Головні події Другої світової війни

РЕФЕРАТ

з всесвітньої історії

Тема:

"Головні події Другої світової війни"

Луцьк

2010

План

Підготовка Німеччини до війни з СРСР

Готовність Радянського Союзу до відбиття агресії

Напад Німеччини

Ворог на підступах до Москви

Невдачі радянських військ у Криму і під Харковом

Головне-утримати оборону

Бої в Сталінграді

Підготовка операції

Ленінград прориває блокаду

Від Курська - до Дніпра

Операції радянських військ в 1944 р.

Вихід на кордон

Битва за Берлін

Підготовка Німеччини до війни з СРСР

До безпосередньої підготовки нападу на Радянський Союз німецьке командування приступило в кінці липня 1940. Кінцеву мету агресії Гітлер визначив наступним чином: «Знищити життєву силу Росії. Не повинно залишитися ніяких політичних утворень, здатних до відродження ». А 18 грудня 1940 р. він вже затверджує план війни проти СРСР, який отримав назву «Барбаросса». Стратегічною основою плану була ідея «блискавичної війни». Передбачалося завдати поразки Радянському Союзу в ході однієї короткочасної кампанії і закінчити війну до осені 1941 Така впевненість гітлерівського командування пояснювалася передували успіхами в Західній Європі. Фашистська Німеччина окупувала Норвегію за 63 дні, Францію - за 44 дні, Польщу - за 35 днів, Бельгію - за 19 днів, Голландію - за 5 днів, Данію - за 1 день.

Для досягнення цілей намічалося завдати потужного удару по основним силам Червоної Армії, зосередженим в західних районах країни, знищити їх і, стрімко просуваючись у глиб Радянського Союзу, зайняти в короткі терміни його найважливіші політичні та економічні центри. Особливе значення відводилося захопленню Москви. Кінцева мета операції, зазначалося в плані, - «відгородитися від Радянської Росії по лінії Архангельськ - Волга», і тоді, як розраховували німецькі стратеги, територія рейху ставала б недосяжною для нальотів радянської авіації.

У гітлерівського командування не викликало сумнівів, що виконання цього плану повинне привести до повної поразки Радянського Союзу у війні та створення умов для вторгнення німецьких військ на Британські острови, захоплення англійських колоній на Близькому і Середньому Сході, прориву до Індії.

Ще до розв'язування війни в Європі Німеччина володіла високорозвиненою промисловістю. А повністю підпорядкувавши економіку захоплених країн і поставивши під контроль економіку своїх європейських союзників. Німеччина значно збільшила свій військово-економічний потенціал. Були накопичені великі запаси міді, цинку, свинцю, нафти. Різко збільшилось виробництво озброєнь, різної бойової техніки. Зміцнилися збройні сили, загальна чисельність яких до червня 1941 становила 7254 тис. осіб. Причому ставка робилася не на кількісне, а на якісну перевагу. Німецькі дивізії, повністю укомплектовані і оснащені сучасним озброєнням, отримали досвід боїв у Європі. Офіцерський корпус вермахту, вихований на вікові традиції, відрізнявся хорошою фаховою підготовкою. Німецький солдат був дисциплінований, завзятий у виконанні поставлених бойових завдань. Особовий склад армії піддавався потужної пропагандистської обробці. Німцям постійно вселяли думка, що вони «вища раса», якій «сам бог наказав панувати» над іншими народами. Вихваляли «неперевершене могутності» Німецьких збройних сил і їх« непереможність ».

Напучуючи своїх генералів перед майбутньою війною з Радянським Союзом, Гітлер у кінці березня 1941 відзначав, що ця «війна різко відрізнятиметься від війни на Заході. На Сході жорстокість є благом на майбутнє. Командири повинні піти на жертви і подолати свої коливання ».

Готовність Радянського Союзу до відбиття агресії

Небезпека імперіалістичної агресії, особливо посилилася, коли до влади в Німеччині прийшов фашизм, змусила партію і уряд зміцнювати обороноздатність країни.

У роки передвоєнних п'ятирічок вводилися в дію все нові і нові промислові підприємства, причому значна їх частина на сході країни. Це дозволило в роки війни розгорнути тут велике військове виробництво.

