологічний час безперервно змінювалася і розвивалася нервова система тварин, головний мозок.

Приблизно до дати 80 млн. років (верхня крейда) відноситься поява якнайдавніших приматів, які мешкали на деревах. У палеогені (40-20 млн. років тому) відбувається розділення стародавніх приматів на нижчих і людиноподібних мавп, а 20-10 млн. років тому в Індії і Африці з'являються рамапітеки - якнайдавніші з відомих приматів, схожість, що володіє рисами, з людиною. У верхньому неогене (близько 6 млн. років тому) в Африці з'являється австралопітек - найближчий попередник людини серед приматів, ходяче на двох ногах і таке, що застосовував перші знаряддя. Весь проміжок часу існування австралопітеков оцінюється інтервалом 6-1 млн. років тому. Час переходу деякої частини австралопітеков до систематичної праці відноситься приблизно до дати 2,6 млн. років, що наголошується ґрунтовним вивченням матеріалу з Олдувая.

У епоху нижнього палеоліту, 1 млн..-0,8 млн. років тому, з'являється перша справжня людина (Ното егесіиз). Він набуває навиків зберігання і використання вогню і заселяє зони помірного клімату Старого Світла, 3 часу оволодіння вогнем людина стає відносно незалежною від клімату. Пізніше, 200- 80 тис. років тому, в Європі з'являються неандертальці, а 40-30 тис. років тому - кроманьйонці (Ното заріепз). Людина заселяє Америку, добирається до Австралії.

Надалі людина опановує багатствами і силами природи. На зміну полюванню приходить скотарство, а потім рослинництво і землеробство.

3.Подальший розвиток біосфери

Жива Природа, з одного боку, залежить від біосфери, а з іншою - сама впливає на неї. Ця взаємозалежність природно ставить питання: яким чином і якою мірою жива речовина впливає на физико-хімічні і геологічні процеси, що відбуваються на поверхні Землі і в земній корі ? В.І. Вернадській розглядав геохімічну роботу живої речовини в нерозривному зв'язку тваринного і рослинного царств і культурного людства як роботу єдиного цілого. Він вважав, що "живі організми є функцією біосфери і найтіснішим чином матеріально і енергетичне з нею пов'язані, є величезною геологічною силою, її що визначає. Існування біосфери і біологічні процеси, що відбуваються в ній, обумовлені астрономічним положенням нашої планети, в першу чергу її відстанню від Сонця і нахилом земної осі до площини земної орбіти.

Наявність зворотного зв'язку виявляється в зміні зовнішності Землі біотичними (живими) чинниками, що впливають на абіотичні (фізичні) умови. Так, склад морської води багато в чому визначається активністю морських організмів; рослини значно змінюють структуру грунту; живі організми контролюють склад атмосфери; еволюціонуючий Розум людини зі все наростаючим темпом стає геологічною силою, перетворить всю біосферу Землі: окультурюючи флору, необоротно міняючи зовнішність земної поверхні.

Ноосфера як високоорганізований стан біосфери, виникнувши, може існувати за умови, що подальший процес її розвитку протікає свідомим шляхом, прямує і організовується науковою думкою. Це природне явище глибше і могутніше в основі, чим людська історія, воно за тривалістю розвитку людства складає декілька поколінь, але в геологічному масштабі перетворення біо- в ноосферу - це стрибок як в агрегатних переходах. Узагальнюючи свій аналіз процесів перетворення біосфери в ноосферу, В.І. Вернадській укладає:

1. хід наукової творчості є тією силою, за допомогоюякої людина міняє біосферу;

ця зміна не залежить від людської волі, воно природно і стихійно;

ноосфера є новий якісно більш впорядкований стан, ніж біосфера, це природний процес і результатрозумової діяльності людини;

перехід біо- в ноосферу є закон Природи;

5. людина є функція біосфера і результат дії природного закону розвитку Всесвіту як природна реальність.

По припущенню Вернадського, життя, як матерія і енергія, існує у Всесвіті вічно, тому не має свого початку і не зв'язана в своєму походженні із Землею.

З погіршенням навколишнього середовища щорічно в світі народжується 2% дітей із спадковими хворобами, викликаними мутаціями; з схильністю до раку, туберкульозу, поліомієліту, до порушень нервової системи і психіки - недоумству, епілепсії, шизофренії і т. д.; зареєстровані випадки серйозних аномалій людини у вигляді різної потворності, порушень функції життєво важливих органів, під впливом мутагенів; принесені цивілізацією алергічні, променеві, токсичні захворювання; інформаційні перевантаження привели до стрибка серцево-судинних, нервово-психічних і онкологічних відхилень.

