Реферат: Соціальний та етнічний склад катакомбного населення

Соціальний та етнічний склад катакомбного населення

План.   1.     Вступ………………………………………………………………………………….2 2.     Загальна характеристика катакомбної культури………………………………......2 3.     Соціальна стратифікація…………………………………………………………….3 4.     Особливості етнічних розвідок в археології……………………………………….4 5.     Етнічні дослідження на базі поховального обряду………………………………..6 5.1.  Методологічна основа дослідження. Створення вибірки та списку ознак для  аналізу…………………………………………………………………………….6 5.2.  Сумарна характеристика та групування масивів поховань…………………..7 5.3.  Проміжний висновок……………………………………………………………8 6.     Кераміка як джерело для етнічних та соціальних реконструкцій………………...9 7.     Висновок……………………………………………………………………………..13 8.     Список використаної літератури…………………………………………………...14 9.     Додатки………………………………………………………………………………15 9.1.  Територіальні масиви, окреслені С.Ж. Пустоваловим в ході дослідження етносоціальних рис катакомбного населення Північного Причорномор’я….15 9.2.  Сукупності ознак, виділених С.Ж. Пустоваловим, для дослідження етносоціальних рис катакомбного населення на базі поховального обряду...16 9.3.  Ілюстративні матеріали…………………………………………………………17   1. Вступ   Даний реферат присвячений проблемам соціального та етнічного членування катакомбної культури – проблемам, які широко висвітлювались в працях таких видатних дослідників-археологів, як передусім С.Ж. Пустовалов. В своїх дослідженнях він широко розкриває питання диференціації катакомбного населення за багатьма ознаками: віковою, статевою, соціальною, етнічною[1]. Також в цій роботі використані праці таких спеціалістів як Шапошнікова О.Г,  Отрощенко В.В., Ковалева І.Ф., Бережанська С.С., Попова Т.Б., Круц С.И. Братченко С.Н., Смирнов А.М. та багатьох інших. Метою нашої роботи було дослідити особливості соціального та етнічного складу катакомбної культури, для цього ми спочатку висвітлили питання загальної характеристики цієї культури, її економічний стан, а також деякі особливості етнологічних розвідок в археологічній науці, потім ми дослідили два типи джерел – поховальний обряд та кераміку, за якими власне і були з’ясовані основні положення та висновки даної роботи.   2. Загальна характеристика катакомбної культури.   Катакомбна культура – це археологічна культура епохи ранньої бронзи, яка була розповсюджена в 1й половині і 3й чверті II тисячоліття до н.е. в Північному Причорномор’ї та Нижньому Поволжі. Вона була виділена на початку ХХ столітті В.А. Городцовим. Городцов також вибудував свою систему періодизації катакомбних культур, застосовуючи стратиграфічний метод, типологію форм поховального обряду й інвентарю. Носієм катакомбної культури була група споріднених культур, генетично пов’язаних з племенами ямної культури, які жили на цій же території в ІІІ тис. до н.е. Для катакомбної культури характерні родові поселення і курганні могильники (поховання в під курганних катакомбах, в скорченому положенні на боці, посипані червоною вохрою, яка символізувала вогонь). Серед інвентарю катакомбної культури слід зазначити глиняний посуд з орнаментом, нанесеним шнуровими штампами (характер орнаменту дозволяє включити катакомбну культуру в більш широке коло культур шнурової кераміки), камінне та бронзове знаряддя та зброю, кісткові та бронзові прикраси[2]. Існують декілька точок зору на проблему походження катакомбної культури, однак більшість вчених на даний момент вважають, що в її складенні взяв участь якийсь давньо-східний етнічний компонент, під егідою якого проходила етнічна і ідеологічна консолідація місцевого населення. Таким чином мова йде не про повну зміну місцевого населення на межі ямної і катакомбної культури, оскільки його щільність була досить високою, а лише про приток нового.[3] Якщо припустити, що поява нового населення супроводжувалась завоюванням, а для періоду розкладу первісного суспільства особливо характерна міграція, що супроводжується завоюванням, то ця теорія стає ще більш вірогідною. Щодо економічного розвитку племен катакомбної культури слід зазначити, що економіка була комплексною: землеробсько-скотарською або скотарсько-землеробською, носії цієї культури були землеробами та осілими скотарями. О.