Різко зросли асигнування на військові потреби. У 1939 р. вони склали 25,6%, в 1940 р.-32, 6%, в 1941 р.-43, 4% загального державного бюджету. Швидкими темпами розвивалося виробництво танків, літаків, кораблів, боєприпасів. Почався масовий випуск нових типів бойових швидкісних винищувачів і бомбардувальників (МІГ-3, ЯК-1, ЛаГГ-3, По-2, Іл-2), важких танків КВ і середніх - Т-34, завершилося конструювання перших зразків реактивних установок. Вітчизняне суднобудування було переорієнтоване на випуск легких надводних кораблів і підводних човнів.

Проте, на жаль, значна частина цієї нової техніки надійшла до радянських воїнів не до літа 1941 р., а пізніше, за що багато хто з них заплатили життям. Чималу роль тут відіграли репресії відносно керівників промисловості, конструк-, торів військової техніки, інженерів.

Проте істотною слабкістю Червоної Армії була стала наслідком масових репресій 1937-1939 рр.. низька професійна підготовка кадрів командирів. До початку війни лише 7% командирів збройних сил мали вищу військову освіту, а 37% не пройшли навіть повного курсу в середніх військово-навчальних закладах. Начальник генштабу німецького Гальдер записав у травні 1941 р. у своєму щоденнику: «Російський офіцерський корпус виключно поганий. Він виробляє гірше враження, ніж у 1933 році. Росії буде потрібно 20 років, поки вона досягне колишньої висоти ». Важку школу сучасної війни командним кадрам нашої армії довелося проходити на її полях.

Масові репресії командного складу породили й інші негативні явища: з одного боку-зайву боязкість у частини, що залишилися командирів, а з іншого - надмірне завзяття, устремління вирішити завдання будь-якими засобами. Військова доктрина, якої керувалося командування Червоної Армії, носила яскраво виражений наступальний характер. Головним стало гасло - «розгромити ворога малою кров'ю на його території». Будь-які висловлювання про можливість тривалих оборонних дій кваліфікувалися як дії ворогів народу.

Радянська військова розвідка, закордонні антифашисти, допомагали нашій країні, наполегливо попереджали про наступають щів загрозі. Точну дату нападу Німеччини на Радянський Союз повідомив у Москву розвідник Р. Зорге. Розвідці вдалося встановити основні напрямки передбачуваних наступів німецько-фашистських армій. А на кордоні відбувалися для багатьох незрозумілі події. У прикордонній смузі вільно роз'їжджали на автомашинах переодягнені у цивільному одязі німецькі офіцери, які отримали дозвіл Радянського уряду нібито на розшук могил за хороненних тут німецьких військовослужбовців часів першої світової війни. Нерідкі були випадки порушення німецькими літаками радянського повітряного простору. Стріляти по них було категорично заборонено. Був випадок, коли радянські солдати на нашій території затримали німецький літак, що зробив вимушену посадку, обладнаний новітньою фотоапаратурою. На плівки були зняті мости та залізничні вузли на Київському напрямку. Про все це було повідомлено в Москву. Однак Наркомат оборони розпорядився відпустити екіпаж з літаком, давши в супровід два наших винищувача.

Напад Німеччини

Гітлер і його військове керівництво не сумнівалися у швидкій перемозі. У першій половині 1941 на західному фронті ніяких бойових дій фактично вже не велося і гітлерівське командування отримало можливість зосередити проти СРСР більшу частину своїх сил, озброєння і бойової техніки - до 5,5 млн. солдатів і офіцерів Німеччини, країн-сателітів і союзників. 190 дивізій розгорнулися на всьому протягом від Баренцового до Чорного моря. Їх повинні були підтримувати з повітря чотири з п'яти німецьких повітряних флотів.

Згідно з планом «Барбаросса» німецько-фашистські війська, які готувалися до наступу, становили три групи армій: «Північ», «Центр» і «Південь» - перед кожною з яких стояли свої особливі завдання.

Група армій «Північ» наступала зі Східної Пруссії в напрямі на Даугавпілс, Псков, Ленінград з метою знищити радянські війська в Прибалтиці, захопити порти на Балтійському морі.

Реально нависла небезпека. Тільки сам народ з його стійкістю, самовідданістю, справжньою любов'ю до Батьківщини, готовністю віддати життя в ім'я її благополуччя міг врятувати Вітчизну. Люди прагнули віддати всі свої сили для досягнення перемоги над агресором.