Сьогодні в наявності вже не локальні (регіональні), а глобальні (всемірниє) екологічні кризові ситуації всієї біосфери - проблема екології і здоров'я в результаті забруднення атмосфери, гідросфери і грунту. Генеральна лінія роботи, таким чином, очевидна: перехід від споживчого, технократичного підходу до Природи до гармонії з нею; екологізація виробництв через пріродосберегающие технології; екологічна експертиза виробництв; контроль за виробництвом і реалізацією продуктів харчування і т. д., продовження лінії міждержавної кооперації в законодавчих актах і їх контролі (18 країн в Швейцарії в листопаді 1913 р. заклали основу міжнародної концепції охорони навколишнього середовища через діяльність "зелених" - "Грінпіс", екологічний конгрес Зеленого Хреста і Півмісяця); самоорганізація у витрачанні природних ресурсів (особливо енергетичних); проблеми "озонових дірок" і т.д. Але головне - розумна структуризація світового енергобалансу; нешкідлива утилізація; біокаталіз виробництва сільгосппродуктів; біологічне відторгнення речовин, що наркомістять і психотропних; створення гармонії (рівноваги) біоструктур (ірраціонально-розумового і плотського рефлексу); забезпечення безпечного існування живих істот і відтворення геологічних структур жізнеобітанія.

Біосфера створювалася шляхом появи нових і ускладнення трофічних зв'язків, що вже були, між організмами, що завжди існували не окремо, а у складі співтовариств різного масштабу, тобто елементарною структурно-функціональною одиницею еволюції біосфери завжди були не окремі особини і навіть не види, а популяції. Трофічні зв'язки існують 3,4-3,5 млрд. років і визначили характер і масштаби круговороту елементів в оболонках Землі.

Ситуація корінним чином змінилася з появою людини. Почалася епоха ноосфери, що охоплює ту частину нашої планети і навколопланетного простору, яка несе на собі друк розумної діяльності людини. В результаті біосфера стала втрачати свої компенсаційні властивості, її компенсаційні механізми перестали справлятися з відновленням порушеного балансу її частин.Мир стали жахати екологічні катастрофи.

Встало питання про створення цілого комплексу з екологічною спрямованістю, але глобальної стратегії людство до теперішнього часу не виробило унаслідок відсутності закінченої наукової бази і необхідності крупних матеріальних вкладень.

З розвитком науки посилилося, як відзначив В .Й. Вернадській, вплив людини на біосферу:

1. наукова творчість людини міняє біосферу, в якій ;він живе; 2. ця зміна неминуче явище;

зміна відбувається незалежно від людської волі, стихійно, як
природний природний процес;'

оскільки Середовище життя є організована оболонка планети, те входження в неї наукової роботи людства переводить її в нову фазу, новий стан - в ноосферу.

Таким чином, ноосфера - результат еволюції біосфери, а поява науки -результат еволюції людини. Висновок

Біоетика

Розвиток біологічних знань, виникнення загрози знищення всіх форм життя, проблеми підтримки життя смертельно хворої людини, питання про право людини на смерть, перспектива клонування і осмислення понять і норм загальнолюдської моралі привели до створення спеціального наукового напряму - біоетики.

Географічне середовище - частина природи (рослинний і тваринний світ, водне середовище, грунт і атмосфера), включена в сферу життя людини і його виробництво.

Географічний детермінізм - напрям науки, що вивчає ступінь дії 1 Ірироди і залежність людини від неї. Його прихильники вважали, що розвиток людського суспільства визначається впливом природних чинників, розвинених народів - місцевим ландшафтом, грунтом, кліматом, їжею. По різному можна відноситися до цієї теорії, але найістотніше, що вона привернула до осмислення ролі тієї, що оточує. Середовища в розвитку людства. Одночасно вона стала базою геополітичної теорії (Р. Челлен, Швеція, автор терміну), згідно якої політика держав багато в чому визначається різними географічними чинниками (географічне положення, природні ресурси, темпи зростання населення), а історія розвитку людства -це природна боротьба держав за життєвий "«ростір (Ф. Ратцель, Німеччина). Так можна виправдати будь-яку агресію: від світових і громадянських воєн до локальних конфліктів на морі, в повітрі і т.д. Живі організми трансформують космічне випромінювання в земну енергію (теплову, електричну, хімічну, механічну), що визначила існування біосфери.