Г. Шапошнікова зазначає для Нижнього Подніпров’я придомне пастушеське скотарство, яке доповнювалось землеробством, а для басейну Сіверського Дінця – полукочове скотарство, тобто диференціацію господарчої діяльності.[4] Наявність в похованнях великої кількості костей великої та дрібної рогатої худоби, коней,  а також розвинутих типів колісних транспортних засобів (вози), дозволяє говорити, що велику роль в економіці грало скотарство, найвірогідніше – пастушеське. Це визначення знаходить своє підтвердження в складі стада, яке, правда, фіксується за кістяними рештками жертовної їжі  в могилах. Так, 12,7% поховань катакомбної культури містили кістки тварин. З них 38% складає велика рогата худоба, 38,7% - коні, 18,3% - дрібна рогата худоба. Необхідно підкреслити, що в будь-якому випадку, якими б ідеологічними уявленнями був викликаний до життя обряд супроводження покійника м’ясною їжею, він, безсумнівно, пов’язувався з практичною діяльністю та відображав розвиток скотарського господарського укладу[5]. Навіть сам курганний обряд поховання вказує на скотарський характер економіки. Для катакомбної культури є також дані про розвинуте землеробство. В багатьох похованнях були знайдені рештки злаків.  В деяких похованнях Причорноморських степів були також знайдені рештки давніх землеробських знарядь праці типу рала. Подібні знаряддя могли бути використовувані для обробки легких заплавних грунтів, широко представлених р районі річок Молочної, Дніпра, Інгульця, Південного Бугу. Зображення колосся також відомі на камінних сокирах, які походять з катакомбних поховань. Катакомбна культура, на думку багатьох дослідників,  в своєму формуванні та розвитку відчула значний вплив такого могутнього культурного центру як Давній Схід. Він відобразився на найбільш важливих сферах людської діяльності: ідеології (погребальні споруди типу катакомб, культові сосуди типу курильниць, модельовані черепи і бальзамування, культові споруди типу зиккуратів), виробництва (кавказькі типи металевого інвентарю),  побуті (прикраси в формі скарабеїв, лотосоподібні підвіски). До кінця 3ї чверті ІІ тис. до н.е. племена катакомбної культури були витіснені племенами зрубної культури, що просунулись з регіону Середньої Волги[6].   3. Соціальна стратифікація.   Достатньо високий рівень економіки (див. попередній розділ) дозволяє говорити про  значну соціальну стратифікацію в досліджуваному суспільстві. Погребальний обряд катакомбної культури, який в даний момент можна розглядати як основне джерело для дослідження  соціальної структури, демонструє значне різноманіття в розмірах та оформленні могил, кількості і якості інвентарю тощо, яке було викликано не тільки статтю та віком похованого, але й його соціальним станом. Не дивлячись на те, що спроби реконструкції соціальної структури катакомбного населення були зроблені ще в 30ті роки[7], це питання досі залишається відкритим, хоча вже отриманий ряд цікавих даних. Так, ще Т.Б. Попова, базуючись на даних про відтворювальне господарство у носіїв катакомбної культури і залучаючи для соціальної реконструкції загальнотеоретичні праці, вже припускала наявність в катакомбній культурі початків соціальної диференціації. Вона припускала також наявність патріархального рабства, яке виникало внаслідок військових сутичок. Однак, процес соціального розкладення, на її думку, тільки починався.[8] На складний характер соціальної структури також вказують і спільні парні поховання з насильницьким умертвінням одного з похованих.  Н.І. Шарафутдінова, дослідивши поховання з орнаментованими сокирами-молотками, також вважає, що вони були приналежністю осіб особливого соціального статусу, а саме шаманів-жерців. На думку багатьох дослідників знахідки возів та колісниць або їх окремих частин в похованнях доби бронзи також свідчить про значне розшарування суспільства та приналежність похованих в цих могилах до найвищого страту давніх скотарських спільнот Євразії.