На всьому протязі фронтів часто під артилерійським обстрілом і бомбардуваннями мільйони радянських людей, в основному жінки, разом з військовими частинами рили окопи, протитанкові рови * споруджували вогневі точки, лісові завали, бліндажі, дротяні загородження. У прифронтових районах формувалися винищувальні батальйони і групи для боротьби з диверсантами і парашутистами. Десятки тисяч добровольців в різних містах несли службу повітряного спостереження, чергували на дахах підприємств і будинків. Країна напружувала всі сили. Тим не менше у тилових районах країни охоронялася мережа безлічі таборів ГУЛАГу. З початком війни ГУЛАГівського промисловість набула особливого значення: різні види копалин, необхідних для військового виробництва, добувалися тільки на рудниках ГУЛАГу. Трагічне існування мільйонів людей, висока смертність від виснаження - і важка праця, який так потрібен був країні. В'язні ГУЛАГу рвалися на фронт, але вони як і раніше утримувалися за колючим дротом. На їх охорону були відвернуто значні сили військ НКВС, молоді, здорові чоловіки замість фронту опинилися в глибокому тилу, охороняючи своїх же страждають співвітчизників. А в ці місяці Сталін посилав послання британському прем'єру У. Черчіллю, вимагаючи присилання британських дивізій для боротьби з німцями на радянсько-німецькому фронті.

Ворог на підступах до Москви

На кінець вересня 1941 р. війська гітлерівської Німеччини та її союзників досягли значних успіхів на ленінградському і київському напрямах, подолали опір сил Червоної Армії в Смоленськом битві. Протягом 30 вересня - 2 жовтня 1941 р. на різних ділянках Брянського, Західного і Резервного фронтів, обороняли московське напрямок, німецько-фашистські війська завдали ряд ударів і прорвали оборону. Прорив німецьких танкових клинів обнажил вражаючу істину: дорога на Москву противнику була открита. Почему це сталося? Відповідно до плану вирішального наступу на Москву, що отримав кодову назву «Тайфун », група армій« Центр »до кінця вересня зосередила до половини всіх сил, що знаходилися на радянсько-німецькому фронті, створивши проти трьох радянських фронтових об'єднань значна перевага сил, який вчасно не був помічений. Розташування ж радянських військ було вкрай невдалим, за принципом лінійної оборони, а резервів за першими ешелонами майже не було. Командувачі фронтами І.С. Конов і С.М. Будьонний діяли розрізнено, після того як позначився прорив, не зуміли прийняти рішення про своєчасне відправленні. І хоча Конов зв'язався з Генштабом, але його начальник Б.М. Шапошников віддати розпорядження на відведення військ не зважився. Тоді Конов з'єднався особисто зі Сталіним. Знову була викладена прохання про відвід зазнали поразки військ на один з тилових рубежів. У відповідь Сталін раптом почав говорити про себе в третій особі: «Товарніщ Сталін не зрадник, товариш Сталін не зрадник, товариш Сталін - чесна людина. Вся його помилка в тому, що він занадто довірився кавалеристам... »На цьому розмова була перервана. Через добу необхідний наказ був все ж таки віддано, проте дорогоцінні години виявилися втрачені. Розгубленість Головнокомандувача, звична скутість ініціативи підлеглих обійшлися дорого: п'ять армій Західного і Резервного фронтів опинилися в оточенні. Доля оточених була героїчна і трагічна одночасно. Ведучи запеклі бої в оточенні, вони протягом декількох тижнів сковували 28 дивізій противника. Проте вийти з оточення вдалося небагатьом. За німецькими даними, у полон потрапило 663 тис. осіб. Шлях до Москви виявилися відкритими. Небезпека наростала. 8 жовтня ДКО за підписом Сталіна приймає рішення про складання списку підприємств Москви, які повинні бути заміновані, виникає питання про можливість залишення столиці. Відбувається зміна командування Західним фронтом. На чолі його стає Г.К. Жуков. Зміщеного зі свого поста І.С. Конєва, за розпорядженням Сталіна, намагалися передати суду військового трибуналу, бажаючи, як і колись, перекласти відповідальність за поразку на інших. Але в настільки критичній обстановці Жуков наполіг на скасуванні цього рішення, більше того, І.С. Конєв був призначений заступником командувача Західним фронтом.