Космізм - наукова течія, що вивчає вплив космосу на процеси, що відбуваються на Землі. Давно відмічено, що активність Сонця (плями, факели і спалахи на його поверхні, протуберанці) пов'язана з електромагнітними і іншими коливальними процесами, які роблять вплив на біологічні і соціальні процеси впродовж всього їх існування на Землі. Так, в : 1915 р. А. Л. Чижевській узагальнив накопичений в своїй концепції статистичний матеріал, чим доводив існування космічних ритмів і їх прямий зв'язок з біологічним і суспільним життям на Землі. Подальша практика підтвердила правильність його виводов- незаперечна залежність масових сплесків нервово-психічних, серцево-судинних і онкологічних захворювань, а також соціальних проявів в суспільстві від магнітних-обурень на Сонці. Це підтвердило нерозривну єдність людини і космосу, вказало на їх тісний взаємовплив.

У 1866 р. німецький біолог 3. Геккель (1834 -1919) ввів термін "екологія" - наука про взаємовідношення живих організмів з навколишнім Середовищем їх незаселеного. Тоді під живими організмами розумілися тварини, і лише через 100 років термін був поширений на соціальну сферу суспільства. Перша конференція ООН з навколишнього Середовища пройшла в 1972 р. і констатувала наявність на Землі глобальної екологічної кризи всієї біосфери. Сьогодні в наявності вже не локальні (регіональні), а глобальні (всемірниє) екологічні проблеми: знищення тисяч видів рослин і Іварин; значному ступеню винищені ліс і корисні копалини; Світовий океан виснажений в своїй флорі і фауні і перестає бути регулятором природних процесів; порушені не тільки хімічний склад, але і фізика атмосфери, змінилася структура людських захворювань, і ці процеси продовжують з наростанням розвиватися.

Виведення конференції - необхідний глобальний перехід від споживчого, технократичного підходу до Природи до пошуку гармонії з нею, до неухильного дотримання цілеспрямованих заходів по екологізації виробництва, до застосування, пріродосберегающих технологій і виробництв, обов'язковості екологічних експертиз нових проектів на їх безвідходну і нешкідливість для Природи і Життя у всіх її проявах. Результат конференції: розробка міжнародних програм. Інструмент реалізації: екологічний Інтернаціонал Зеленого Хреста і Півмісяця. Фактична реальна робота з конкретним результатом здійснюється міжнародною надгосударственной структурою "Грінпіс".

Під біологічною етикою розуміють застосування понять і норм загальнолюдської моралі, в яких осмьісляются проблеми добра і зла, совісті, боргу, честі і т.д.

Першочерговою проблемою в ній стала загроза знищення частково або повністю тих або інших форм життя на Землі, що викликається діяльністю (мабуть, недостатньо осмисляємой) політиків, вчених і виконавців (в основному керівників промислових об'єктів), їх планів і наукових розробок, і, перш за все у області фізики, хімії і біології.

Основні принципи біоетики:

1. Принцип єдності життя і етики, їх взаємообумовлений ності. При цьому життя - вищий прояв упорядоченності Природи, а етика -сила, що протистоїть хаосу в социальний сфері; життя - це вища категорія якості всіх цінностей;

2. Гармонізація системи "людина - біосфера", що вимагаг від учених і практиків якнайповнішого і всестороннього обліку всіх чинників, що порушують навколишнє біосередовище. Перспективне майбутнє все з більшою наполегливістю вимагає зведення правил і норм біоетики Світової співдружності всіх країн.

На закінчення, відзначимо, що при нинішньому споживчому підході запасів вугілля досить не більше ніж на 430 років, нафти - на 35 років, природного газу - на 50 років, а потім "стріла часу" для людства може обернутися назад, оскільки сонячна радіація, ядерна енергетика за цей час навряд чи увійдуть до кожного будинку і транспортного засобу, що, природно, неблаготворно вплине на всю решту форм життя. Такі реальні прогнози сучасних методів інтенсифікації прогресу.

Список літератури:

Біблія у перекладі Огієнка, 1990

Лапо А. В. СледьІ бьільїх биосфер или рассказ о том, как устроена биосфера й что осталось от биосфер геологического прошлого. 2-е изд. Перераб й доп. - М.: Знание, 1987,208 с.

Войткевич Г. В. Геологическая хронология Земли. - М.: Наука, 1984. - 128с.

Жигалов А.В. Концепции Современного Естествознания. - К.: Фоліо, 2003 .-315с.

Уильям Уилсон, Изучение Ветхого Завета, 1978, стр. 109.

Blog

Теорії виникнення і розвитку біосфери Землі