[9], [10]. Також дослідники прийшли до висновку, що знахідки в похованнях так званих модельованих черепів, які є своєрідним виявленням культу предків, також є однією з ознак високого соціального статусу похованого.  Це підтверджує те, що модельовані черепи найчастіше знаходяться в похованнях, які і за іншими ознаками (розміри поховальних споруд в 1,5-2 рази перевершують середні, наявність соціально значущих категорій інвентарю, парадної зброї, возів та коліс, численного металевого інвентарю)  виходять за рамки ординарних. На більш ніж 1000 поховань катакомбної культури Нижнього Подніпров’я відомо всього лише 10 возів, в тісному зв’язку з  возами також стоїть і висока зустрічаємість зброї в похованнях з модельованими черепами (вище 50%), тоді як у середньому вона становить близько 12%. Як правило в похованнях з модельованими черепами зброя носить парадний характер і навряд чи могла бути використана за своїм прямим призначенням. Отже, ми можемо точно стверджувати, що ці 2 ознаки напряму пов’язані із соціальним статусом небіжчика. Визначення ступеню соціальної диференціації за матеріалами поховань інгульського типу дало можливість виділити шість соціальних груп поховань, які, на думку дослідників, становили не жорсткі групи типу каст, а скоріше деяку тенденцію з численними переходами в межах даного кола пам’яток, що вказує більш на становий тип  суспільного устрою того населення, яке залишило пам’ятки інгульського типу. Для першої найбільш соціально значущої групи населення характерні найбільші розміри поховальних камер (довжина більше ніж 240 см, а ширина – більше 200), складне погребальне ложе (не лише підстилка, а й подушка, шкіряні простирадла, циновки, як під так і над похованим), моделювання обличчя по черепу, колесо або віз, зброя, наявність металевого інвентарю, розпис (зображення на дні камери, які зазвичай виконані червоною фарбою – стопи, різноманітні візерунки, зображення тварин тощо), насип та інший численний інвентар. Друга  група похованих характеризується всіма перерахованими вище ознаками, але в меншій мірі,  а також: прикраси, знаряддя праці; замість насипу – лише досипання і значно менші розміри камер. Для третьої групи – лише моделювання лиця по черепу, зброя і насип. Ці три групи можна умовно об’єднати в одну велику – знать. Для четвертої групи виявились властивими знаряддя праці, інший інвентар, одна або декілька посудин – їжа, яка супроводжує померлого, кістки тварин, просте погребальне ложе. Для п’ятої – лише просте ложе, для шостої – останньої -  характерні найменші розміри камер (до 160 см в довжину, 80-100 в ширину) і повна відсутність будь-якого інвентарю та деталей погребального обряду. П’ята та четверта група інтерпретуються як рядове повноправне населення, а шоста, можливо, неповноправне. Отже, С.Ж. Пустовалов приходить до висновку, що катакомбна спільнота мала кастовий устрій, в якому були наявні декілька рівнів умовно знаті, повноправне та неповноправне населення[11]. Тобто катакомбна культура являла собою ранньокласове утворення зі складною станово-кастовою системою.   4. Особливості етнічних розвідок в археології   Етнічне дослідження може проводитись на різних рівнях: 1) макроетнічному – з метою виявлення розбіжностей між крупними етнічними спільнотами 2) на рівні розбіжностей між окремими етносами в межах якоїсь макроетнічної спільноти 3) внутріетнічному  - з метою виявлення компонентів етносу, які відрізняються за своїм походженням, часовим та просторовим параметрам; встановленню їх взаємовідносин і врешті-решт – виявлення динаміки їх розвитку. Взагалі, існують найрізноманітніші думки з приводу етнічних реконструкцій археологічного матеріалу. Одні спеціалісти з теорії етносу  взагалі відкидають можливість етнічних реконструкцій або вважають їх дуже обмеженими. Інші вважають, що археологія здатна вирішувати етнічні проблеми. Оскільки перша думка є досить широко розповсюдженою, слід зазначити дещо про доцільність етнологічних досліджень на базі археологічного матеріалу. Важливою методологічною передумовою, яка дозволяє археології успішно вирішувати проблеми етнічної реконструкції є положення про три способи проявлення етнічної специфіки: це самоусвідомлення яка ідейно-теоретичного так і суспільно-психологічного рівнів, проявлення його в поведінці і діях і нарешті в оречовинлених  результатах діяльності як матеріальної так і духовної.