Довелося по суті заново створювати фронт, приймати найрішучіших заходів по виправленню становища на ділянках. Терміново були сформовані і кинуті в бій чотири дивізії народного ополчення, курсанти військових училищ - подільських та ім. Верховної Ради. Це була тактика затикання дірок, але іншого виходу не було. Слабо озброєні, усвідомлювали, що перший бій для більшості з них стане останнім, вони полягли під Москвою, але на кілька днів загальмували просування групи армій «Центр». Було необхідно виграти час. З Далекого Сходу до Москви прибули три стрілецькі і дві танкові дивізії, що стало можливим після повідомлення з Токіо радянського розвідника Р. Зорге про те, що в 1941 р. «японський уряд вирішив не виступати проти СРСР».

15-16 листопада розпочався другий етап наступу групи армій «Центр» на Москву. Ворожі війська стрімко розвивали наступ на Клин. Резервів у цьому районі у Ставки не було. Одночасно німецько-фашистські війська завдали потужного удару в районі Волоколамська. Бої були дуже важкими. Особливо завзято билися воїни стрілецьких дивізій І. В. Панфілова, А.П. Бєлобородова, кавалеристи Л.М. Доватора, Л.А. Бєлова.

16-а армія повільно відходила. Обстановка критична. Сталін дзвонить Жукову, запитує: «Ви впевнені, що ми утримаємо Москву?» «Москву, безумовно, утримаємо. Але потрібно ще не менше двох армій і хоча б 200 танків », - відповів командувач фронтом.

23 листопада танки противника увірвалися в Клин. Під загрозою оточення частині 16 - ї армії відійшли. Становище фронту було надзвичайно складним, утворилися дуже слабкі місця. Сталін нервує. Якимось чином йому надійшли відомості, що наші війська залишили місто Дєдовськ, а це зовсім близько від Москви. Верховний наказує Жукову особисто організувати контратаку і повернути Дєдовськ. Командувач намагається заперечити, доводячи, що сталася помилка і німці зайняли всього лише село Дідове. Але Сталін не хоче слухати. «Заперечувати в подібній ситуації не було сенсу», - згадує Г.К. Жуков. Хоча повертати зайняті німцями кілька будинків села було так-тично недоцільно, стрілецька рота з двома танками звільняє село. Подібні випадки вносили ще більшу напругу в дуже складну обстановку оборони міста.

Розгорнувши ударні угруповання на широкому фронті і далеко замахнувшісь своїми броньованими кулаками, противник у хід наступу на Москву розтягнув війська з фронту до такої міри, що у фінальних боях на ближніх підступам до столиці вони втратили пробивну здатність. Вперше за всі попередні кампанії фашистські війська несли непоправні втрати.

Що ж зупинило «Тайфун» в снігах Підмосков'я? Гітлерівські стратеги звинувачували в цьому сильні морози, які виводили з ладу мотори, відсутність зимового обмундирування, однотипність оперативно-тактичних рішень, завзятість Гітлера і т. д. Під. Москвою для німців вперше почалися дні найбільших випробувань, бойовий дух німецьких солдатів помітно падав. Німецький єфрейтор писав з-під Москви: «Ми крокуємо по німецьких трупах і залишаємо у снігових заметах своїх поранених. Сьогодні ми крокуємо по трупах тих, хто поліг попереду, а ранком ми станемо трупами, І нас також розчавлять знаряддя і гусениці ». Виявилося втрачені бойова і тактична перевага німецьких військ.

Контрнаступ радянських військ, і останніх числах листопада 1941 Г.К. Жуков запропонував без паузи в оборонних боях перейти в контрнаступ. Військам ставилося завдання розгромити ударні угруповання армій «Центр »І усунути безпосередню загрозу Москві.

6 грудня частини Червоної Армії завдали контрудару по передовим угруповань німецько-фашистських військ на північ і на південь від столиці. Наступ розгорнувся на смузі 1000 км, від Калініна до Єльця. Радянські війська наступали на рівного по чисельності противника. За перші три дні вони просунулися на 30-40 км. Натхнення наступаючих заповнювали відсутність техніки. Противник тримався стійко, але позначалася непідготовленість до ведення військових дій в зимових умовах, недолік резервів. Гітлер звалив невдачі на військове командування і, відсторонивши від займаних посад частина вищих генералів армії, прийняв верховне командування на себе. Але це не привело до істотних змін. Наступ Червоної Армії тривало, і до початку січня 1942 ворог був відкинутий від Москви на 100-250 км. Радянські солдати звільнили Калінін Безпосередня загроза Москві було усунено. Це був перший великий поразку гітлерівців у другій світовій війні означала повний крах плану «блискавичної війни». На початок 1942 співвідношення сил на радянсько-німецькому фронті перебувало в стані зразкового рівноваги. У цій обстановці дуже важливо було думку військових фахівців Однак Верховний віддає директиву про початок наступу на всіх фронтах, щоб закінчити розгром супротивника в 1942 р. Наступ не вдалося, тим більше що до середини лютого німецьке командування перекинуло із Західної Європи свіжі дивізії і стабілізувало становище на фронті. Проте після краху «бліцкригу» Німеччина залишилася без будь-якого довгострокового плану військових дій, виявилася перед фактом затяжної війни. Та й сили німецького вермахту були вже не ті.

Наступальні операції Червоної Армії зими 1941-1942 рр.. Показали радянському командуванню, що досвіду проведення великих наступальних операцій бракувало. Відставало і технічне забезпечення - наявність танкових і повітряних армій, артилерійських резервів. Але головне в тому, що перемога радянських військ під Москвою розвіяла міф про непереможність гітлерівських військ.

Невдачі радянських військ у Криму і під Харковом

Наприкінці квітня закінчилося невдачею наступ наших військ у Криму. До його початку Кримський фронт мав істотне матеріальну перевагу над противником - майже полуторное по гарматах і мінометів, майже подвійне по танках. Проте командувач фронтом генерал Д. Т. Козлов розтягнув війська в одну лінію, впритул підтягнувши їх до позицій німецько-фашистських військ. Він не зумів протистояти втручанню в свої справи члена Військової ради фронту Л.3. Мехліса, близького до Сталіна людини. Зарозумілість і нетерпимий, малограмотний у військовому відношенні чиновник, якого не поважали, але боялися скрізь, де б він не з'являвся, безсоромно віддавав розпорядження чисто військового характеру.

Командувач 11-ї німецької армії генерал Манштейн, правильно вибравши момент, ввівши у справу численну авіацію, прорвав оборону радянських військ. Довелося залишити Керч, а це серйозно ускладнило обстановку в Севастополі, захисники якого вели напружену боротьбу. Після 250 днів легендарної оборони місто було залишено. Під час евакуації багато захисники Севастополя загинули або потрапили в полон, невеликим групам вдалося пробитися з міста і приєднатися до партизанів.

28 червня 1942 противник почав рух на Волгу і Північ-мий Кавказ. Німецькі частини прорвали оборону. Частина радянських військ опинилася в оточенні. У середині липня гітлерівці вийшли до великої закруті Дону. Знову зазвучали гіркі зведення про залишення міст. Над країною знову нависла смертельна небезпека. Перед радянськими бійцями стояло завдання у що б то не стало зупинити агресора. Це пролунало в наказі Верховного Головнокомандувача від 28 липня 1942 р., відомого як наказ № 227: «Ні кроку назад!» Оцінюючи становище як вкрай важкий, наказ вводив жорстокі покарання за відступ без розпорядження згори. Командири і комісари, які допустили це, оголошувалися зрадниками Батьківщини. За зразком німецьких військ позаду частин, які вважалися нестійкими, розташовувалися так звані загороджувальні загони. Однак, незважаючи на жорстокі заходи, наказ не давав упевненість, що сусідні частини не будуть відступати. Занадто сильна була боязнь потрапити в оточення. Але в документі, як і колись, вина за невдачі і помилки покладалася виключно на командувачів фронтів, політпрацівників, командирів і рядових бійців.

Головне - утримати оборону

Оборонна битва за Сталінград тривало чотири місяці: з 17 липня по 18 листопада 1942 Після поразки радянських військ під Харковом і Воронежем противник повністю опанував ініціативою і тиснув частини Червоної Армії, володіючи чималим перевагою. Гітлер і його оточення планували захоплення низин Волги і Кавказу. Німецьке командування підтягувало додаткові резерви, перш за все армії союзників - угорців, італійців і румун. Одночасно тривало наступ на Кавказ, де в кінці серпня передові групи альпійських підрозділів навіть зуміли підняти прапор нацистської Німеччини на вищій точці Кавказу - горі Ельбрус.