[12] Співвідношення між всіма трьома складниками є незмінним. По мірі заглиблення в давнину значення матеріального та поведінкового способів зростає, а це як раз ті сфери, якими займається археологія. Також, якщо використовувати положення про єдність функцій культури для всього людства і, в тому числі, етнічної культури, можна прийти до висновку, що етнічні відмінності між окремими суспільствами глибоко не зачіпають зміст культурних елементів, а проявляються передусім в області форми[13]. Отже, формальні відмінності в синхронних культурних комплексах з високим ступенем вірогідності можуть розглядатись як розбіжності етнічного порядку. Ще слід зазначити, що неопосередковане етнічне навантаження в культурі несуть дві групи елементів: 1) розпізнавальні знаки – тобто свідомо виділені етнічні особливості, які відрізняють дану етнічну спільноту від інших; 2) етнографічний шар, який включає ті риси культури, відмінності яких у різних народів буденною свідомістю не фіксуються, але чітко виділяються в процесі наукового дослідження. Перша група елементів пов’язана з самоусвідомленням, а інша з підсвідомістю і характеризується масовістю і повторюваністю. Взагалі-то, якщо говорити про археологічні джерела, то таке розділення є досить умовним, бо складно розрізнити, що являється продуктом самоусвідомлення, а що – підсвідомості.  Тому сукупність розрізнювальних ознак етносу можна об’єднати в один археолого-етнічний комплекс (АЕК), під яким ми розуміємо сукупність властивостей археологічних матеріалів, яка характеризує етнічну сферу життєдіяльності, специфіку форм світу окремої етнічної спільноти[14]. Якщо АЕК відображає особливості окремого етносу, то для дослідження  внутрішньої структури етносу послуговує особлива модель археолого-етнічного типу (АЕТ). АЕТ виокремлюється в межах АЕК і характеризується стійкою тенденцією до  взаємозустрічаємості певних ознак, які несуть у собі найбільше етнічне навантаження. АЕТ можуть відображати не тільки структуру та склад певного етносу, а й дозволяють розглянути його в динаміці розвитку, робити припущення щодо його походження. Взагалі, найбільш повноцінним АЕТ, як і АЕК, був би в тому випадку, якщо включав би в себе всі  доступні археологу джерела, в  тому числі й найбільш масові поховальні, кераміку, жіночі прикраси, типи жител тощо. Але слід особливо підкреслити, що не всі елементи археологічних джерел несуть на собі рівну кількість етнічної інформації. Звичайно, майже всі категорії археологічних джерел можна використовувати для етнічних реконструкцій, але одні з них несуть більше інформації, інші – менше. Серед різноманітних сфер діяльності, інформацію про які містять матеріальні джерела, для етнічних реконструкцій найважливіша духовна. Вона є породженням особливої колективної свідомості окремого суспільства, тому матеріалізовані рештки, пов’язані з духовною діяльністю, виходять на перше місце в процесі дослідження етнічної специфіки. Однак, вони є поліінформативними, тому що крім етнічних можуть відображати  стадіальні риси, соціальну диференціацію, причини смерті (якщо говорити про поховальний комплекс) тощо[15], [16]. Найбільш доцільним у випадку дослідження етнічної приналежності катакомбної культури є розвідка на базі поховального обряду, в якому спостерігається найбільша повнота етнічної інформації. Ступінь повноти етнічної інформації можна оцінити, розглядаючи проблему крізь призму релігійних систем, які пов’язані з культом предків. В релігіях давніх народів ставлення до смерті займає дуже вагоме місце. Хоча пошанування померлих предків існувало завжди нарівні з іншими формами релігії, воно не грало домінуючої ролі до епохи розкладення первинно-общинної формації.