23 серпня німецький танковий клин, прорвавши оборону ослаблених у боях частин Червоної Армії, вийшов до Волги. Авіація противника порушила телефонно-телеграфний зв'язок з Москвою. Доповідь про прорив до Волги довелося робити по радіо відкритим текстом. Для оборони міста спішно були висунуті робочі загони, винищувальні батальйони, загони народного ополчення, тилові частини. Зусиллями деяких частин Сталінградського фронту робилися спроби завдати контрудари, але для них не вистачало ні танків, ні авіації. З Ставки прийшов наказ всіма силами утримувати місто:

Мобілізуйте бронепоїзда і пустіть їх круговою залізницею Сталінграда. Бийтеся з противником не лише вдень, але і вночі... »

Бої в Сталінграді

Гітлерівці наполегливо рвалися до міста, і їм вдалося увірватися в нього не тільки з півночі, але і з півдня. З 12 вересня бої йшли вже в Сталінграді. Оборону міста здійснювали частини 62-ї (командувач - генерал В.І. Чуйков) і 64-ї (командуючий - генерал М.С. Шумілов) армій. Німецько-фашистські війська зробили чотири спроби штурму міста одну за одною. Генерал Чуйков, призначений командувати 62-ю армією, лише нещодавно повернувся з Китаю, де він був військовим радником. Він так описував свої перші враження від міста, в якому йшли безперервні бої: «Недосвідченому в боях людині здалося б, що у палаючому місті вже немає місця для життя, що там все зруйновано, все згоріло. Але я знав: на тому березі триває бій, йде титанічна боротьба».

У ніч на 15 вересня положення обороняються погіршився настільки, що свіже підкріплення - в дивізію генерала О.І. Родімцева (мав досвід керівництва вуличними боями на вулицях Мадрида в 1936 р.) довелося кидати в бій відразу ж після переправи. Кожен будинок ставав фортецею, в якій часом протиборчі сили наполегливо боролися за кожен поверх. Німцям здавалося, що місто ось-ось буде захоплений. Але цього не відбувалося.

Наведемо уривки зі щоденника німецького офіцера: «1 вересня: невже росіяни дійсно збираються битися на самому березі Волги? Це ж просто безумство... 11 вересня: безрозсудна впертість... 13 вересня:... Дикі звірі. 16 вересня:... Це не люди, а чорти. 27 жовтня: росіяни - це не люди, а якісь залізні істоти. Вони ніколи не втомлюються і не бояться вогню... 28 жовтня:.. Кожен солдат вважає себе приреченим».

На початку листопада Гітлер виступив з промовою, в якій заявив: «Я хотів вийти до Волги в певному місці, біля певного міста. Сталося так, що це місто носить ім'я самого Сталіна... Я хотів взяти це місто. Не роблячи перебільшених заяв, я можу сказати вам, що ми його захопили. Тільки невелика частина поки ще не в наших руках ». Гітлер поквапився: місто встояло.

Чому ж гітлерівські війська не змогли взяти Сталінград ні з ходу, ні в результаті неодноразових спроб штурмувати місто? Адже в аналогічних ситуаціях вони опинялися під Ленінградом, під Москвою, коли, здавалося б, до цілі було кілька кроків. Можна говорити про прорахунки і фатальних помилках самого Гітлера, критикувати дії його генералів, але не можна не бачити, що у вирішальні моменти місто встояв з волі й самопожертви радянських воїнів. У Сталінградській обороні бійці і командири виконували такі завдання, які, за словами Чуйкова, здавалися «вище сил людських».

Підготовка операції

Того ж дня, коли почалися бої за місто, - 12 вересня Генштаб приступив до розробки наступаючи операції під Сталінградом. Передбачалося завдати такого удару по німецько-фашистських частинах, який різко змінив би стратегічну обстановку. Справа в тому, що 6-а армія Паулюса н 4-а танкова бригада Гота з'явилися вістрям гігантського клину, втягнулися в місто і загрузли там. Сторони цього клина, що простягнулися на сотні кілометрів, складалися з італійських, угорських, румунських військ. Ці частини були гірші озброєні, менш досвідчені. Їх солдати не хотіли вмирати за чужі їм інтереси. Саме тут, біля основи клину, і планувалося завдати ударів. Сили для цього повинні були бути сформовані до листопада. Все залежало від того, чи утримаються захисники Сталінграда ще два місяці. Контрнаступ під Сталінградом готувалося ретельно, з дотриманням усіх правил секретності. Звичайно, слабкість в розташуванні своїх військ бачили і німецькі генерали, проте вони вважали, що для великої наступальної операції сил у Червоної Армії не вистачить. У наказі німецького командування говорилося: «Самі росіяни в ході останніх боїв були серйозно ослаблені і не зможуть взимку 1942 / 1943 розташовувати такими ж великими силами, які були у них в минулу зиму ». Але ворог помилився. До моменту переходу Червоної Армії в контрнаступ загальне співвідношення в чисельності військ на цій ділянці боротьби було рівним, а на напрямках головних ударів вдалося створити подвійне і навіть потрійну перевагу. Радянські війська під Сталінградом отримали достатню кількість сучасних танків, літаків. Ентузіазм воїнів підкріплювався надійною зброєю.

Операція складалася з двох основних етапів: на першому передбачалося прорвати оборону противника, створити міцне зовнішнє кільце оточення; на другому - знищити оточеного противника, якщо він не прийме ультиматуму про здачу. Для цих цілей залучалися сили трьох фронтів: Південно-Західного (генерал М. Ф. Ватутін), Донського (генерал К. К. Рокоссовський) і Сталінградського (генерал А. І. Єременко).

Контрнаступ червоної Армії. Контрнаступ почалося 19 листопада 1942 калиткою підготовкою, потім в справу були введені танкові й механізовані частини. На п'ятий день настання передові частини Південно-Західного і Сталінградського фронтів з'єдналися. Значне угруповання німецьких військ, що налічувала більше 250 тис. людина, опинилася в оточенні.

Прохання командуючого 6-ї німецької армії Паулюса про відведення військ були зустрінуті відмовою. В одному з наказів Гітлера говорилося: «Війська 6-ї армії, оточені в Сталінграді, надалі будуть іменуватися військами фортеці Сталінград».

Гітлерівське командування, намагаючись деблокувати оточені Бейсіка ударом ззовні, створює групу армій «Дон» на чолі з, яка починає прорив до сталінградської угруповання. Проти що рветься на допомогу Паулюсу Манштейна Ставка повертає 2-у гвардійську армію генерала Р.Я. Малиновського.

Бої набувають все більшої запеклість як у зовнішньому, так і у внутрішньому кільці. Але сили ворога виснажилися, він змушений був перейти до оборони. Як пізніше писав у мемуарах Манштейн, «розпочата 12 грудня спроба виручити 6-ту армію зазнала невдачі... Спроба деблокада зірвалася ». В результаті успішних дій Південно-Західного і Сталінградського фронтів були розгромлені основні сили 8 - ї італійської армії, З-й і 4 - ї румунських армій. Створилися умови для наступу на Ростов, в тил німецько-фашистським військам, що діяли на Північному Кавказі. Змінювалася і вся обстановка на південному напрямі.

10 січня 1943 радянські війська під командуванням К. К. Ро-к Оссовського приступили до ліквідації оточеного під Сталін - гадом угруповання противника. Німецькі частини були деморалізовані. Спроба організувати постійно діючий повітряний міст до оточених була зірвана радянською авіацією.

Оточені німецькі частини голодували та на власні очі бачили повне Ц нерозуміння їх положення з боку Берліна. Наприкінці грудня 1942 їм було доставлено 5 т цукерок, 200 тис. брошур відділу пропаганди вермахту. Нарешті, щоб підкріпити падаючий дух оточеній 6 - ї армії, Гітлер присвоїв її командуючому звання «генерал-фельдмаршал». Сам Паулюс розмовах зі своїм ад'ютантом В. Адамом так оцінив те, що відбувається: «Цим підвищенням Гітлер тільки хоче забезпечити мені кінець». А потім продовжив: «Друк голодної смерті видно всюди. На перев'язувальних пунктах лікарі запевняли мене, що голод і морози завдають більше втрат, ніж дії противника... Але